Цьогорічна конкурсна програма засвідчила, що дебютанти хочуть говорити лише про серйозне Цей настрій позначився і на роботах початківців, і на студентських фільмах – незалежно від того, йшлося про короткий чи повний метр, документальне або ігрове кіно. До проблем підліткової жорстокості, сексуальних бажань, самотності студенти бралися з юнацьким максималізмом, віддаючи перевагу прямоті висловлювання перед алегоричністю. Режисери короткометражок експлуатували здебільшого теми дитинства, родинних стосунків та соціальних негараздів.
Не зразком короткого метра, а шматком серйозної епічної картини видалася глядачам стрічка Басі Бауман «Сара», в якій про фашистську окупацію промовляють скляні очі зґвалтованої німцями дівчинки. «Червоний» Хуана-Мануеля Бетанкура – це химерний світ, реальністю якого керує семирічний Федеріко за допомогою строкатих ниток, скупчених у дірці в асфальті. Густоту понурого драматизму вряди-годи розріджувала добра посмішка («Не клади слухавку» – типово французька комедія ситуацій з їх подальшим вирішенням на межі абсурду) або іронія («Космополітен радить жінкам» – жарти чеського виробництва з глянцевих видань). Але таке свято глядачам випадало нечасто.
«Скіфського оленя» в номінації повнометражних фільмів здобула робота Хани Махмальбаф «Будда вибухнув від сорому», де зображено Афганістан, який потерпає від тривалої війни. Герої стрічки боснійського режисера Айди Бегіча «Сніг» живуть у спустошеному бойовими діями селі. Швейцарсько-французька картина «Сіль цього моря» відтворює наслідки ізраїльсько-палестинського конфлікту, а німецька «Ніч перед очима» присвячена психологічній адаптації солдата після воєнної місії. Окрім війни, режисери продемонстрували одностайну стурбованість проблемами дітей. «Бій» канадки Танаїс БарбоЛавалетт у документальній манері фіксує будні хлопчика з неблагополучної сім’ї. А «Версаль» П’єра Шоллера, де свою останню роль зіграв Гійом Депардьє, заглиблює у психологію відлюдника-дауншифтера, який живе в лісі з малим, покинутим безробітною матір’ю.
«Маленьке життя» Олександра Жовни теж присвячено нелегкій долі маленького хлопчика. Однак український режисер, за нашою доброю традицією, звернувся до історії – дія фільму відбувається під час Голодомору. Ця стрічка побила всі рекорди зі швидкісної втечі глядачів. І не тому, що там немає «сперми і крові», як переконував режисер, а через притаманну багатьом вітчизняним кінотворам млявість і сентименталізм радянського штибу.
Як не дивно, але найоптимістичнішими на фестивалі виявилися японці, зокрема, «Чудово-пречудово» Йосуке Фудзіти здіймав під час перегляду хвилі реготу. А загалом комічне нині не в моді. Цьогоріч перемогу в номінації повнометражних фільмів було поділено між двома учасниками, й другий звитяжець – депресивна сага про колишнього спортсмена «Шультес» Бакура Бакурадзе – лише підтримує цю тенденцію.
Молоді режисери безапеляційні: створювати ідеальний світ з усміхненими героями – завдання рекламістів, розважати традиційними сюжетами й спецефектами – комерційного кіно. Й лише фестивальному та авторському кінематографу відведено роль суспільного ретранслятора та двигуна прогресу.