Світ

  ▪   Алла Лазарева

Ліван: Суцільна політична невизначеність

Фото: REUTERS
Чи здатні вуличні протести оновити політичний клас, а світова спільнота — витягти Ліван із прірви?
Матеріал друкованого видання
№ 33 (665)
від 12 серпня

Відставка уряду, барикади у вогні, зруйновані будівлі, спаралізований порт, тривала фінансова криза, техногенна катастрофа, зовнішній борг на рівні 170% ВВП, коронавірус… Усе це нинішні реалії Лівану, про які багато розповідає французька преса. Інтерес до колишнього протекторату логічний: упродовж ста років відносної незалежності близькосхідної держави Париж завжди грав роль її хрещеного батька, зберігаючи потужний вплив на внутрішню та зов­нішню політику.


«Не минуло й півроку перебування при владі, як Хассан Діаб, керівник ліванського уряду, подав у відставку, — пише щоденний часопис Le Monde. — Це сталося рівно через тиждень після смертоносного вибуху в порту Бейрута, який убив не менше 160 та поранив 6000 осіб. Відставки домагалися протестувальники, що від суботи збиралися на демонстрації в центрі столиці. Починається період ще більшої непевності в державі, яка мусить давати собі ради не лише з санітарною кризою, а й із гуманітарною, спричиненою вибухом селітри та соціальним і фінансовим крахом країни».


Емманюель Макрон перервав відпустку й вилетів до Бейрута. «Його тепло зустріли на вулиці та дуже холодно — у президентському палаці, — інформує France-inter. — Однак чи має Франція ресурси на забезпечення своїх амбіцій допомогти Лівану? На відміну від Алжиру та Сирії, Франція в цій країні не залишила по собі пам’ять «брутального та зверхнього колонізатора». 1920 року саме Париж підтримав незалежність Лівану, тому так природно пролунали слова звичайного працівника рятувальних служб, з якими він звернувся до Макрона просто на вулиці: «Я — ваш син». Ліванські християни, не без усмішки, називають Францію матінкою… Але чи в змозі вона витягти Ліван із прірви?»

 

Читайте також: Die Welt: Туреччина як руйнівний фактор


Так само закономірно, що саме французький президент був співголовою відео-конференції за участю ООН, МВФ та Світового банку, яка мала за мету зорганізувати міжнародну допомогу Лівану. Як зазначив у часопис Le Figaro: «Донори вимагають реформ в обмін на допомогу». Навіть якщо три десятки учасників заходу зголосилися зібрати для Лівану €250 млн міжнародна спільнота чекає від Бейрута чіткого поетапного плану дій та гарантій прозорої звітності. Бо в минулому з міжнародними допомогами цій країні траплялося різне.


«Вибух у Бейруті пролунав, наче удар грому, — заявив Макрон у виступі на відео-конференції. — Влада Лівану мусить негайно запровадити політичні та економічні реформи, на які давно чекає народ… За розподілом допомоги доцільно встановити моніторинг і розподілити кошти між надійними, перевіреними структурами, які представляють громадянське суспільство… Ми не можемо покинути ліванський народ сам на сам із бідою. Нині вирішується доля не лише Лівану, а й цілого регіону».

 

Маленький Ліван — країна великої нерівності, де 45% населення живе в бідності, та лише 1% — у розкошах. Корінне населення становить трохи більше 4 млн осіб, до яких додалися 0,5 млн палестинських та 1,5 млн сирійських біженців


На відміну від Макрона й Трампа, ліванському президенту Мішелю Ауну ідея міжнародного нагляду за розслідуванням катастрофи в порту достеменно не подобається. «Це лишу розмиє правду», — каже він у публічних виступах. Такі заяви довіри до ліванських еліт не зміцнюють — ні з боку самих громадян, ні в очах міжнародного співтовариства. У понеділок уряд Хассана Діаба пішов у відставку. Однак протести не вщухають. Вулиця вимагає також дочасних парламентських виборів, відставки непопулярного президента та негайного покарання винних у тому, що небезпечний вантаж аміачної селітри недбало зберігався в самому центрі міста впродовж шести років. Тож від минулої суботи тисячі жителів країни щодня виходять на вуличні протести й висловлюють недовіру політикам. «Організатори демонстрацій — офіцери у відставці, — повідомляє Le Monde. — Протестувальники взяли в облогу Міністерство закордонних справ та проголосили його штабом революції… На шляху до парламенту вони жбурляли в поліцію каміння та феєрверки, та у відповідь застосувала сльозогінний газ…» Вибух аміачної селітри спровокував інший — народного гніву. «Упродовж багатьох місяців країна перебуває в глибокій економічній кризі, що виявляється у видовищному знеціненні місцевої валюти (ліванський фунт), гіперінфляції, масових звільненнях і банківських обмеженнях», — зауважує Le Monde. Маленький Ліван — країна великої нерівності, де 45% населення живе в бідності, та лише 1% — у розкошах. Корінне населення становить трохи більше 4 млн осіб, до яких додалися півмільйона палестинських та півтора мільйона сирійських біженців. Бейрут не поспішає їх легалізувати, щоб не порушувати й без того крихкий баланс між релігійними конфесіями: значна більшість біженців — мусульмани-шиїти.


