Світ

  ▪   Ольга Ворожбит

Ґжеґож Жечковський: «У Польщі триває дуже небезпечна гра довкола Смоленської трагедії: вона політична й до того ж підкріплена величезною дозою цинізму»

Фото: Tomasz Jastrzebowski/REPORTER
Напередодні 10-ї річниці Смоленської катастрофи Тиждень поговорив із Ґжеґожeм Жечковським, журналістом-розслідувачем польського тижневика Polityka та автором книжки «Післясмоленська катастрофа. Хто розділив Польщу» («Katastrofa posmoleńska. Kto rozbił Polskę», 2020) про наслідки, які ця катастрофа має для польського суспільства й політики, а також про роль проросійських сил і власне Кремля в поширенні конспірологічних теорій щодо аварії.
Матеріал друкованого видання
№ 16 (648)
від 15 квітня

Що означає Смоленська трагедія для польського суспільства?

 

— Смоленську катастрофу важко забути через її винятковість та масштаби трагедії. Польському суспільству складно пережити цю жалобу й перейти до наступного етапу, тобто зробити висновки на майбутнє, щоб така трагедія не повторилася. Також поляки не можуть забути катастрофу через політиків, особливо тих, які не дають цього зробити. У Польщі відбувалася й триває досі дуже небезпечна гра довкола Смоленської трагедії: вона політична й до того ж підкріплена величезною дозою цинізму. І має на меті поділити суспільство та здобути владу завдяки підтримці тієї його частини, що вважає Смоленську катастрофу наслідком змови чи вбивства.

 

Зокрема, змови з Кремлем за участі тодішньої польської влади, що є абсолютним наклепом, не підкріпленим жодними доказами. Мета цього єдина: отримати й утримати владу. На жаль, завдяки Смоленську «Право і Справедливість», нинішня керівна партія, зуміла заручитися підтримкою значної частини суспільства і створити довкола себе майже релігію. Тобто нині ПіС є не лише партією — вона стала своєрідною квазіцерквою зі своїм духовенством і власними канонами віри. Це, як відомо, дає величезну перевагу в політичному житті, особливо в Польщі, де «освячення» певної групи чи її лідерів означає, по суті, їхню недоторканність. Такою є польська драма, яку принесла Смоленська катастрофа. Можливо, в Україні пам’ятають, що спершу це була велика трагедія, що, проте, давала надію на примирення й об’єднання суспільства довкола неї. Але, на жаль, замість возз’єднання ми отримали дуже глибокий поділ. На нього також вплинула Росія, але не так, як стверджує ПіС (тобто в Росії ніхто не призвів до катастрофи), а шляхом роботи російських спецслужб, про що я пишу у своїй новій книжці.

 

Читайте також: Смоленська катастрофа. У Польщі заявили, що РФ могла підробити "чорні скриньки" Ту-154М

 

У книжці ви пишете про різні кола, наближені до колишнього міністра оборони Польщі Антоні Мацеревича й причетні до поширення та підігрівання різних теорій змови довкола Смоленської катастрофи. Ким є для вас ці люди: «корисними ідіотами» чи безпосередніми агентами Кремля?

 

— Важко відповісти, бо ви в Україні маєте добре знати, що російським спецслужбам байдуже, підпише чи не підпише хтось угоду про співпрацю або скаже чи ні, що підтримуватиме російську пропаганду. Байдуже, як це відбувається. Має значення лише ефект. І росіянам найважливіше те, що хтось з іншого боку робить добро з погляду Кремля чи Луб’янки. Мотивація — другорядна. Хоча можна сказати, що російський національний інтерес збігається з поглядами тих людей, які довкола катастрофи поширювали теорії змови й розвели смоленську істерію ще на Краківському передмісті одразу після неї (Краківське передмістя — центральна вулиця Варшави, на якій біля президентського палацу відбувалися найперші протести й жалобні події одразу після Смоленської катастрофи. — Ред.). Можна точно сказати, що вони робили це з переконанням і великою відданістю. Серед них було багато прихильників Росії та багато послідовників Путіна — і це факт. Те, що вони зробили, відповідає стратегічному плану Росії щодо підриву єдності ЄС і розділенню суспільств конкретних країн ЄС, а не польському національному інтересу. І це також факт. Коли ті люди розпочинали польсько-польську війну на Краківському передмісті, вони діяли на користь реалізації плану нашого небезпечного сусіда, а не польського національного інтересу. Гадаю, що ви в Україні це все досконало розумієте, адже ми, поляки, також завдячуємо вам, коли йдеться про протистояння російській агресії, — не лише фізичній, а й тій, яку приховано у пропаганді.

