Моя перша вагітність закінчилась абортом, і ввійшла в статистику — 45,1 тисячі абортів за 2023 рік в Україні. Але, перш ніж ви затавруєте мене і жахнетесь: «Скільки ж оце немовлят могло народитися! Українські жінки — вбивці!» — я уточню: в цю статистику входять також самовільні аборти, сиріч викидні. До того, як це сталося зі мною, я не знала, що так закінчується кожна п’ята вагітність. Причини викидня складно відстежити. Іноді вони лежать на поверхні: жінка вжила шкідливі речовини, травмувалась, має погане здоров’я тощо, — але більшість самовільних абортів стається без видимої причини. «Мабуть, це була хромосомна аномалія, — сказала мені лікарка у Харкові. — Це стається й у цілком здорових батьків. Ваш організм відбракував нежиттєздатний ембріон. Вашої вини у цьому немає».
Жінка з кровотечею, як-от я в жовтні 2023-го, звертається по медичну допомогу — і її втрата потрапляє у статистику абортів. Ймовірно, ви теж цього не знали — і ваше серце здригалося від тих величезних цифр, якими описують аборти в Україні. Статистика не каже, скільки серед цих абортів викиднів, а скільки штучних, а скільки серед штучних абортів тих, що зроблені за бажанням жінки, а скільки — за медичними показаннями. Ми конче потребуємо цієї роздільної статистики. Бо, звісно, з точки зору медика таке розділення необов’язкове — наслідки для жіночої репродуктивної системи що при штучному аборті, що при самовільному однакові (так, під час виписки мені дали друковану пам’ятку з «рекомендаціями після ЗРОБЛЕНОГО аборту», викликавши додатковий вибух сліз). Це необхідно для соціології, щоб мати коректні цифри й працювати з ними, а не маніпулювати: «За час незалежності України абортами було вбито ще одну Україну!».
Але навіть спираючись на таку криву і нелюдську статистику, ми бачимо, що абортів (вочевидь, саме за рахунок штучних, бо частка самовільних буде +/- однакова на популяцію) стає значно, значно менше: 400,1 тисячі у 2000 році і вже згадана цифра 45,1 тисячі у 2023 році. Частково це пов’язано зі зменшенням населення у зв’язку з війною, еміграцією та іншими чинниками, але змінилося і співвідношення кількості абортів на кількість жінок репродуктивного віку: від ~32,5 аборта на тисячу жінок 15–49 років у 2000 році до ~5,7 аборта на тисячу жінок такого віку в 2021 році. Що дають нам ці цифри? Що «м’які» методи зменшення кількості абортів — себто сексуальна просвіта, доступність контрацепції, боротьба суспільства з культурою зґвалтування — діють! Штучний аборт в умовах медичного закладу — крайній законний засіб протидії небажаному дітонародженню. Саме таким він має залишатися. І саме він має бути тим крайнім засобом — не інфантицид (у нас і так забагато викинутих на смітники немовлят, попри діючі «Вікна життя»), не підпільний аборт, не самодіяльність у вигляді спиць і трав, не самогубство.
