Світ

  ▪   Ольга Ворожбит

Чеченська діаспора під прицілом

Фото: ALEX HALADA/AFP/East News
Чому біженці з Чечні не почуваються безпечно у ЄС?
Матеріал друкованого видання
№ 31 (663)
від 29 липня

«Це вже 19-те вбивство чеченця в Європі», — розповідає в розмові Тижню Хусейн Ісханов, керівник культурного центру «Ічкерія» у Відні, колишній учасник двох чеченських воєн та ад’ютант Аслана Масхадова. У столиці Австрії проживає близько 17 тис. біженців із Чечні. А загалом у країні одна з найбільших чеченських громад у Європі — там мешкає близько 40 тис. вихідців із цього гірського краю. Убивство Маміхана Умарова, більше відомого серед чеченської діаспори Відня як Анзор, яке відбулося 4 липня, сколихнуло його співгромадян не лише в Австрії, а й по всій Європі. «Ми тут у Відні виходили на демонстрації та позначили цю справу як ще одне політичне вбивство», — пояснює далі Хусейн Ісханов. Він, як і багато інших представників чеченської громади та журналістів, що стежать за подіями в діаспорі, порівнює вбивство Маміхана Умарова з ліквідацією Умара Ісраїлова 11 років тому також у Відні.


Ісраїлов воював у Другій чеченській війні. У 2003 році він потрапив у полон до Рамзана Кадирова, де той, як повідомляє правозахисний центр «Меморіал», сам його катував. Пізніше Ісраїлов був його особистим охоронцем, однак після того, як йому вдалося втекти через Польщу до Австрії, став одним із найрізкіших критиків «вірного піхотинця Путіна». У Відні він намагався отримати статус біженця. Водночас подав скаргу до Європейського суду з прав людини, де у своєму зверненні детально описав систему насилля й катувань у Чечні. Як можна зрозуміти з інтерв’ю Умарова YouTube-каналу «Свободный», вони з Ісраїловим були знайомими й саме вбивство останнього підштовхнуло його до співпраці з австрійськими спецслужбами, яким він передавав інформацію про замовні вбивства. Із 2015 року Умаров також співпрацював із СБУ й передав українським спецслужбам відомості про підготовку замахів на ветеранів АТО Аміну Окуєву, Адама Осмаєва та екс-депутата Ігоря Мосійчука. Після згаданого інтерв’ю Умаров започаткував власний YouTube-канал, на якому критикував Кадирова і який за час його двомісячної роботи став доволі популярним (попри те, що автор вів його лише чеченською мовою).

 

Читайте також: Сенсація сповільненої дії


Як і у випадку із Ісраїловим, Умаров напередодні вбивства заявляв про погрози на свою адресу. Німецьке видання Der Spiegel пише, що згідно з інформацією його джерел за вбивство віденського блогера Анзора обіцяли винагороду в $20 млн. Імовірно, джерело грошей було наближеним до Рамзана Кадирова. Затримані підозрювані в убивстві — також вихідці з Чечні. Один із них подався на отримання статусу біженця ще у 2004 році, проте, як свідчать дані його подорожей, отримані спільнотою дослідників Bellingcat, це не завадило йому подорожувати до Росії у 2014 та 2015 роках. Такі подорожі можуть видаватися доволі дивними, якщо взяти до уваги, що прохання про статус біженця має політичні мотиви. Експерт американського центру Jamestown Foundation Валерій Дзуцаті зазначив у коментарі Тижню, що певна кількість чеченців, які отримали статус біженця, мають симпатії до чинної російської та чеченської влади. Про це зазвичай знають у діаспорі, тому такі люди можуть відігравати роль «тихих агентів». Якщо взяти до уваги цю тезу, то подорожі до Росії підозрюваних у вбивстві Умарова вже не виглядають такими дивними.

важлива проблема, яку розкриває активна й нахабна діяльність кремлівських спецслужб і кадировської мережі агентів у Європі — це неготовність європейських спецслужб оперативно реагувати на такі виклики


Убивство Маміхана Умарова стало третьою замовною розправою над чеченцями в ЄС упродовж останнього року: 30 січня в одному з готелів французького міста Лілль знайшли мертвим чеченського блогера Імрана Алієва, а 23 серпня 2019 року в Берліні посеред білого дня вбили Зелімхана Хангошвілі, колишнього польового командира, близького до чеченського лідера Аслана Масхадова (див. «Російська рулетка», Тиждень № 1/2020). До того ж 26 лютого в містечку Євле на півночі Швеції напали на найвідомішого чеченського блогера Тумсо Абдурахманова.