 

Ваша країна знешкодила багато таких бомб і показала чимало пасток, які позалишали в Польщі. Нагадаю лише про хвилі антиукраїнських демонстрацій 2014 року, що їх фінансував один із кремлівських олігархів Константін Малофєєв. Я кажу про це тому, що в одній із таких демонстрацій брав участь, наприклад, Євґеніуш Сендецький, який поширював теорії змови щодо Смоленська на Краківському передмісті і який має свої контакти з людьми із ПіС. Це жахливо, але факт. Ви згадали про Мацеревича, а я зверну увагу на ще одну постать, яку в Україні також знають, — Андрєя Ілларіонова. Він — відомий у вас провокатор, який утручався в українські справи й підбурював до гострішої реакції на російську агресію. Із 2010 року Ілларіонов був одним із експертів комісії з розслідування Смоленської катастрофи при Антоні Мацеревичу. Невідомо, що він там робив, чи отримував якусь винагороду, якими є наслідки його діяльності та як він там узагалі опинився. Адже це людина, яка ще в 2005-му була економічним радником Владіміра Путіна, що вже мало б викликати стурбованість польської громадської думки. На жаль, турбує це лише невелику частину поляків.

 

Один із перших розділів вашої книжки описує події біля хреста, який установили поруч із президентським палацом майже одразу після катастрофи, а також про інші події там, які ви вже щойно згадували. Наскільки ті події вплинули на подальший розвиток згаданої вами «смоленської ідеології»?


— У своїй книжці я представив те середовище, бо згідно з моїми дослідженнями, воно було найактивнішою і найкраще організованою групою, яка з’явилася на Краківському передмісті вже за чотири дні після катастрофи. До того ж ці люди пробули там багато днів і навіть років опісля. Вони дуже ефективно всіх організовували і зближували — я не знаю інших так добре організованих груп. Принаймні впродовж року це проросійське, неоендецьке (націоналістичні рухи в Польщі, що є ідейними послідовниками імперського націоналізму Романа Дмовського. — Ред.), антизахідне, націоналістичне середовище було чільним на Краківському передмісті. Вони обороняли хрест, установлений перед президентським палацом. А також першими поширювали теорії змови й розвивали культ Леха Качинського. Приголомшує, що напередодні катастрофи це середовище розпинало його і вважало втіленням зла за підписання Лісабонської угоди.

 

Читайте також: У Польщі заявили, що Росія перешкоджає розслідуванню обставин Смоленської катастрофи

 

А після катастрофи вони раптово змінили свою точку зору на 180 градусів і взялися робити з нього святого та героя. Саме тому я зосередився на цій групі. Вона була єдиною такою до появи у квітні 2011 року групи «Солідарні 2010» Еви Станкевич, безпосередньо пов’язаної з ПіС. Можна сказати, що впродовж року ця неоендецька, радикально права група була найпотужнішою групою, що зібрала всіх охоронців хреста й дала змогу розвинутися на Краківському передмісті не лише «смоленській релігії», а й буквально фізично ставала на захист того хреста, який у серпні 2010 року планували перенести з Краківського передмістя. Це дуже цікава група, яка своїми коренями сягає націоналістичних постендецьких рухів, що почалися в Польщі десь у 1968-му, ще за комуністичних часів. Тоді група націоналістично налаштованих членів Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП) влаштували антисемітську кампанію. Її (кампанію — Ред.) очолив генерал Мечислав Мочар, що мав зв’язки з радянськими спецслужбами. Довкола неоендеків на Краківському передмісті були ідейні спадкоємці тих людей, які в 1968 році брали участь у тій антисемітській кампанії. Комуністичну спадщину цієї неоендецької групи також можна прослідкувати через зв’язок із організацією, що називалася Патріотичне об’єднан­ням Грюнвальд у Польщі. Останнє було майже ідентичним радянському товариству «Національно-патріотичний фронт «Пам’ять»» — такому ж антисемітському й націоналістичному, як і «Грюнвальд». Його представником був Богдан Поремба, син якого, Мачей, пов’язаний із цією неоендецькою групою, що розвинула смоленську істерію. Мачей Поремба мешкає в Москві, працює там і часто виступає на Sputnik.

