Світ

  ▪   Майкл Бініон

У пошуках рівності

ISABEL INFANTES/AFP/East News
Чому расові проблеми розкололи британське суспільство
Матеріал друкованого видання
№ 27 (659)
від 1 липня

Так само як торішній світовий резонанс через скандали Me Too із сексуальними домаганнями в Америці, обурення й протести після вбивства Джорджа Флойда — темношкірого чоловіка, якого заарештували в Міннесоті, — знайшли неабиякий відгук і в Європі, а найбільше у Великій Британії.


Гасло протестувальників у США «Життя чорних має значення» («Black Lives Matter», BLM) вилилося в рух у Британії. Невдовзі на Трафальгарській площі в серці Лондона відбулися масштабні протести й пролунав заклик знести по всій країні пам’ятники людям, які колись наживалися на работоргівлі. Поліція безперервно бореться з демонстрантами, що вимагають негайного поліпшення соціальних умов для британської темношкірої меншини. У Бристолі — місті, що розбагатіло через фінансування работоргівлі в Америці 200 років тому, — розлючений натовп скинув пам’ятник людині, яка нажила статків, постачаючи работорговцям кораблі. Пам’ятник протягнули вулицями й викинули в порту. У Лондоні міністри пообіцяли вжити термінових заходів для розслідування закидів щодо «інституційного расизму» й докласти більших зусиль для боротьби з расизмом в освітній, професійній та су­спільній сферах життя.

 

Читайте також: Американська поліція: перевищена сила


Так само як у США, протести й обурення призвели до розколу громадської думки в Сполученому Королівстві. Журналісти й коментатори визнають: попри те що у Великій Британії відвертий расизм поза законом уже кілька десятиліть, а ксенофобські висловлювання є злочином, завуальована форма расової дискримінації, особливо темношкірих, досі поширена. Ліві швидко долучилися до руху, а темношкірі письменники, актори й спортсмени приєдналися до публічного засудження бездіяльності уряду й небажання політиків серйозно сприймати їхні вимоги.


Решта (переважно старше покоління й люди з правими поглядами) вважає, що вимоги BLM — відверто політичні, спричинені пропагандою активістів і переросли в масове повстання бунтівної молоді проти капіталізму й політичного істеблішменту. Вони закидають, що демонстрантами маніпулюють хулігани й злочинці. На їхню думку, це призведе до розколу в британському суспільстві й зробить расові відносини (досі більш-менш мирні) небезпечно чутливим питанням.


Кульмінація протестів настала тоді, коли натовп у центрі Лондона проголосив Вінстона Черчилля расистом. Пам’ятник біля парламенту облили червоною фарбою, обписали гаслами й погрожували скинути. Це викликало обурення. Молоді расисти з маргіналізованих праворадикальних угруповань організували контрпротест, заявивши про намір захищати пам’ять великого британського лідера часів війни. Під цим приводом вони почали колотнечі з групами темношкірих, і на вулицях спалахнули жорстокі сутички.

Попри те що темношкірі мешканці великих міст Великої Британії часто стають жертвами дискримінації, ставлення до них суттєво змінилося. Серед молодих британців дуже мало расистів. У селах усе інакше. Більшість людей у сільській місцевості рідко бачать темношкірих людей, тому ставляться 


Поліція швидко придушила протести. Але влада опинилася перед дилемою. Засуджуючи силові методи, можновладці згодні, що багато молодих темношкірих людей походять із бідніших родин, мають труднощі з працевлаштуванням, частіше потерпають від того, що їх спиняє і допитує поліція, стають жертвами злочинів та злочинцями, і їм складніше пробитися в політиці. Водночас міністри засудили всі демонстрації, адже, як наслідок, повністю порушено правила про соціальне дистанціювання, на тлі яких досі заборонені масові зібрання.


Однак реакція уряду тільки ще більше розлютила багатьох темношкірих лідерів. Вони заявили, що нове розслідування расизму — марнування часу: за останні 20 років проводилося щонайменше 10 досліджень умов, у яких живуть британські етнічні меншини, і після них вживалося обмаль заходів. Відомі темношкірі спортсмени, зокрема футболісти й молодий чемпіон з автоперегонів Льюїс Гемільтон, публічно розповіли про дискримінацію й упередження, що витримують усе життя. За їхніми словами, біле суспільство досі закрите для багатьох темношкірих талановитих людей і Великій Британії слід змінити шкільні підручники з історії, представивши більш збалансований погляд на чорну історію та чорне суспільство.


