Світ

  ▪   Кірил Стаселько
  ▪   Мінськ

«Фантастична трійка»

Фото: SERGEI GAPON/AFP/East News
Що об’єднувало опозицію проти Аляксандра Лукашенки й чому антирежимний табір може розвалитися
Матеріал друкованого видання
№ 33 (665)
від 12 серпня

Цифра три цьогоріч супроводжувала майже всю білоруську передвиборчу кампанію. І вона пов’язана не тільки з мемом «Саша-3%», що свідчить про відповідний рейтинг, а й із протиборчою стороною. Зокрема з основним суперником Аляксандра Лукашенки в особі об’єднаного штабу, який представляли троє жінок: Святлана Ціханоуська, Вєраніка Цапкала й Марія Колєснікова.


Хоча все начебто видавалося вирішеним, майже кожні президентські вибори в Білорусі пробуджують сподівання на зміни, а кожна нова кампанія поповнює скарбничку електоральної історії щоразу новими несподіванками. Не стала винятком для Білорусі й кампанія 2020 року, яка виявилася вкрай багатою на сюрпризи й непередбачувані події. Мабуть, цього року рівень невдоволення владою і сподівання на зміни досягли нової межі. Незважаючи на залякування, політичні репресії, арешти й масові затримання, білоруси й далі в такій чи такій формі висловлювали свій протест.


Прихильників зміни влади об’єднала не особистість кандидата в президенти, а саме прагнення змін, що зробило електоральну гонку такою непередбачуваною, а позиції противників Лукашенки такими сильними. Якщо раніше кандидатів у президенти заарештовували, як правило, після виборів, то цього року багатьох суперників ліквідовували ще до реєстрації кандидатів. Але й такий хід не зумів усунути загроз для Лукашенки. Саме тому змінювалися хедлайнери протесту (спочатку Сяргєй Ціханоуський, потім Віктар Бабарика, а опісля — Святлана Ціханоуська й Вєраніка Цапкала), і саме тому їх арешти не зупинили білорусів.

 

Читайте також: Захід і Білорусь: Режим глибокої стурбованості 2.0


Якщо згадати весь хід кампанії, то особистість головного опонента влади, його програма, бекграунд, президентські компетенції й усе інше відходило на задній план перед головною ідеєю — ідеєю змін. Тому протестна кампанія виявилася такою гучною й тому команда, яка працювала на ідею змін, а не на особистість, мала такі сильні позиції. Абстрактну ідею без конкретики, яку, як виявилося, підтримує більшість білоруського народу, здолати значно важче, ніж конкретного кандидата з його слабкостями й недоліками, якого білоруська влада до того ж завжди здатна посадити.


Після арешту одних претендентів і відмови в реєстрації іншим до Святлани Ціханоуської (реєстрація якої здавалася найменшим злом для білоруської влади) приєдналися штаби двох інших найрейтинговіших опонентів, щоб створити об’єднаний штаб. Із прагматичного погляду такий хід був неминучим і взаємовигідним. Представники штабів Бабарики й Цепкала отримали можливість і далі перебувати в центрі уваги, формувати порядок денний, напрацьовувати бали своїм кандидатам і нарощувати власний символічний капітал, а сама Святлана Ціханоуська отримала необхідні ресурси й допомогу компетентних фахівців найвищого рівня. Саме так з’явилася й добре спрацювала медійно «фантастична трійка» з трьох жінок, які представляли три штаби: Святлани Ціханоуської, Вєраніки Цапкали й Марії Колєснікової. Саме завдяки цьому змінився образ самої Ціханоуської. З нещасної і скромної домогосподарки без досвіду публічних виступів, із записами своїх звернень на убогому тлі й фактично без ресурсу для здійснення повноцінної кампанії Ціханоуської трансформувалася в популярну лідерку протесту з відретушованим візуалом, грамотно написаними промовами й чудово організованими пікетами, на які приходили тисячі людей у регіонах і десятки тисяч у Мінську. 

 

Усе, що відбувалося після об’єднання штабів, видавалося дуже красивим і натхненним. Не тільки завдяки широкій підтримці білоруських громадян у всій Білорусі, а й чудовій роботі штабних фахівців. Але водночас у всій цій історії можна було помітити хоч і дрібні, але «дірочки» в комунікації щодо національного питання, змови, впливу Росії, білоруської влади й багато чого іншого.

 

Читайте також: Білорусь: війна за ідентичність


Кандидатура Валєрія Цепкала з самого початку викликала підозри, його називали спойлером і спаринг-партнером Лукашенки. До того ж донедавна він був частиною режиму, обіймав найвищі посади в апараті, колись був одним із основних радників Лукашенки й належав до його команди з початку першої президентської кампанії. Цепкало й раніше називали «людиною Москви» — і річ не лише в «московському» минулому та непоясненно стрімкій кар’єрі після повернення в Білорусь, а й у зв’язку з його діями на певних посадах. Навіть після нереєстрації Цепкала виникали питання щодо його втечі саме до Москви, а також щодо яскраво вираженої проросійської позиції й уже зовсім дивного листа Владіміру Путіну з проханням засудити «антинародну й антиросійську політику» Лукашенки (і підтримати забезпечення вільних виборів у Білорусі). Тому не дивно, що основний акцент вирішили змістити на його дружину Вєраніку, образ якої викликає в публіки значно більше прихильності.


