Світ

  ▪   Спілкувалася: Алла Лазарева

Александра Гужон: “Білоруський режим поступово адаптується до протестів”

фото: JDD
Тиждень обговорив з французькою політологінею перспективи білоруських протестів, масштаби російського втручання та механізми, до яких вдається режим, аби не втратии владу.

Європейський Союз не визнав результати білоруських виборів та повідомив про запровадження нових санкцій. Що далі? Як це вплине на ситуацію в країні та на поведінку Лукашенки?

 

- Тон Євросоюзу став жорсткішим, ніж зазвичай. ЄС як правило спирається на коментарі міжнародних спостерігачів, яких не було на цих виборах, і які, після кожних виборів у Білорусі, констатують, що перегони не були ані справедливими, ані вільними. До зміни тону, очевидно, призвели заклики до нових виборів. Для Євросоюзу така заява містить певний ризик: вона виявляє чітку підтримку протестному рухові. Єврокомісія також повідомила про фінансову підтримку громадянського суспільства та осіб, які постраждали під час протестів. Ця підтримка залишається досить обережною. Декларація Урсули фон дер Ляйєн ставить чіткий акцент на визначенні “білоруський народ”, що залишає можливість знайти внутрішнє політичне рішення. Лукашенка відмовився від пропозицій посередництва, що надходили від балтійських та польських лідерів, і фон дер Ляйєн каже на прес-конференції: “Потрібний діалог внутрішній”.

 

Читайте також: «Фантастична трійка»

 

ЄС намагається знайти спосіб дії, знаючи з досвіду, що за кожної спроби діалогу з білоруським президентом поле для маневру завжди було дуже вузьким. Лукашенка відкрито й усвідомлено дивиться в бік Росії, він звернувся по підтримку саме до Путіна, і якщо ЄС почне попереджати про “серйозні наслідки” через те, що, скажімо, всіх затриманих не випустять на волю, нема підстав вважати, що подібні попередження відчутно вплинуть на Лукашенка. ЄС зробив свій вибір на користь “принципу самовизначення народів” та припинення силових дій, але коридор можливостей є дуже вузьким: по-перше, Лукашенка не виявляє зацікавлення до спілкування з європейцями, і по-друге, починаючи від середи, він повернувся до старої риторики, яку також свого часу активували в Україні та в інших державах, про “іноземний вплив”, “західне втручання” тощо.

 

Чимало експертів висловлювали побоювання, що жорсткіша позиція Брюсселю по відношенню до Лукашенки може підштовхнути його в обійми до Путіна, і тоді це може призвести до іншого типу “іноземного втручання” - військового, за прикладом того, що сталося в Україні. Чи вважаєте Ви перспективу російської анексії Білорусі реалістичною?

 

- Я більше спеціалізуюся на українській та білоруській політиці, ніж на російській. Українські експерти, очевидно, чутливіші до питання збройного втручання, - через анексію Криму та війну на Донбасі. За моїми спостереженнями, більшість західних експертів сходяться на думці, що Росія сьогодні вдаватиметься до інших методів впливу. Це досить складне питання. Часом білоруські події порівнюють з останнім Майданом. Я б сказала, що доречнішим було б порівняння з Помаранчевою революцією, бо це — електоральна революція, з вимогами змінити режим. На відміну від Євромайдану, білоруські протестувальники поки що не ставлять питання співпраці з ЄС на порядок денний. Отже, аналітики сходяться на тому, що Росія в пошуку впливів у Білорусі піде інформативним шляхом. Чому? Бо протести концентруються на недовірі до лідера.

 

Читайте також: Білоруські ультрас. Натхненні Україною

 

Навіть якщо в останні два-три дні ми бачимо мітинги на підтримку Лукашенки, і їх стає все більше у маленьких провінційних містах, ці мітинги — зовсім не обов'язково проросійські. Лукашенка часто каже про свою прихильність до незалежності. Росія сьогодні не має ані інтересу, ані потреби втручатися в події зі зброєю в руках. Це не заважає їй активно діяти, стигматизувати опозиціонерів, характеризуючи їх у тих самих термінах, що й учасників так званих “кольорових революцій” з інших країн. Звичайно, небезпека зберігається: російська зброя застосовувалася у Грузії, у Молдові, в Україні... Це — один з можливих способів дії, але поки що не пріоритетний. Натомість є інші можливості. Росіяни будуть дуже уважно стежити за тим, як саме відбудеться зміна влади, і якщо раптом знайдеться кандидатура, яка буде їх влаштовувати, вони її всіляко підтримуватимуть.

