Але лицар на білому коні не з’явився. Коло звузилося. Маємо вибирати між Януковичем і Тимошенко, третього не дано. Хоча майже всі кандидати, які програли, навперебій кинулися запевняти, що, мовляв, «обоє – рябоє»: обидва претенденти на президентську посаду однаково погані. Так каже Віктор Ющенко й останні його прихильники; те ж саме повторює Арсеній Яценюк; намагається дистанціюватися від лідерів і Сергій Тігіпко, принаймні – до оголошення результатів II туру виборів… Фактично, нас закликають голосувати проти обох або ж зовсім не приходити на виборчі дільниці.
Якраз цю позицію я вважаю вкрай безвідповідальною. По-перше, це взагалі погано – вмивати руки. По-друге, ставити знак рівності між Януковичем і Тимошенко – все одно, що підігрувати Януковичу. Адже таким чином забезпечується консервування тієї різниці в 10%, яка віддалила Ю.В.Т. від В.Ф.Я. після першого туру. Це варто чітко усвідомлювати: той, хто, критикуючи обох претендентів, демонструє свій «нейтралітет», об’єктивно веде до президентської посади саме Януковича.
Немає сенсу кидати каміння навздогін поки ще чинному президентові, проте одну річ сказати доведеться: ніхто не зробив більше для політичного «ренесансу» Віктора Януковича, ніж Віктор Ющенко. І річ не в тому, що в 2005-му, аби домогтися заміни Тимошенко-прем’єра на прем’єра Єханурова, він здійснив «реінкарнацію» свого недавнього суперника, викликаного з політичного небуття до столу, за яким підписувався горезвісний універсал національної єдності. То був початок. На Януковича працював результат п’ятирічного правління Ющенка. Чотири з половиною роки Віктор Андрійович полум’яно боровся з Юлією Володимирівною – й тепер ми маємо справу з тяжкими підсумками цієї «домової війни».
Та це вже історія. Нинішня ж реальність така, що тим, кому не байдужі перспективи «цієї країни» (як кажуть «ці політики»), треба:
Я теж міг би довго розводитися про помилки, допущені Тимошенко-політиком, і про ризики, пов’язані з її оточенням та з певними вадами її стилю управління державою. Але зараз, у ситуації цейтноту, який може перерости в цугцванг, цього робити не стану. Це можна – і треба! – буде робити на другий же день після того, як Юлія Тимошенко стане президентом. Проте… до такого результату ще належить дійти. А це вельми непросто.
Он Влад Троїцький готовий з’їхати зі свого «Даху» й податися в еміграцію (читайте інтернет). Уявляю такий собі майже театральний сюр: геть усі громадяни емігрували – залишився самотній президент Янукович, який із Межигір’я «керує» підлеглими… Троїцький хоч обіцяє «стояти до кінця» – і за те спасибі.
А ось Юрій Андрухович – вагається (читайте інтернет). Може, каже він, «просто не піду голосувати», й «пішли вони обоє до дідька». А може, піду. Якщо Юля знайде потрібні слова. Або якщо Захід її підтримає. Хоча варіант «Янукович – президент» для автора роману «Перверзія» – то все ж таки чиста перверзія; таке взагалі «не обговорюється». Що ж, і за те спасибі.
Політолог Микола Рябчук, зробивши певне моральне зусилля, також вибиратиме «менше зло»: «раціональний вибір підказує, що потрібно все ж голосувати за менше зло, яким мені з ряду причин уявляється в цій ситуації Тимошенко» (читайте інтернет). Спасибі й за те.
Це моє триразове «спасибі» означає, що більшості українців – на відміну від немалого числа «просунутих» українських інтелектуалів – їхати нікуди й нічого. Чемоданних настроїв немає й бути не може.
Зрештою, обмовки та застереження, що лунають, мені зрозумілі. Цілком. Не розумію інших – тих, хто збирається просто «вмити руки», а потім помилуватися своїми «білими рукавичками». Саме їм хочеться нагадати про найсвіжіші заяви Віктора Януковича, зроблені ним уже після першого туру:
Чорноморський флот може залишатися в Севастополі, важливо лишень домовитися з Росією про інші умови його перебування;
треба допомогти Росії будувати газопровід «Північний потік», і то нічого, що мета його – обійти Україну, зробивши нашу ГТС непотрібною;
українську газотранспортну систему краще використовувати спільно з росіянами та їхніми друзями німцями: запропонована свого часу Путіним ідея газового консорціуму живе й перемагає!
дайош другу державну мову! Й іншу українську історію – також дайош!
Ви цього хочете, власники «білих рукавичок» із числа українських інтелектуалів?
Благодушність і високочоле презирство в бік «обох» – на руку Януковичу, якого вже нічого не змінить, навіть якщо він відшукає в Межигір’ї бібліотеку Ярослава Мудрого й перечитає її. Адже благодушність виборців, які відсидяться, збільшує його шанси. І тим самим відчиняє двері для «кочубеївщини». Тієї самої, від якої застерігав професор Юрій Шевельов.
«Та вони обоє однакові!», – скажуть, скривившись, власники «білих рукавичок». У тім то й річ, що ні. Наважуся стверджувати, що всі чотири пункти, викладені вище, за Тимошенко не зможуть стати реальністю. Хоча б тому, що цього не хочемо ми з вами.
Але поки що все балансує: або – або.
Втім, для себе я все вже вирішив – проголосую так, щоб після цього Влад Троїцький мав шанс розпакувати валізи.