Я на курсі «Базова підтримка життя», бо нарешті руки дійшли навчитися робити серцево-легеневу реанімацію. Інструктор — бойовий медик і волонтер ДСНС. Під час перерви він захопливо розповідає про командну роботу працівників і працівниць найвідомішого закладу швидкого харчування: «Я дивлюся на них і думаю: це ж ідеальний взвод! Така злагодженість у діях, таке вчасне виконання кожною людиною своєї частини роботи!». Я всміхаюся. Його слова мають сенс, але також мені смішно, бо я не вперше бачу, як люди з військово-ветеранської бульбашки оцінюють цивільних і навіть групи цивільних як потенційних військовиків. Мій близький друг і колега, ветеран, що теж оцінює можливий внесок перехожих у військо, каже: «Оцей має дуже підкачану спину й руки, прекрасний заряджальник гармат! Нещодавно ми обговорювали, чи були б гарними бойовими водіями безстрашні байкери, які гучно ганяють заради розваги мирними вулицями Києва».
І я от думаю: військовики та ветерани дивляться на цивільних і гадають, чи були б вони ефективними на фронті. А якби суспільство, що переважно складається з людей без військового досвіду, думало про військовиків та ветеранів зустрічним чином?
Ким може стати цей військовик, який відпочиває між виходами на позиції в хаті прифронтового села з побратимами? А ким може стати цей ветеран, який нещодавно звільнився з полону, а йому болить те, що про його побратимів забули?
Як на мене, питанням реінтеграції ветеранок і ветеранів у цивільній сфері мають перейматися всі. Це виклик для нашого суспільства, громадських організацій, держави. Це виклик і для європейських країн, де проживають мільйони наших українців та українок. Хтось повернеться в Україну, і не у всіх близькі служать. Але частина партнерок військових, певно, лишиться за кордоном, і тоді українські ветерани й ветеранки інтегруватимуться на місцях в інших країнах.
Чекати на велике повернення не треба, адже ветеранки та ветерани в нас уже є. Це може бути сусід у вашому під’їзді, який часто виходить на вулицю в кросівках пісочного кольору. А може, це та дівчина в татуюваннях, яка принципово платить за проїзд у метро, бо не хоче стикатися зі скепсисом, якщо покаже УБД. Можливо це ви або хтось із ваших рідних. І скільки є ще тих, кого ми не бачимо, бо навіть наші найбільші міста (що вже казати про інші населені пункти!) неінклюзивні, і люди з ампутаціями або на колісних кріслах вимушені перебувати в ізоляції.
Із фронту люди повертаються різними. Хтось просто хоче бути далекобійницею й полишити минуле життя. Хтось потребує тривалого лікування та реабілітації, навіть якщо на початку здавалося, що все не так погано. А багато людей повертаються із загостреним почуттям справедливості. Ці люди знають, за що вони воювали, за що віддали роки життя та здоров’я, переживали страшні досвіди. Бажання щось змінювати, захищати свободу й боротися з несправедливістю можна застосувати не лише у війську. Це можна робити в громадському активізмі, у правозахисті, потенційно й в органах місцевої влади.
Проєкт «Трайб» реалізовується Amnesty International Ukraine спільно з Amnesty International Denmark, у партнерстві з ГО «Принцип», БО «Веста», VETERANKA та Ветеранським ресурсним центром НаУКМА, за фінансової підтримки данського фонду CISU.
На те, щоб частина ветеранів і ветеранок знайшли себе в цих сферах, спрямований проєкт «Трайб», який ми, як Амністія, реалізовуємо спільно з «Принципом», ЖВР, «Вестою» та ветеранським ресурсним центром НаУКМА. Наша мета — допомогти 25 ініціативним ветеранкам і ветеранам спрямувати прагнення боротьби з несправедливістю на захист суспільних інтересів. Це може бути допомога іншим ветеранам і ветеранкам, облаштування інклюзивних просторів, захист прав інституціалізованих стареньких та людей з інвалідністю або, можливо, і дотримання прав ув’язнених у місцях позбавлення волі. Ми допоможемо розібратися в тому, як користуватися мовою прав людини, як не загубитися серед різних державних установ і як діяти ефективно, коли є бажання змінити щось на краще.
Відбір триватиме до 10 червня, а з липня розпочнеться п’ятимісячне навчання онлайн, після якого передбачається написання колонок, публічні виступи, проведення тренінгів онлайн та офлайн для ветеранських спільнот у громадах упродовж 2026 року. Ветеранки і ветерани познайомляться ближче зі світом активізму, розвинуть навички аналізу інформації та самопрезентації, застосування отриманих у межах програми знань на практиці, зокрема через публічні виступи й проведення тренінгів для ветеранок і ветеранів у громадах.
Як команда, яка здебільшого складається з ветеранок, ветеранів і дружин військовиків, ми розуміємо, що в армії опиняються та з неї повертаються люди з дуже різними досвідами, освітою й можливостями. Не всі мали час і змогу вивчити добре англійську та закінчити магістратуру провідних українських університетів. У багатьох не було можливості здобути досвід роботи в громадському секторі. Для нас відіграють певну роль досвід і знання людини, але першочергово важить мотивація. Коли є бажання — є із чим працювати. Якщо бажання усвідомлене — це означає, що людина вже має певне уявлення про правозахист чи принаймні про ті явища, з якими вона прагне боротися.
Якщо прагнення щось змінити на краще й самореалізовуватися заради суспільства й, зокрема, ветеранської спільноти — це про вас або когось із ваших знайомих, то заповнюйте анкету і подавайтеся на нашу програму. Я не можу обіцяти, що ми візьмемо саме вас. У нас є 25 місць. Проте я можу впевнено заявити, що відбір буде прозорим і незалежним, адже кожну заявку розглядатиме кілька експерток та експертів з різних організацій, залучених у реалізацію проєкту. Після аналізу анкет проводитимуть інтерв’ювання, а вже протягом тижня після дедлайну — інформування про результат.
Цей проєкт не стане відповіддю для всіх і на все. Але якщо ви людина, яка, можливо, у цивільному могла б бути активною частиною громадянського суспільства, можливо, він стане відповіддю саме на ваш запит.
Анкету заповнюйте за посиланням.