 

В одному з нещодавніх інтерв'ю Ви казали, що Лукашенку підвела його мізогінність: він недооцінив Святлану Ціханоуську, яку вважав безперспективною. Проте білоруські події вивели на перший план багатьох жінок: дружин ще двох кандидатів у президенти, які не змогли взяти участь у перегонах, - Бабарико та Цапкала, - але також — всіх тих жінок, які масово виходили на протестні ації, часто — з дітьми. Чи правомірно вважати, що білоруські жінки грають у протесті особливу роль?

 

- Дійсно, я казала про те, що Лукашенко погодився на кандидатуру, яку не вважав загрозливою зокрема й через те, що йшлося про жінку. Ціханоуська — молода особа, яка в певний спосіб символізує нове суспільство. Натомість на пролукашенківських мітингах повертаються до пам'яті про тих, хто воював у Другу світову, до всього традиційного. Цікаво, що останні такі провладні заходи також активно використовують жінок — мабуть, через їхню присутність на протестних акціях. У протестному ж таборі жінки, швидше випадково, кристалізували на собі недовіру до влади. Жінки в білому на вулицях — то була смілива відповідь на брутальність, незгода із застосуванням сили. У той же час, білоруський протест проти свавілля довгий час уособлювали й інші жінки: журналістка Ірина Халіп, письменниця Світлана Алексієвич. Але ці жінки перебували поза політичною сферою.

 

Читайте також: Світ про тиждень протестів у Білорусі: Жінки мають значення

 

Варто також згадати, що довкола Лукашенки також завжди було багато жінок: його прес-секретар Наталя Ейсмонт, голова Ради Республіки Наталя Кочанова, голова ЦВК Лідія Єрмошина. Вони відразу ж з'явилися на білоруському державному телебаченні, де з 10 до 13 працює прямий ефір, в якому можна звертатися до промовців. Це — інший символ: жінка на службі в чоловіка, цілковито лояльна, на допоміжних ролях у тіні. Пролукашенківські мітинги використовують гасло: “За бацька!”, апелюючи до маскулінності президента. Ціханоуська апелює до інших сенсів, навіть якщо вона зареєструвалася кандидатом лише тому, що її чоловік, Сяргєй, потрапив за ґрати. В одному зі своїх перших виступів Святлана наголосила, що ніколи не збиралася йти у політику, але “доля розпорядилася інакше”. Вона є втіленням несправедливості, свавілля, проти якої повстали люди. Протестувальники кажуть: так, була стабільність, але — якою ціною? Ціною корупції, клієнталізму, привілеїв для обраних.

 

Але чи можна вважати білоруських жінок окремим ресурсом білоруських протестів?

 

- Так, я писала про це в колонці для Le Monde. Існує справжній розрив між тим завмерлим суспільством, що символізує Лукашенка, та новим, тим, яке бере участь у протестах, цими жінками в білому. Якщо зважати лише на режим, то виникає враження, ніби все застигло й не рухається, але протестувальники доводять, що суспільство дуже змінилося. Лукашенка встановив жорсткий контроль, що заважає появі секторальних вимог (тобто вимог окремих категорій суспільства, наприклад, жінок). Проте, якщо придивитися до протестів, ми пересвідчуємося, що все існує — але не демонстративно. На відміну від України, в Білорусі не здійснюються належні соціальні дослідження. В Україні навіть за Кучми опозиція мала в парламенті сотню депутатів, чого і близько немає в Білорусі.

 

Попри те, що до появи масового ненасильницького спротиву призвели саме силові дії влади, режим намагається перехопити та привласнити поняття пацифізму, оцей мирний дух, що несуть у собі суспільні протести. Відбувається підміна сенсів та перенесення на опонента відповідальності за свої дії. 

 

Я була останнього разу в Мінську у 2016 році. Намагалася роздивитися, чи робиться щось на маргінесах, як працюють науковці? Багато дослідників поїхали з країни. Не будемо забувати, що й Святлана Ціханоуська, - незагрозлива на вигляд жінка, -  мусила дуже швидко виїхати. Це дуже важливо.