Суперечки поширилися й на інші етнічні групи: особливо розлючені британці індійського й китайського походження. На відміну від багатьох темношкірих родин, представникам цих груп загалом непогано ведеться у Великій Британії. Вони серед найкращих студентів в університетах і згодом обіймають престижні посади. Особливо індійці другого або третього покоління переважно стали заможними бізнесменами, лікарями й фармацевтами. Багато хто з них поповнив лави консерваторів, увійшовши до складу місцевих рад або ставши політиками. Чинний міністр фінансів Великої Британії Ріші Сунак має індійське походження, навчався у відомій приватній школі, одружився з дочкою мільйонера й нині є одним із наймолодших і найповажніших міністрів уряду. Ще одна людина індійського походження в уряді — Пріті Пател, права міністерка внутрішніх справ, що завзято засуджує темношкірих демонстрантів. Китайські й індійські британці не бажають, щоб їх асоціювали з темношкірими в рамках загального визначення етнічних меншин BAME — абревіатура, яка розшифровується з англійської як чорні, азіати й етнічні меншини.

 

Читайте також: Die Welt: Відступ із боєм


Суперечки також призвели до різкого розколу між мешканцями великих міст і мешканцями сіл. Загалом майже всі іммігранти, що прибули у Велику Британію два покоління тому з Індії, Пакистану, Бангладеш, Ямайки й Карибських островів, оселилися в містах. Нині в сільській місцевості майже немає етнічних меншин (тривалий час був тільки один темношкірий фермер на всю Англію). Та, попри те що темношкірі мешканці великих міст часто стають жертвами дискримінації, ставлення до них суттєво змінилося. Серед молодих британців дуже мало расистів. Школи докладають величезних зусиль, щоб прищепити дітям рівність і повагу. Загалом, якщо дивитися поверхово, расові відносини непогані, хоча відносини між темношкірою молоддю й поліцією кепські, і молоді темношкірі чоловіки нерідко стають жертвами наркотичної та бандитської культур.


У селах усе інакше. Більшість людей у сільській місцевості рідко бачать темношкірих людей (таких немає серед їхніх сусідів чи друзів), тому ставляться до них зі значним упередженням. Їм складніше призвичаїтися до того, що тепер Велика Британія — мультиетнічна й мультикультурна країна; і вони схильні голосувати за політиків, які пропонують жорсткі умови для імміграції та інші заходи для обмеження припливу людей з іншим кольором шкіри.


Рух BLM теж розколовся. Багато найрадикальніших його лідерів — представники старшого покоління, люди середнього віку, що страждають від дискримінації, розлючені й виступають за рішучі дії та силові методи не тільки щоб радикалізувати все темношкіре населення, а й щоб атакувати інституції капіталізму. Молодше покоління темношкірих людей більше схильне до співпраці з урядом і білим британським суспільством заради поліпшення умов для темношкірої молоді. Переважна частина з них має кращу освіту, ніж покоління їхніх батьків, і цілком може ідентифікувати себе із загальною культурою молоді (музика, одяг і спілкування), до якої належать всі білі й чорні молоді люди.

 

Читайте також: Між COVID-19 і Brexit


Чи змінять щось демонстрації? Нині майже кожна британська установа (банки, школи, клуби, компанії й органи державного управління) шукають способів, як збільшити представництво темношкірих осіб і стати відкритішими до найму представників інших рас. Проте майже всі виступають проти квот. Цю систему вже випробовували в США, але вона спричинила великий розкол, і більша частина темношкірого населення вважає її зневажливою та образливою.


У Великій Британії, так само як у Франції, Італії й деінде в Європі, расової напруженості менше, ніж в Америці, насамперед через відсутність історичної пам’яті серед темношкірого населення про невільництво й дискримінацію, яка тривала кілька поколінь. Утім, масові занепокоєння (особливо в Італії та Франції) щодо високого рівня імміграції етнічних меншин означає, що расові відносини лишаються складними, поширюється упереджене ставлення і можливості для темношкірих обмежені. Протести у Великій Британії можуть скоро зійти нанівець, але створення рівності в суспільстві з по-справжньому рівними можливостями для всіх вимагатиме багато часу. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.