Перший крок – відмова від газових плит. Свого часу використовувати газ було значно дешевше, ніж електроенергію, тож в Україні загальна газифікація розпочалася ще наприкінці 1940-х років. Газопроводи у нас прокладені по стінах будинків – це старі труби, що іржавіють на очах. У селах газогони прокладають над землею на стійках, стійки збивають машини, виникають аварії, а отже, є загроза для життя людей. Витоки газу такі значні, що норматив його використання у побуті за останні 10 років збільшився на 50%, хоча насправді ми стали менше готувати їжу на газу і більше користуватися електроприладами. Усі ми будь-якої миті можемо підірватися – з власної недбалості або з недбалості сусідів. А електричні плити не вибухають.
Нині всі, аж до прем’єр-міністра, говорять про необхідність переходу на електричне опалення. Але для забезпечення електрикою потреб теплопостачання житла довелося б збудувати близько 120 блоків ядерних електростанцій потужністю 1000 МВт кожен. Це невирішуване завдання для будь-якої держави. Крім того, АЕС не може працювати у режимі: сьогодні відлига, завтра мороз, а післязавтра взагалі літо й опалення буде непотрібне. Тому не можна говорити про те, що в Україні є надлишок електроенергії, якого достатньо для теплопостачання. Його вистачить лише для приготування їжі.
Другий крок – у наших будинках немає пристроїв для регулювання температури. Тільки-но на вулиці теплішає, всі одразу відчиняють вікна. Зайві витрати енергії шалені.
Третій крок є вельми неординарним, він забезпечив би великий ефект, якби на це була політична воля. Річ ось у чому: загальна потужність теплових електричних станцій в Україні становить близько 50 млн кВт. В атмосферу або водоймища скидається теплова енергія електростанцій. Якщо її використати для теплопостачання, можна заощадити до 40 млрд кубів газу. Наприклад, Трипільська електростанція, що працює на українському вугіллі, скидає тепло у Дніпро, натомість могла б ним опалювати столицю.
Атомні електростанції також викидають тепло, яким слід користуватися.
Дніпропетровські енергетики нещодавно розробили техніко-економічне обґрунтування переходу на теплопостачання Запоріжжя від електростанцій міста Енергодара, що за 65 км від обласного центру. Там багато електростанцій, навколо яких парують ставки-охолоджувачі. Цю енергію можна спрямувати на обігрів Запоріжжя. Звісно, це не так просто. Обладнання електростанцій потрібно замінити, позаяк їхній ресурс вже давно вичерпаний.
Четвертий крок. Більшість будинків в Україні споруджені за старими радянськими нормами, мають погану теплоізоляцію і втрачають велику кількість тепла. Тому їх слід належним чином ізолювати. Так, це дорого і довго окупається, але абсолютно необхідно – дорогий газ фактично витрачається на опалювання дірявих будинків.
П’ятий крок – використання альтернативних джерел енергії. Найефективніший пристрій – тепловий насос, який може обігріти будинок на одну родину. У місті з цим складніше: для сучасного багатоповерхового будинку довелося б бурити свердловини на кілометри. Це нереально. Але в місті тепловий насос може використовувати тепло стічних вод. Наприклад, у гуртожитку інституту «КиївЗНДІЕП» ми використали тепло стічних вод і повернули його в будівлю у вигляді гарячої води.
Пропозиції «П’ять кроків до позбавлення України від метанової залежності» було розроблено ще в січні 2006 року під час першої газової кризи. Тоді ж їх передали до приймальні Кабінету Міністрів. Окрім того, у мене була нагода вручити їх під час наради у Міністерстві регіонального розвитку та будівництва тодішньому прем’єр-міністрові Єханурову, але жодної реакції не було.