 

Читайте також: Ольга Жіль-Белова: «Мобілізація, що розтяглася в часі, видається єдиною можливістю змінити долю Білорусі»

 

Мене непокоїть той факт, що режим поступово адаптується до протестів, він навчився відповідати на них новими методами. Репресії, арешти, тиск на робітників можуть відновитися й посилитися. Ціханоуська — в екзилі, як і чимало інших опозиціонерів, котрі мусили поїхати за ці 26 років правління Лукашенки. Опозиція сьогодні існує, вона тримає удар, щодня ризикуючи потрапити за ґрати. Але люди також їдуть з країни, і багато хто не повертається. Це теж — один з механізмів, за допомогою якого режим тримається. Ціханоуська виїхала до Литви, жінка Цапкала — до Польщі. Для офіційної пропаганди це дає привід говорити про “іноземне втручання”. Контекст повертає нас до 90-х років, коли Зенон Позняк також змушений був покинути країну. Марія Колесникова — дружина Бабарика — поки що залишається в Мінську, але ми вже бачимо, як режим виштовхує назовні незгідних. Ціханоуська під час виборчої кампанії змогла кристалізувати на собі ту недовіру та гнів, що відчувають білоруси до влади, але зрозуміло, що з-за кордону їй буде значно важче мобілізувати людей.

 

Отже, режим помалу переходить у контрнаступ, росте число загиблих та зниклих без вісті й не зрозуміло, звідки протестувальникам черпати нові сили. Це протистояння, на Вашу думку, надовго?

 

 

- Нинішня фаза — це силові взаємини. Опозицію не лише не визнають, але й намагаються стигматизувати, звертаючись до тої самої риторики, що її застосовували в інших країнах, зокрема, в Україні. Лукашенка нещодавно казав про “міжконфесійний розбрат”, що опозиція планує “заборонити російську мову”. І це при тому, що станом на сьогодні опозиція не виходить за межі суто політичних вимог: припинення насильства, звільнення затриманих та нові вибори. Поширюється кліп, в якому бачимо красиву, мирну Білорусь, а потім — обличчя Ціханоуської та за її спиною — протестувальники, водомети, постріли, темрява.

 

Читайте також: Жыве Беларусь!

 

Щоб показати, що небезпечні особи можуть зруйнувати таку прекрасну та спокійну країну. Пролукашенківські мітинги використовують гасло “За мирну на стабільну Білорусь”. Попри те, що до появи масового ненасильницького спротиву призвели саме силові дії влади, режим намагається перехопити та привласнити поняття пацифізму, оцей мирний дух, що несуть у собі суспільні протести. Відбувається підміна сенсів та перенесення на опонента відповідальності за свої дії. Російські політологи, яких ми бачимо на білоруських телеканалах в ролі експертів, не шкодують слів, щоб розписати “технології кольорових революцій”. Хоча реальність протестів інша: люди вийшли на вулиці захистити свій вибір, вони не були зорганізованими, і коли намагалися будувати барикади, то всі ми бачили, наскільки вони обмежені в засобах. Люди були зовсім не готові до застосування сили з боку правоохоронців. Нині Лукашенка переконався, що репресії виявилися неефективними, вони шокували навіть його власну електоральну базу, і він намагається тепер перехопити чужі мирні прапори. Влада спробувала приборкати постелекторальні протести силою, але це підштовхнуло лише до ще більшої мобілізації. Нині ставка робиться на те, щоб цей протест розчинити в часі, розколоти, заплутати провладними мітингами, контролем над адміністративними будівлями. Лукашенка сподівається виграти час та дочекатись, коли протест виснажиться.

 

Александра Гужон. Є викладачем політології в Бургундському університеті та керівником кампусу паризького Інституту політичних досліджень у Діжоні. Доктор політології, у своїй дисертації досліджувала тему білоруського та українського націоналізмів. Авторка книг: "Політичні та ідентичнісні революції в Україні та в Білорусі (1998-2008)" ("Révolutions politiques et identitaires en Ukraine et Biélorussie (1988-2008)", 2009) та "Пам'ять у дії. Майдан як місце революційної пам'яті України" ("La mémorialisation en action. Maïdan comme lieu de mémoire révolutionnaire en Ukraine", 2018).

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.