Якщо простіше, то якось так непомітно вийшло, що замість серйозних політичних перегонів, які багато в чому визначають майбутнє країни на наступні п’ять років, ми маємо концентроване циганське весілля, змішане з чистопородним «95-м кварталом», шоу-програмою з діставання 2,5 млн грн застави з найнеочікуваніших місць та, що зовсім несподівано, шоу «Холостяк» (кандидат Ігор Шевченко пообіцяв знайти дружину під вибори). Євробачення в цьому сенсі навіть якось стриманіше, незважаючи на те що там уже були бородаті жінки, а на українських президентських перегонах поки що ні. А в решті ми не те що не відстаємо, а маємо мало не ідентичні показники. Я порахувала, цього року в Євробаченні беруть участь 46 конкурсантів, тож наші 44 кандидати більш ніж вписуються в задану модель.
В іншому теж лише збіги. По-перше, весь спектр наших «виконавців» максимально подібний до того набору, який нам зазвичай пропонує Євробачення. Тут є все — від понурого класичного абсолютно плаского співу, який давно не чіпляє, до відвертих соціальних експериментів у виконанні міських божевільних, які увірвалися на сцену, щоб просто вихопити свої 15 хвилин слави. Місце знайшлося і для козака-гетьмана, і для блогера-неоподатківця, і для двох Шевченків (але не Тараса та Андрія), і для відкритого сексиста, і для можливого корупціонера, загорнутого в ковдру, і для голови футбольної федерації, і для 74-річного виконавця (це взагалі законно брати на себе відповідальність і йти в президенти в такому похилому віці, що автоматично тягне за собою безліч ризиків?). Та що там казати, навіть домашній арешт не може стати на заваді участі в «конкурсі», як ми зрозуміли з цьогорічного відбору.
По-друге, репертуар теж не має жодних обмежень: тут співають про біткоїни та переламування хребтів, безплатний хліб та щоденне м’ясо, заборону дітям чиновників вчитися за кордоном та розстріл корупціонерів, а ще про те, щоб змінити текст гімну, провести політичну кастрацію та законодавчо прикріпити гривню до долара США. Деякі з кандидатів навіть запропонували своїй аудиторії самотужки написати головний програмний текст, а потім так захопилися, що вимагають заразом ще й перелік тих, кого треба призначати на такі незначні посади, як прем’єр-міністр, голова СБУ, генеральний прокурор, міністр оборони. Це йде вже зовсім урозріз із нормами, прописаними в Конституції, але з таким ентузіазмом можна потім попросити диванну сотню й Основний Закон якимось чином переписати. Єдине, що сумно, здається, ніби на Євробаченні виконавці відповідальніше ставляться до своїх пісень, аніж кандидати до своїх програм.
По-третє, участь в обох «конкурсах» потребує значних грошових вкладень. Єдина відмінність у тому, що тільки кандидати мають звітувати про свої статки, і це новий привід для фейспалму. Виявляється, навіть мізерний річний дохід 40 тис. грн не стає на заваді тому, щоб принести до ЦВК у пакеті необхідні два з половиною мільйони. А ще виявляється, що коли у вас є, приміром, 4,5 млн баксів, 1,4 млн євро чи 10 млн різних гривень (це суми з різних декларацій), то це зовсім не привід тримати їх у банку, бо ж у будь-який момент вони можуть знадобитися вам тут і тепер, а про те, що краще б гроші працювали, ви просто не задумуєтеся.
Читайте також: Україна не буде брати участь в Євробаченні-2019
По-четверте, участь у «конкурсі» зовсім не означає, що кандидат робить ставку на перемогу, для багатьох це просто спосіб підвищити впізнаваність. До того ж і тут збіг: в обох «конкурсах» можна брати участь багаторазово.
І по-п’яте, мусимо визнати, що голосові здібності насправді тут ні до чого, перформанс визначальний. Найцікавіше, що на виборах відіграє роль перформанс не лише самих кандидатів, тому маємо яскраве видовище з цирковими трюками соціологів, які жонглюють цифрами без задньої думки про те, що остаточно знищують довіру до своєї професії, з медійною еквілібристикою на будь-який смак і в будь-якій формі та з Facebook-війнами.
Відмінності, до речі, теж є. Процес голосування складніший і трудомісткіший, очільник МВС не заявляє, що контролюватиме те, як відбувається процес голосування, а «конкурсанти» не об’єднуються, щоб групами грати за формулою «всі проти одного». А ще наразі все бачиться не як спроба перемогти на основі симпатії, а як змагання за те, щоб викликати найбільшу огиду. І, головне, їм це вдається.
Отак і живемо в абсолютному Задзеркаллі, максимально своєрідно відбиваючи занепокоєння Європи про те, що Євробачення дедалі менше стає пісенним змаганням і дедалі більше перетворюється на політичні перегони. А в нас усе інакше, просто, просто, просто навпаки.