Система розподілу влади в країни тримається на компромісі між конфесіями. Від закінчення громадянської війни (1975–1990) політична система збалансована в такий спосіб: традиційно президент є вихідцем із маронітської християнської громади, голова парламенту — суніт, прем’єр-міністр — шиїт. Елітам вдається контролювати свої релігійні групи через механізми протекцій, субсидій, але й через мережу клієнталізму, зацементовану такою потужною корупцією, що Україні й не снилася.

 

Читайте також: Кордони агресії РФ «ніде не закінчуються»


«Усі — це всі!» — щодня скандують тисячі протестувальників у центрі міста. «Ідеться про відставку президента, голови парламенту, депутатів усіх рівнів та політичних партій, яких вважають винними в трагедії, — пише часопис Ouest-France. — Сутички з поліцією тривають чотири ночі поспіль. Згідно з даними ліванського Червоного хреста, 10 поранених потрапило до лікарні, 32 лікуються вдома».


Вибух селітри вщент зруйнував припортовий район та залишив на вулиці понад 300 тис осіб. Міжнародна відео-конференція донорів вийшла в неділю на конкретні цифри: Єврокомісія готова виділити €60 млн термінової допомоги, Світовий банк планує надати $200 млн на підтримку найуразливіших верств населення, Франція передбачила від себе $30 млн, Катар — $50 млн… Проте світове співтовариство ще не визначилося, кого саме буде призначено освоювати кошти, бо довіри до ліванського політичного класу зовсім мало.


2018 року Макрон зібрав у Парижі велику донорську конференцію, залучивши Німеччину, США і Японію, щоб допомогти Лівану коштами: уже тоді жорстка банківська криза роз’їдала фінансову систему країни. «Банківська система Лівану тривалий час живилася ілюзіями, прина­джуючи іноземні фонди 20% прибутку за інвестиції в доларах, допоки капітал не випарувався й країна втратила спроможність виплачувати борги», — нагадує радіо France-info. Проте $11 млрд, що їх вдалося змобілізувати Франції для підтримки Лівану на конференції два роки тому, так і не надійшли до адресата: Бейрут і досі не запропонував чіткого плану реформ, що є умовою переказу коштів. На початку липня французький міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан розпачливо закликав ліванців: «Допоможіть нам допомогти вам!» Переговори близькосхідної країни з МВФ не увінчались успіхом із тієї самої причини. А техногенна катастрофа, що сталася 4 серпня, загострила ситуацію до краю.

 

Читайте також: Die Welt: Туреччина як руйнівний фактор


«Чому Ліван опинився в глухому геополітичному куті й розгубив союзників? — замислюється France-info. — Реформи, що їх вимагають кредитори, зобов’язують переглянути систему клієнталізму та корупції, від яких еліти не готові відмовитися… Нинішня ж система є дійною коровою для кількох політичних партій, які в реформах не зацікавлені… Глибинній реформі заважає надмірний вплив «Хезболли», що прагне ставити на потрібні місця своїх людей у кожній партії та в кожній релігійній спільноті. Система дає можливість Ірану — провідному спонсорові цієї організації — зберігати в Лівані свій вплив. Тривалий час він підтримував шиїтську структуру «Хезболли» грішми та зброєю на рівні 700 млн на рік. Однак нині Іран ослаблений санкціями США та жорсткою епідемією COVID-19. Американські санкції помножили всі іранські проблеми на 10».


Провідне завдання, яке озвучив Макрон під час перебування в Лівані, — це насамперед «уникнути насильства й хаосу». Країна, затиснута між зонами конфліктів на Близькому Сході, легко може не лише зайнятися новою громадянською війною, але й додатково дестабілізувати регіон, який і без цього давно є гарячою точкою планети. «Хто прийде на зміну уряду Хассана Діаба? — намагається розібратися Ouest-France. — Прем’єр-міністра призначає президент, який також вельми непопулярний. Консультації з традиційними політичними партіями та парламентськими блоками, яких теж відкидає вулиця, можуть тривати місяцями. Залишається сподіватися, що масштаб катастрофи підштовхне до швидкої появи нового уряду. Проте хоч би що сталося, аналітики скептично оцінюють можливість змін… Політичне життя перебуває під потужним впливом руху «Хезболла» та його союзників, із якими Захід зовсім не поспішає співпрацювати». 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.