Усіх названих чоловіків об’єднує опозиційність до нинішнього керівництва Чечні та Росії, хоча ці злочини не можна ставити в один ряд, вважає Христо Грозєв, журналіст-розслідувач із Bellingcat. Саме завдяки розслідуванню Грозєва та його колег із Bellingcat, Der Spiegel та The Insider, стали відомими імена вбивць Зелімхана Хангошвілі та їхня причетність до ФСБ. У коментарі Тижню він пояснює, що, на його погляд, є два типи вбивств чеченців у країнах Європи й Туреччині: «Один тип (убивство Імрана Алієва та Маміхана Умарова, а також замах на Тумсо Абдурахманова у Швеції) — це злочини за наказом Рамзана Кадирова, до того ж здійснені його спецслужбами. Інший — убивства Зелімхана Хангошвілі й Тимура Махаурі (у 2017-му в Києві. — Ред.), а також кілька вбивств у Стамбулі — організовані ФСБ». Обидва типи злочинів відрізняються стилем виконання. Убивства, вчинені співробітниками ФСБ, за словами Грозєва, відбуваються методично кожні кілька років, коли спецслужби можуть відслідкувати свою жертву й організувати команду кілерів. Зазвичай підготовка такого злочину займає близько півроку. Останнім часом, за словами розслідувача, можемо відстежувати збільшення кількості вбивств, здійснених спецслужбами Кадирова. «Причину можна пов’язати зі зростанням популярності його критиків серед чеченської діаспори (Youtube-канал Умарова мав понад 200 тис. унікальних глядачів). Отож, схоже, це пов’язано з власною невпевненістю Кадирова й готовністю Кремля захищати його, хоч би що він робив», — припускає Грозєв.

 

Читайте також: Шпигун чи контррозвідник


Австрійська поліція нині заявляє, що не має інформації про мотиви вбивць Маміхана Умарова. Хоча керівник Федерального відомства із захисту Конституції і боротьби з тероризмом землі Нижня Австрія Роланд Шершер у коментарі австрійському інформаційному агентству APA заявив, що злочин може мати і політичний, і побутовий мотив. Хусейн Ісханов припускає, що досвід попередніх справ, а саме розслідування та рішення суду у справі вбивства Умара Ісраїлова (з якого чітко видно політичні мотиви злочину), змусить австрійську владу бути «обережнішою», проте на якісь серйозні політичні кроки проти Росії він не сподівається.


Натомість убивство Зелімхана Хангошвілі 23 серпня 2019 року в Берліні та чіткий зв’язок підозрюваних у цьому вбивстві із ГРУ та ФСБ підштовхує Німеччину до серйозних кроків. 18 червня 2020 року федеральна прокуратура Німеччини висунула звинувачення проти Росії в замовному вбивстві громадянина Грузії Зелімхана Хагошвілі. І канцлерка Анґела Меркель, і міністр закордонних справ Гайко Маас заявляли про те, що Німеччина готує заходи проти Росії. Але які це заходи і як вони працюватимуть, поки що не зрозуміло. Уже раніше Німеччина у зв’язку з цією справою вислала двох російських дипломатів. А поки що, попри початок судового процесу, Берлін дуже обережний із заявами. Ба більше: у випадку із, наприклад, газопроводом «Північний потік-2», ключовим енергетичним проектом Росії останніх років, Німеччина не припиняє жодної співпраці з Кремлем, попри тиск із Вашингтона. Тому можна припустити, що обережність Берліна спричинена очікуванням на рішення суду у справі Хангошвілі.

 

Читайте також: Die Welt: Чи шпигує Росія за ЄС із Праги?


Убивства чеченців у ЄС, зокрема Зелімхана Хангошвілі, наштовхує на думки про безпеку пересування українських ветеранів АТО територією Євросоюзу. Христо Грозєв зазначає, що підготовка таких операцій ФСБ і ГРУ потребує тривалого часу. Проте в Україні вже відбувалися замахи на офіцерів спецслужб, які брали участь в АТО, із метою помсти за їхню діяльність (див. «Чорний список» Путіна», Тиждень, № 20/2020). «Припускаю, що такі операції надалі плануватимуть і в Європі. Але наразі, гадаю, вони й далі полюватимуть на ветеранів у межах України, бо це легше заперечити й така ситуація провокує менше міжнародного шуму для Кремля», — каже журналіст-розслідувач із Вellingcat у коментарі Тижню.
Іще одна важлива проблема, яку розкриває активна й нахабна діяльність кремлівських спецслужб і кадировської мережі агентів у Європі — це неготовність європейських спецслужб оперативно реагувати на такі виклики. Один із найяскравіших прикладів можна побачити завдяки розслідуванню Bellingcat щодо особистості полковника ФСБ Ігоря Єґорова, який із літа 2014 року координував діяльність окупантів у Луганській області й отримав нагороду від російського президента за анексію Криму. Проте весь цей час аж до початку спалаху епідемії коронавірусної хвороби він вільно подорожував до ЄС завдяки довготривалій візі від французького посольства і, ймовірно, міг бути причетним до підготовки вбивства Зелімхана Хангошвілі, бо перебував тоді в ЄС, а до Росії повернувся саме в день убивства.

 

Згідно з джерелами Der Spiegel, французькі спецслужби стежили за ним із початку року, однак чомусь не зважилися на арешт. Так само, як і їхні німецькі колеги, адже, за даними СБУ та Bellingcat, саме в Німеччині він зустрічався з людиною, яка мала стати ймовірним кілером Адама Осмаєва, убивство якого також планували кремлівські спецслужби. Христо Грозєв припускає, що причиною того, що Єґорова не заарештували, була погана комунікація між європейськими спецслужбами та їхня неготовність до організації арештів високих чинів із російських спецслужб. «Німеччина не була впевнена, що має достатньо доказів для арешту, і хотіла вдатися до дій під час наступної поїздки, коли він мав привезти гроші для кілера. Водночас до нього просочилася інформація про те, що його відстежують, і він скасував наступну поїздку», — вважає Грозєв. Однак, на його думку, невдача з полковником Єґоровим змушує країни Західної Європи працювати краще. Тому є сподівання, що кремлівські спецслужби почуватимуться в ЄС менш упевнено. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.