А візи й нині там

Офіційний Київ очікував, що 3–4 червня Рада Європейського Союзу за­явить про одностайне рішення всіх країн – членів ЄС надати Україні План дій щодо безвізового режиму, проте європейці не виправдали цих сподівань. Натомість Рада ЄС дала перспективу безвізового режиму Албанії, Боснії та Герцеговині (коли ці країни виконають усі необхідні вимоги). Тепер міністр юстиції Олександр Лавринович висловлює переконання, що план дій буде розроблений до жовтневого саміту Україна – ЄС.

Замість того, щоб сподіватися на безвізовий режим, українцям треба якнайкраще вивчити ті зміни, які сталися в європейській візовій політиці з набуттям 5 квітня 2010 року чинності Візового кодексу. Ми спробуємо розкрити зміст останніх змін, принагідно зауважив­­ши, що саме незнання українцями візового законодавства Євросоюзу, непоінформованість про свої права та обов’язки часом ставали причиною їх затримання, проблем із правоохоронцями на території ЄС або ж причиною відмов у видачі віз.

 У 2009 році громадяни України отримали понад 1,2 млн шенгенських віз і більше ніж 2,5 млн разів перетинали кордони країн – членів Європейсь­кого Союзу. За даними ЄС, приблизно кожна десята шенгенська віза у світі надається громадянину України. Частіше за українців до ЄС їздять лише росіяни. Водночас близько 60 тис. візових заявок відхилили. Щонайменше таку саму кількість заявок взагалі не прийняли до розгляду, бо не всі супутні документи були правильно оформлені. Часом люди просто не подають усе, що від них вимагають консульства. І це ще одна причина відмов. А скільки громадян просто не поїхали до країн ЄС, дізнавшись про кількість документів, яку потрібно зібрати? Цього не знає ніхто.

Візовий кодекс систематизує та кодифікує норми й правила отримання віз ЄС громадянами інших країн. Враховуючи важливість документа й водночас його великий обсяг та подекуди складність для розуміння закладених у нього правил, ми спробували дати короткі відповіді на «візові» запитання, які найчастіше задають українці.

Чому Україна входить до переліку країн, громадяни яких потребують віз для виїзду до ЄС?

За оцінками ЄС, Україна належить до країн із відносно високим міграційним ризиком (велика кількість українських нелегальних мігрантів у Європі), а також – до країн із одним із найвищих у Європі рівнем корупції, що зумовлює низьку надійність української системи видачі паспортів для виїзду за кордон. Україна досі не видає своїм громадянам паспортів із біометричними даними, має застаріле законодавство про захист персональних даних, щодо міграційного контролю та протидії торгівлі людьми, не ратифікувала низки важливих конвенцій та протоколів Ради Європи; не завершила договірно-правового та інфраструктурного оформлення кордонів, не вирішила проблеми незаконної транзитної міграції з третіх країн. Немає й достатнього рівня довіри між українськими та європейськими органами безпеки, юстиції та правопорядку.

Які саме країни керу­ють­­ся Візовим кодексом ЄС?

Кодекс стосується 25 країн Шенгенської зони, три з яких (Норвегія, Ісландія та Швейцарія) не є членами Євросоюзу. При цьому Данія зберегла за собою право на автономію у питаннях візової політики, тому запровадження кодексу для цієї країни відбудеться пізніше, після відповідних внутрішніх рішень. Кодекс діє також для Румунії та Болгарії, які не входять поки що до Шенгенської зони, але імплементували Шенгенський доробок. Ці країни наразі не видають шенгенських віз, і на їхніх кордонах з іншими країнами ЄС зберігається прикордонний контроль. Водночас дія кодексу не поширюється на Велику Британію та Ірландію, членів ЄС, що не є сторонами Шенгенського права.

Чи буде українцям віднині легше отримувати багаторазову довготермінову шен­­генську візу?

Так, для цього є певні підстави. Кодексом запроваджено нижню (мінімальну) межу терміну дії стандартної багаторазової візи – 6 місяців, із перспективою видачі наступних віз із терміном дії до 5 років. Раніше була лише верхня межа тривалості багаторазових віз (наприклад, «до 1 року», «до 5 років»), що обумовлювало видачу великої кількості фіктивно-багато­разових віз із терміном дії в кілька тижнів. Тепер видачу багаторазової візи на термін дії менший ніж 6 місяців можна буде вважати прямим порушенням кодексу. Крім того, розширено перелік категорій осіб, які можуть претендувати на отримання багаторазових віз: до них додано представників громадських організацій.