 

Він був активним учасником прокремлівської партії «Зміна» та інших прокремлівських і проросійських організацій Польщі. Це людина, яка публічно заявляє про свої євразійські погляди й панславізм. Але також варто пам’ятати про тих, хто спорудив той хрест. Ми говорили про неоендецьку групу, яка хрест боронила й поширювала теорії змови, а є ще група, безпосередньо пов’язана з ПіС, — це колишні харцери (скаути — Ред.) Союзу польського харцерства — організації із національно-католицьким ухилом. Двоє з них поставили хрест уже 15 квітня 2010 року (за п’ять днів після катастрофи), а пізніше обороняли його від перенесення. Нині ця група харцерів дуже впливова, це люди з безпосереднього оточення прем’єр-міністра Матеуша Моравецького, його найближчі соратники. Вони почали робити блискавичні кар’єри ще в 2010 році, бо отримали роботу в банку, яким Моравецький тоді керував. За цією групою, що дуже цікаво, стоять американці, колишні політики адміністрації Рейґана, пов’язані з Республіканською партією (про це також ідеться в книжці). Вони згрупувалися в такій науковій установі, як Інститут світової політики (Institute of World Politics, IWP), і мають переконання, що Росії слід порозумітися з Америкою, що Росія не є головним ворогом, бо найперші вороги західної цивілізації — це Китай і мусульмани. У тій групі можемо побачити осіб, пов’язаних із людьми Дональда Трампа, або прибічників лібертаріанської партії. В контексті їхніх проросійських симпатій небезпечно те, що серед них багато колишніх офіцерів, які обіймали високі посади в ЦРУ, тобто знають меандри американських справ. Також є особи, як-от Дана Рорабахер та Альфонс Д’Амато, які мають прямі відносини з Кремлем чи російським бізнесом (Дану Рорабахера називають улюбленим конгресменом Владіміра Путіна). Люди з групи харцерів їздять на стажування до (IWP). Одним зі стипендіатів тієї програми був харцер, що ставив хрест на Краківському передмісті.

 

Читайте також:  Смоленськом катастрофа. У Польщі заявили, що знайшла сліди вибухівки на корпусі літака

 

Але чи розуміють представники ПіСу, ким є, наприклад, люди з партії «Зміна»? Навіщо вони погоджуються на той російський гачок?


— Важко собі уявити, що не розуміють. Довкола найважливіших політиків ПіС, навіть Ярослава Качинського, є добре вкорінені люди і в неоендецькому, і, звісно, у харцерському середовищі. Я вже говорив, що Моравецький узяв на роботу щонайменше трьох осіб із того середовища (з групи харцерів. — Ред.). Із того самого кола походить зокрема Міхал Дворчик, шеф канцелярії прем’єра Моравецького. Я не маю доказів, чи вони розуміють це, чи ні, але переконаний, що мали б усвідомлювати, ким є ті люди. Адже коли президент Анджей Дуда перебував у Вашингтоні, то поїхав до того IWP, хоча це було порушенням дипломатичних протоколів. Коли глава держави виїжджає за кордон і хтось нижчий за рангом просить його зустрітися, існує таке правило: він приймає цих гостей у посольстві своєї країни й не відвідує їх, особливо, якщо вони не мають високого престижу чи визнання. Тому той візит був дуже загадковим. Мої співрозмовники кажуть, що це було так, ніби Анджей Дуда хотів висловити вдячність людям із IWP. Невідомо за що. Однак така поведінка була нетиповою.

