Світ

  ▪   Ольга Ворожбит

Бульбашка Wirecard і російський слід

Як спецслужби РФ можуть бути пов’язані найбільшим фінтех-скандалом Європи?

До 18 червня 2020 року німецька економіка покладала великі надії на фінтех-компанію Wirecard. Баварський стартап, що спеціалізується на проведенні онлайн-операцій купівлі-продажу, з осені 2018-го котирувався на німецькому фондовому ринку в трійці найбільших фінансових компаній. Його вартість становила €24 млрд, компанія обслуговувала понад 250 тис. клієнтів (середніх та малих компаній), видавала власні кредитні картки та розбудовувала технології безконтактної оплати.

 

Для німецького уряду це була майже золота акція. Коли восени 2019-го Анґела Меркель перебувала в Китаї, то, як пише The Wall Street Journal, просувала там інтереси компанії, хоча вже тоді її оточення знало про можливі порушення у фінансових звітах компанії. Про ці порушення та ймовірне шахрайство у філії компанії в Південно-Східній Азії з весни 2019 року писали журналісти Financial Times Ден Маккрам і Стефанія Палма. Однак, замість розслідувати роботу компанії, на початку 2019 року німецький фінансовий регулятор BaFin подав на них скаргу за те, що журналісти FT начебто спровокували ринкові маніпуляції своїми матеріалами про ймовірне шахрайство в компанії Wirecard. Тепер європейський фінансовий регулятор (Європейське управління з безпеки ринків та цінних паперів) розслідує роботу німецьких колег.

 

Читайте також: Російська політика Макрона: Іти вперед, не зрушивши з місця

 

Навіть після скарги BaFin журналісти FT і далі працювали над цією справою та отримували нові факти порушень у роботі компанії. Зрештою їхні публікації та тиск акціонерів змусили керівництво компанії провести незалежний аудит. KPMG, презентуючи його результати в березні цього року, заявила, що не може підтвердити більшість прибутків, які компанія отримала упродовж 2016–2018 роках. Їхня сума становила понад €1 млрд. Далі з’явилися результати аудиту, проведеного Ernst & Young (EY): вона проводила щорічний аудит компанії впродовж останніх десяти років. Аудитор недорахувався вже €1,9 млрд на рахунках Wirecard. Як пізніше виявилося, EY мала питання щодо роботи Wirecard ще з 2016-го й підписувала аудит компанії, щоразу додаючи ці застереження. Утім, як повідомляє The Wall Street Journal, акціонери компанії збираються судитися з EY, бо вважають, що та виконувала свою роботу неякісно.

 

Після того як оприлюднили результати останнього аудиту EY, баварський стартап одразу ж заявив, що з великою ймовірністю цих грошей не існує. Тож компанія повідомила про свою неплатоспроможність та нестачу в сумі €1,9 млрд. Акції компанії впали в понад 50 разів. Того самого дня наглядова рада звільнила члена Ради директорів австрійця Яна Марсалека. Він відповідав за операції компанії в Східній Азії. Саме на рахунках тамтешніх банків мала бути розміщена зникла сума. Із цього моменту історія Wirecard перетворюється з просто ще однієї корпоративної та фінансової катастрофи, яку порівнюють зі справою американської компанії Enron (вона збанкрутувала 2001-го), на шпигунський скандал з імовірною причетністю до нього російських спецслужб.

 

У день свого звільнення (18 червня 2020 року) Ян Марсалек повідомив колегам, що збирається летіти на Філіппіни, щоб знайти втрачені кошти. Однак, як пізніше заявляли представники уряду острівної країни, офіційно не було зафіксовано, що Марсалек в’їжджав до Філіппін, хоча там і не відкинули повністю цієї можливості. «Ми острівна держава, і є певні закутки, де іноземці можуть проскочити на нашу територію без документів», — заявив секретар з юстиції філіппінського уряду Менардо Ґеварра.

 

Читайте також: Під гаслом д’Артаньяна

 

Поки німецька прокуратура шукала Яна Марсалека, журналісти-розслідувачі також узялися до справи, і 18 липня з’явився матеріал Bellingcat, де його автор Христо Грозєв пояснює, що, за їхніми даними, Марсалек перебуває в Білорусі. Понад те, журналістам удалося дізнатися, що Марсалек має кілька різних паспортів (до Росії він літав, використовуючи шість виданих у різний час австрійських паспортів), зокрема й один дипломатичний (країни, де він не має громадянства). До Росії він подорожував понад шістдесят разів упродовж останніх десяти років, згідно з імміграційними даними, які вдалося перевірити Bellingcat. Три роки тому під час одного з візитів Марсалек мав тривалу розмову з ФСБ.

