«Люда! Люда! Що ми зараз маємо рахувати? Ну, дільницю ми закрили, а що далі?», – кричить через шкільний хол рудововолоса пенсіонерка своїм колегам по дільниці. Це Ольга Дмитрівна, голова дільничної виборчої комісії в одному з округів на місцевих виборах. Вона представляє партію «Відродження України» і це її перші вибори не лише на посаді голови ДВК, але й взагалі у складі комісії. Попри навчання, яке б їй мали організувати куратори, вона безнадійно заблукала у нетрях процесу підрахунку голосів. Паніка і нерви починають перемагати здоровий глузд. На годиннику 20:00, двері зачиняються, виборці засинають, прокидаються рахувальники.
Читайте також: Як пройшли вибори у Києві
«Що рахувати? Без зайвої метушні. Спочатку розглядаємо акти», – спокійно говорить секретар комісії Оксана. У її манерах просто-таки кричить шкільна вчителька і, здається, це єдина людина з бодай якимось досвідом керування таким непіддатливим організмом, як виборча комісія.
«Сіли всі за столи. Я сказала сіли! Зараз ми розглядаємо акти, які у нас були під час процесу голосування», – Оксана час від часу косо зиркає на голову комісії, яка нервово жмакає клаптики паперу, на яких записані зауваження спостерігачів і журналістів.
В цей момент її заступниця, також пенсіонерка, Валентина Анатоліївна, ретельно й уперто конспектує методичку спостерігачів ОПОРИ. Перед нею на столі вже з аркушів п’ять паперу і кінця-краю тому конспектуванню не видно.
«Ви не те робите, там за процедурою…», – Валентина намагається вставити свої п’ять копійок в процес.
Читайте також: Україну знову поділили олігархи
«Покладіть цю брошуру. У вас був ваш куратор. Він мав вас навчати. Нині вже пізно надолужувати. Віддайте тому, в кого взяли і не ускладнюйте процес», – Оксана рвучко закриває методичку і пенсіонерка похапцем човгає до спостерігачів.
«Скажіть, а все ж, що ми робити повинні? Ні, ну у вас досвіду більше», – Валентина ніяк не може вгамувати нерви і розпитує представників кандидатів і громадських організацій про подальший перебіг підрахунку голосів. В цей момент голова комісії затинаючись починає зачитувати акти.
«Перший стіл! Скільки у вас лишилося бюлетенів? По області, так. Другий стіл! Я вас не питала! Відкриєте рота, коли запитаю!», – в процесі складного рахування у шкільної вчительки здають нерви.
«Ми в акт забули підписи взяти у тих, хто на дому голосував. На корінцях люди порозписувалися, а в акті ні. Може, давай сходимо ще раз? І зробимо вигляд, що нічого не було?», – це вже інша ДВК. Хлопець років 25 понуро сидить на стільчику й дивиться у порожній документ.
«Ні, зараз вже ніхто нікуди не піде. Якщо ви залишите межі дільниці – це вже буде порушенням закону, яке має свої наслідки. Сидіть вже тут. Зараз складатимемо акт. Що за бажання переступити закон?» – кандидат у місцеві депутати погрозливо нависає над членами комісії. Ті погоджуються і мовчки починають розписувати причини своєї забудькуватості.
Читайте також: Як минули вибори у Дніпропетровську
Власне, після візитів на десяток дільничих комісій складається враження, що основною небезпекою для українських виборів є не політики, не саботаж і не фальсифікації. Основна небезпека криється в людях, які цей процес мають контролювати. Більшість членів комісій елементарно не знає не те що законодавства про вибори з номерами статей, а покрокової процедури своєї роботи.Вищеописані ситуації сталися в одному з міст-мільйонників, а що вже казати про регіональну глибинку? Покусані спостерігачі й закриті для преси окружні дільниці, де мають приймати протоколи – це ще квіточки.
Якщо хтось таки набереться терпіння і спробує висидіти повний робочий час, впродовж якого збирають протоколи, історій можна назбирати якщо не на роман, то принаймні на невеличку гумористичну оповідь під назвою «Я і вибори. Як робити не слід». Тут вам і забудькуваті хлопці з дівчатами, які не правильно вписали номер дільниці, на якій просиділи заледве не повну добу, але так і не спромоглися вивчити кілька цифр. Тут вам і внесення правок у їхній протокол прямо не відходячи від стола голови міськвиборчкому. Порушення? Порушення. Проте відправляти трійко людей на уточнення, аби зробити все відповідно до процедурних норм, судячи з усього не дозволяє совість. Тут вам і загублені голоси. Реально загублені. Бо ж в одному протоколі навпроти однієї з партій у колонці «за» красується цифра «16», а в іншому, який подали на перевірку комп’ютерній системі, чомусь «6». Певно, народ так поспішав завершити з роботою, що не зміг домалювати одиничку у всі документи. Поки помилку знайшли, невірні цифри встигли розійтися по штабах кандидатів.
Це вже не кажучи про забудьків, які приїздять «здаватися» і подають протоколи без печаток. І вже у приміщенні, здавши бюлетені, починають хапатися за голови. Мовляв «Куди ж це ми так задивилися». В жодному разі не йдеться про намагання підробити результати. Радше тут свою роль грає звичайне людське нехлюйство.
Але це ще не все. Апофеоз для спостерігачів наступає в момент, коли частина дільниць не з’являється. Причина банальна – втомилися. А раз втомилися – значить можна оголосити перерву і піти собі поспати додому. Байдуже, що це не передбачено законом. Вибори почекають. Здоровий сон наперекір усьому – наш вибір!