 

Тож повертаючись до вашого питання, політики ПіСу мають усвідомлювати, з ким мають справу, так само, як і те, що росіяни втручаються в усе, що відбувається в Польщі в контексті Смоленської трагедії, намагаючись нас (польське суспільство. — Ред.) розсварити. Утім не виключено, що для ПіС (чи певної його частини) у питаннях розслідування Смоленської трагедії чи пізніше в питанні так званого касетного скандалу 2014 року росіяни були союзниками на засадах «ворог мого ворога — мій друг». Саме за цим принципом вони скористалися результатами праці російських служб для повалення тодішнього уряду «Громадянської платформи» й отримання влади. Це був абсолютно цинічний вчинок, подібний до так званого розслідування катастрофи Антоні Мацеревичем, яке й слугувало тій політичній меті. Для ПіС було неважливо, хто дав їм ці інструменти, звідки взялися компромати, головне — щоб вони виявилися ефективними.

 

Один із експертів у вашій книжці припускає, що тема Смоленської катастрофи буде гострою ще років 20. Він це каже з огляду на роль Росії?


— Звісно, він так вважає через роль Росії, а також тому, що Антоні Мацеревич досі провадить своє так зване розслідування. Тобто Мацеревич ніяк не закінчить провадження, яке під його керівництвом веде так звана Смоленська підкомісія (Антоні Мацеревич сам її створив у міністерстві оборони й досі очолює, хоча вже не обіймає посаду міністра оборони. — Ред.). І росіяни, і поляки провадять власні розслідування. А ще є підкомісія Мацеревича. Будь-хто з цих трьох структур може представити щось приголомшливе (і, швидше за все, таке, що не відповідатиме справі пошуку істини) у цьому питанні. Нагадую, що росіяни також не хочуть повертати уламків. Сам факт, що вони будь-якої миті можуть запропонувати забрати уламки або інші докази, як «чорні скриньки», здатен спровокувати чимало колотнечі. Коротко кажучи, найважливіші сторони так званого розслідування Смоленської справи (кажу так званого, бо її розслідування насправді вже завершено) мають у своїх руках інструменти, які можуть завдати ще багато зла.

 

Ви вже згадували, що Смоленська катастрофа поділила польське суспільство. А якщо Росія перестане втручатися в цю справу, то скільки часу потрібно буде полякам, щоб об’єднатися?


— Треба буде дуже багато часу, щоб польське суспільство об’єдналося довкола цієї трагедії. Я не вірю, що це станеться в найближчі роки. Зверніть увагу, що воєнний стан, який у Польщі був запроваджений 1981 року, досі розділяє поляків: вони ніяк не дійдуть згоди щодо свого ставлення до нього. Хтось стверджує, що його треба було запровадити, тобто генерал Войцех Ярузельський учинив правильно, а хтось уважає навпаки. Цей поділ також сильно окреслений, хоча він не мав таких далекосяжних наслідків у вигляді глибокого поділу суспільства на два ворожі табори, як це сталося у справі Смоленська. Процитую найсвіжіші опитування громадської думки поляків у справі Смоленська. Майже половина з них уважають, що в Смоленську або стався замах, або вони не можуть сказати, що спричинило катастрофу. Така міра цього поділу й успіх Мацеревича. Якщо ми маємо такий гострий поділ і одна з політичних партій, що його підтримує, не змінює свого наративу, то насправді важко уявити, щоб якось швидко, у перспективі кількох років, було досягнуто порозуміння. Щоб громадська думка, тобто більшість, погодилися з тим, що під Смоленськом сталася комунікаційна катастрофа, яка була наслідком помилок погано вишколеного екіпажу та російських диспетчерів, і ні про які теорії змови чи вбивство не йдеться. Гадаю, що такого народного консенсусу ми ще довго не дочекаємося. 

 

----------------------

Ґжеґож Жечковський (народився 1976 року у містечку Груєць). У 2000 році закінчив факультет соціології та європейських студій Яґеллонського університету в Кракові. Працював у Gazeta Wyborcza й тижневику Przekrój. У 2013–2018 роках був головним редактором сайту Polityka.pl (сайт тижневика Polityka). Із 2011-го працює викладачем журналістки в Collegium Civitas. Із квітня 2018 року — головний журналіст-розслідувач журналу Polityka. Автор бестселера «Іноземним алфавітом. Як люди Кремля та ПіС зіграли на прослуховуваннях» («Obcym alfabetem. Jak ludzie Kremla i PiS zagrali podsłuchami», 2019) і «Післясмоленська катастрофа. Хто розділив Польщу» («Katastrofa posmoleńska. Kto rozbił Polskę», 2020).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.