Текст звернення від депутатів Івано-Франківської міської ради — квінтесенція думок тієї частини суспільства, яка звикла до простих вирішень питань, які аж ніяк простими не є, як-от питання сучасного стану української демографії. Якщо відкинути відверто маніпулятивні моменти — як-от згадки Бога (депутати ігнорують той факт, що Україна — світська держава) чи клятви Гіппократа (якої українські лікарі не складають, а в «Присязі лікаря України» нема жодного антиабортного слова), — це звернення містить дві головні популістські тези: збільшення допомоги при народженні дитини і «захист життя ненароджених дітей» (тобто заборона абортів). Перше ще має певний сенс — згідно з соцопитуванням 2023 року, для 66,7 % опитаних фінансова нестабільність є головною причиною відкладання народження дітей. Щоправда, збільшення виплат нікуди не подіне інші вагомі причини — невизначеність майбутнього через війну (61,5 %), страх за життя та здоров’я (61,2 %) та інші. А також таке рішення викличе потребу суворішого контролю з боку соціальних служб за сім’ями з дітьми, бо збільшиться кількість людей, які народжуватимуть заради виплат і не дбатимуть про дітей. Але вже зараз соцслужби не надто дають собі раду зі своїми завданнями: занадто часто ми бачимо в новинах кричущі випадки батьківської недбалості (взяти хоч би випадок на Тернопільщині, березень цього року — смерть хлопчика з інвалідністю, якого мати залишила самого на кілька днів). Наші соцслужби, у більшості своїй, не діють на випередження таких випадків — у кращому разі вони вилучають дітей із неблагополучних сімей до того, як стане запізно. Ці діти потрапляють у систему. Позбавлених батьківського піклування діток і так більшає через злочинні дії РФ — а стане ще більше, бо додадуться діти, яких насправді не хотіли народжувати. Здорових немовлят, яких залишатимуть у пологовому, охоче беруть у сім’ї, але як щодо двох-трьох і більше братів-сестер старшого віку, занедбаних, хворих? Не видно черги з усиновлювачів. Можна здивуватись: чому противники абортів не цікавляться долею вже народжених діток так само жваво, як стараються протягнути заборону — адже вони чітко артикулюють, що дбають про благо дітей? Але, якщо ми припустимо, що прихильники заборони абортів у масі своїй — недалекоглядні лицеміри, все стане на свої місця.
Недалекоглядні — бо вважають, що заборона абортів допоможе вирішити демографічні проблеми в Україні, попри негативні приклади інших держав. Ми могли б зануритись у минуле і пригадати Радянський Союз із великою кількістю материнських смертей від нелегальних абортів чи Румунію часів Чаушеску, де народжуваність справді зросла, але вже народжені діти опинялися в інтернатах, де росли в жахливих умовах. Але достатньо поглянути на Польщу: народжуваність продовжує падати, а жорстке антиабортне законодавство спричиняє смерті вагітних жінок від сепсису (4 випадки, про які достеменно відомо, але їх може бути більше).
У США у тих штатах, де аборти заборонені, є зростання народжуваності — 1–3 % за рахунок таких категорій населення, як підлітки, мігранти, соціально вразливі групи, тобто люди, які потребують підтримки і не факт, що зможуть самостійно виховувати цих народжених дітей.
Також заборона абортів породжує кримінальне переслідування жінок за викидні. Особливо багато таких кейсів у країнах Південної Америки (рекордсмен — Сальвадор, 180 справ з 2000 по 2019 рік), також у США (кейси Брітані Пулау, Марші Джонс, Бей Бей Шуай тощо). Як на мене, це дуже цинічна практика. Я яскраво уявляю, як розслідували б мій викидень у разі прийняття заборони абортів: «Ви поїхали на бойові, знаючи, що можете бути вагітна? Ви точно планували позбутися дитини! В тюрму підете!». Розслідування точно добило б мене психологічно, і навряд чи я наважилася би знову вагітніти.
А лицеміри прихильники антиабортного законодавства, бо розводяться про свідомість ембріона (ага, на 12-му тижні розвитку, хоч кора головного мозку, яка відповідає за свідомість, формується приблизно після 22-го тижня вагітності), але при тім різко байдужіють до жінок із дітьми після народження дітей. Тобто ставлять знак рівності між зародком, що не виживе поза утробою, і доношеною, народженою дитиною. Ба більше, ставлять цей зародок вище, ніж уже сформовану людину — жінку. Іноді виникає враження, що певна частка суспільства досі сприймає народження дитини як логічний наслідок сексу, ба більше — що жінка має бути «покарана» за секс народженням дитини, а та жінка, яка хоче розпорядитися своїм життям і тілом інакше, має бути покарана подвійно. Бо ж, зауважте, посилення відповідальності для татусів у їхній картині світу не передбачено, як і будь-яких пропозицій, щоб змінити чинний статус-кво: репродуктивна праця — головно на жіночих плечах.