Довготермінова віза, згідно з кодексом, видається, «якщо… заявник доведе потребу або обґрунтує намір частих чи регулярних подорожей, зокрема через власний професійний або сімейний статус». Це актуально, наприклад, для бізнесменів, цивільних службовців, які регулярно контактують із інституціями держав – членів ЄС та інституціями ЄС, для представників неурядових організацій, які подорожують задля участі в семінарах, конференціях, а також для членів сімей громадян ЄС, членів сімей громадян третіх країн, які законно проживають на території держав – членів ЄС, моряків. Специфіка формулювання цієї статті перед­­бачає невичерпність наведеного в ній переліку категорій осіб (цей перелік у статті подається після слова «наприклад»). Важливо довести навіть не належність до відповідної категорії, а потребу частих чи регулярних подорожей.

Між положеннями Угоди про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС і Візовим кодексом є розбіжності. Які саме норми поширюються на українців?

Загалом міжнародне право має верховенство над внутрішнім, тому громадяни України можуть надалі користуватися більш розширеним набором пільг та категорій осіб, встановлених Угодою, зокрема стосовно безкоштовної видачі віз та довгострокових віз терміном дії до 1 та 5 років. Однак, якщо в окремих положеннях кодекс містить більш прогресивну норму, заявники мають усі правові підстави апелювати до норм кодексу безпосередньо. Останнє стосується, зокрема, пільг для представників громадських організацій, а також положення про мінімальну межу тривалості багаторазової візи – 6 місяців.

Чи врегульована кодексом діяльність «візових центрів»?

Так, кодексом введено в правове поле діяльність посередників, що іменуються провайдерами зовнішніх послуг. Вони надають додаткові платні послуги з прийняття візових за­явок, перевірки пакета документів та їхньої доставки до консульських установ. Також кодек­­сом встановлено, що максимальний обсяг платежів таким посередникам не може перевищувати €30 (50% стандартного консульського збору). Окрім того, консульство має гарантувати заявникам можливість альтернативного (без посередників) доступу до консульства.

Чи передбачено кодексом обов’язкове пояснення при­­чин відмови в наданні візи?

Так, по-перше, консульства зобов’язані вказувати причину відмови (раніше це не було обов’язковим) та, по-друге, мають передбачити доступність процедури апеляції. Однак ці норми запрацюють як обов’яз­кові лише в квітні 2011 року. Водночас зберігається право консульства відмовляти у візі з суто суб’єктивних мотивів, наприклад, якщо не повною мірою доведено «намір залишити територію держав – членів ЄС після завершення терміну дії візи». Як свідчить практика, саме таке пояснення використовується в більшості випадків, і його застосування, на жаль, не передбачає жодних об’єктивних критеріїв.

Як регулюється транзит через територію Шенгенсь­ких країн?

Візовим кодексом зменшено кількість категорій шенгенських віз: більше не видаватимуть категорії В (транзит) і C+D (національна з одноразовим транзитом). Залишаться такі категорії: А (аеропортна транзитна), С (короткотермінова), D (національна довготермінова). Натомість одночасно з Візовим кодексом запроваджується додаткова норма, що є принципово важливою для громадян України, які працюють або навчаються в країнах ЄС, користуючись довготерміновими національними візами відповідних країн – членів ЄС. Ідеть­­ся про рішення ЄС прирівняти довгострокові національні візи країн – членів ЄС до посвідки на проживання, ухвалене Європарламентом 9 берез­­ня 2010 року.

Завдяки цьому нововведенню повністю виключається повторення скандалів із покаранням українців, які подорожували з національними візами, порушуючи правила транзиту через необізнаність із їх обмеженнями. Тепер кожен власник національної (робочої, студентської тощо) візи будь-якої країни Шенгенської зони може перебувати з транзитною чи іншою законною метою на території інших країн ЄС (до 90 днів протягом півроку), не побоюючись арешту, конфіскації грошей та депортації, як це неодноразово траплялось у минулому.

Які проблеми залишилися невирішеними після запровадження кодексу?

Потенційна невичерпність переліку супровідних документів, відмінності стандартів окремих документів, їх легалізації та засвідчення, вимоги конфіденційної інформації про заявників, їхнє приватне життя, родину, роботу, майно та матеріальний стан залишатиметься в майбутньому проблемою. Можливість відмовляти у візі на основі суб’єктивних підозр щодо небажання заявника повернутися на батьківщину й надалі породжуватиме недовіру до візової політики країн ЄС в Україні.

Де можна дізнатися детальніше про Візовий кодекс ЄС та інші питання візової політики?

На сайті «Європи без бар’єрів» www.novisa.org.ua можна знайти повний текст перекладу кодексу, здійснений цією організацією за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», який підкріплено ґрунтовними постатейними коментарями.