Віктар Бабарика видається не менш суперечливою постаттю. Крім багаторічного керівництва Белгазпромбанком і можливого зв’язку з Москвою, дивними видавалися також його політичні позиції як кандидата. Це стосується візії Бабарики щодо відносин Білорусі з Росією, спроб відбутися жартами на питання про приналежність Криму, затяте заперечення фальсифікацій і політичних репресій у Білорусі (аж до моменту власного затримання) і мовчання (не кажучи вже про підтримку) щодо затримань національно орієнтованих опозиційних лідерів. До того ж підозри викликали також учасники його штабу: декого з них раніше було помічено в антинаціональній діяльності.


Щодо найпопулярніших хедлайнерів виборчої кампанії виникають і найчисленніші запитання. Так, Сяргєй Ціханоуський, який раніше не займався ні політикою, ні блогерством та й проживав у Москві, відвідував Крим у 2018 році (за що його було внесено до української бази «Миротворця»), де був помічений у компанії прихильників «русского мира». Не кажучи вже про його зустрічі з патріархом РПЦ у 2016 році при акредитації від ТАСС, роботу одіозного російського есемемника над блогом Ціханоуського, недавні висловлювання самої Святлани Ціханоуської про належність Криму й позиції щодо білоруської мови та національної символіки. Тому не дивно, що після об’єднання штабів таких кандидатів стали помітними спроби іміджево відгородитися й навіть у чомусь протиставити себе національно орієнтованій опозиції, яка десятиліттями боролася насамперед проти режиму. Так, у публічному дискурсі з’явився поділ на «стару» й «нову» опозиції. Привернуло увагу й неоднозначне ставлення до національних символів і білоруської мови. Зокрема, учасників пікетів просили не брати із собою національної символіки. Але команда штабу, яка професійно лавірувала між незручними моментами, зуміла оперативно відреагувати на критику, і незабаром з’явилося вдосталь і національних біло-червоно-білих прапорів, і герб «Пагоня». Зазвучали білоруськомовні пісні, а сама Ціханоуська одного разу навіть виступила білоруською мовою. Нехай деякі критичні зауваження притягнуто за вуха, проте все ж виникло й певне здивування щодо носіння на руці білої стрічки як символу опозиційності, що вже раніше практикували в Росії.
Окрім маленьких, але численних стрілочок, які раз у раз вказували в бік Росії, є ще один цікавий збіг. У ході виборчої кампанії з’ясувалося, що Ціханоуські мають якісь акції в одній із бізнес-ініціатив Бабарики, а сестра Вєраніки Цапкали працювала в Белгазпромбанку. Утім, можливо, це лише збіг.

 

Читайте також: Застій 2.0


День основного голосування — 9 серпня — виявився напруженим, як жоден інший. Вєраніка Цапкала втекла з Білорусі й уже в неділю голосувала на дільниці в посольстві Білорусі в Москві. Упродовж дня відбувалися затримання активістів. Інтернет не просто працював із перебоями, а майже недоступними стали сайти, соціальні мережі й месенджери. До Мінська стягнули військових і техніку (військові, зокрема, розташувалися на під’їздах до міста). Також було посилено контроль кордону, насамперед із Росією. За попередньою інформацією з різних джерел (державні пропагандисти, екзит-пол, результати з деяких дільниць), Лукашенка нібито набирав близько 70–80%. Увечері того самого дня в багатьох містах країни люди почали виходити на вулиці.


Варто зазначити, що під час попередніх кампаній протести концентрувалися цілеспрямовано в одній із локацій столиці. Цього року люди хаотично групувалися в різних частинах Мінська й регіональних містах. Активну участь також узяли автомобілісти, яким іноді вдавалося блокувати оперативне пересування спецтехніки й силовиків. За таких умов, коли відсутнє центральне ядро, коли протести стають ризоматичними, сітковими, силовикам виявилося значно важче з ними впоратися. Уночі 9 серпня події наближалися до кульмінації. Проти мирних протестувальників застосували світло-шумові гранати, гумові кулі й водомети. У центрі міста автозак наїхав на людей. Зрештою, за інформацією медіа й очевидців, одну людину силовики вбили, безліч поранили й сотні затримали. Ближче до 2–3 години ночі сутички вщухли.


Що ж до Святлани Ціханоуської, то вона не відмовляла людей від протесту, але й не взяла на себе сміливість включитися в нього, а лише виступала з бляклими зверненнями не застосовувати силу. За таких умов масові виступи стали хаотичними, без координації й більш-менш чіткого плану дій. У Білорусі давно звикли, що крім початку президентської кампанії та самих виборів, на потім залишається ще короткий період боротьби й розплати. Імовірно, якщо протести триватимуть, але без єдиної стратегії, рано чи пізно їх буде придушено.


Безумовно, Святлана Ціханоуська вже набрала достатньо балів, і якщо вона зуміє правильно скористатися своїм символічним капіталом, то надалі впливатиме на політичні процеси в Білорусі. Але дуже ймовірно й те, що незабаром із низки причин припиниться існування об’єднаного штабу. По-перше, Святлана Ціханоуська більше не є кандидаткою і, відповідно, не має колишніх переваг. По-друге, Вєраніка Цапкала й Марія Колєснікова також зуміли напрацювати значний символічний капітал. І по-третє, відсутні концептуальні фактори, які об’єднували три штаби. У такому разі, можливо, надалі штаби Ціханоуської, Бабарики й Цапкали просто окремо працюватимуть над просуванням власних лідерів і зміцненням їхніх позицій у політичному полі Білорусі. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.