 

Минулого тижня німецька влада офіційно звернулася до російської з проханням допомогти знайти зниклого топ-менеджера. Хоча прес-секретар російського президента раніше заявляв, що в Кремлі нічого не знають про місцеперебування колишнього топ-менеджера німецької компанії, інше німецьке видання Handelsblatt натомість ще 20 липня повідомляло, що Марсалек перебуває в Росії на одній із підмосковних дач, де за ним наглядає ГРУ.

 

Німецьке видання Der Spiegel, яке разом із російським The Insider та британським Bellingcat розслідують справу щодо Wirecard та Яна Марсалека, опитало чимало знайомих, партнерів та навіть матір Яна Марсалека. Важливим фактором, який згадували знайомі екс-топ-менеджера, є те, що він мав зв’язки з російською спільнотою, бізнесменами або ж австрійськими бізнесменами та політиками, близькими до Кремля. Одним із них є Йоганн Ґуденус, у минулому член федеральної наглядової ради праворадикальної Австрійської партії свободи та екс-заступник мера Відня, а також фігурант скандальних відео за участю на той час віце-канцлера Німеччини та голови АПС Ганса-Крістіана Штрахе на острові Ібіца. Там Штрахе обговорював із нібито родичкою російського мільярдера різні корупційні схеми. Ґуденус був правою рукою Штрахе в російських справах і перекладачем на тому відео. Згідно з джерелами Der Spiegel та австрійської преси, у переписці в телефоні Ґуденуса, який вилучили після оприлюднення скандального відео, був контакт на ім’я «Ян із BVT» (BVT — це Bundesamt für Verfassungsschutz und Terrorismusbekämpfung, Федеральне відомство із захисту конституції та боротьби з тероризмом, або ж австрійська внутрішня розвідка). Ґуденус начебто підтвердив австрійським журналістам із Die Presse, що «Ян із BVT» — це Ян Марсалек.

 

Читайте також: Не бачу зла

 

«Ян із BVT» часто звітував про нібито різні питання, якими займається Федеральне відомство із захисту конституції та боротьби з тероризмом. Як пишуть журналісти Der Spiegel, в обмін на свої послуги він просив у Ґуденуса звести його з головою австрійської енергокомпанії OMV. Зустріч, яка так і не відбулася, мала стосуватися нафтових домовленостей у Лівії. Дивне прохання для члена ради директорів великої фінтех-компанії. Однак тут знову з’являються його зв’язки з імовірними агентами російських спецслужб. У 2017-му на одній із зустрічей в Австрії він розповідав, що інвестував у три цементні заводи в Лівії і тепер хоче вкладати кошти в суспільний та економічний розвиток розхитаної війною країни. Для цього, згідно з джерелами Der Spiegel, він хотів розробити певну програму дій і запросив експертів, які мали провести відповідне дослідження. Там він їм повідомив, що також співпрацює з відомим російським арабістом Андрєєм Чуприґіним. Останній є доцентом московської Вищої школи економіки, але дехто припускає, що в минулому він був пов’язаний з ГРУ.

 

Представники австрійських спецслужб, з якими спілкувалися німецькі журналісти, вважають, що з огляду на біографію Яна Марсалека (він став топ-менеджером однієї з найбільших німецьких компаній, не маючи вищої освіти) та його зв’язки й зацікавлення важко сказати, чи він «працював з росіянами чи на них», але зв’язок між ними очевидний.

 

Німецька преса та політики впродовж останніх місяців багато дискутують щодо того, яким чином можна було уникнути цього та кількох інших корпоративних скандалів, що трапилися в Німеччині впродовж останніх 20 років (скандали довкола компаній Siemens, Mannesmann, Deutsche Bank, VW), однак усі вони зазначають, що випадок із Wirecard справді унікальний. По-перше, тому що національний регулятор (BaFin, або Федеральне управління фінансового нагляду) тривалий час «не бачив» катастрофи, хоча матеріали, наприклад, журналістів Financial Times давали чимало підстав. Не зовсім уважним виявився й незалежний аудитор EY. По-друге, особистість та втеча одного з топ-менеджерів компанії, його ймовірні зв’язки з російськими спецслужбами перетворюють цю історію на певного роду кримінальну драму. По-третє, незрозуміла досі роль Кремля ставить чимало запитань щодо того, як сильно російські спецслужби змогли проникнути в різні куточки світу довірливих європейців.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.