Світ

  ▪   Олександр Кореньков ,   Іван Бєлєнко

Як Африка стає базою джихадистів

Яку тактику використовують терористи і чому миротворчі місії не приносять очікуваного миру

23 березня 2020 року бійці мозамбіцького угрупування «аш-Шабааб» (з арабського перекладається як «молодь», але не плутати з сомалійською однойменною організацією), яке пов’язують з «Ісламською державою», на човнах десантувалися на березі міста Мосімбоа да-Прая, на півночі Мозамбіку. Уже за кілька годин сорокатисячне місто було в руках бойовиків. Місцева поліція майже без бою відступила, а мешканці не чинили опору. Минає два дні, і ті ж «шабааб» швидко, та майже без бою захоплюють друге місто — Куіссанга. Такого темпу ніхто не очікував. Тим більше від групи, яка ще два роки тому налічувала кілька десятків бойовиків та особливо нічим не відрізнялася на тлі численних повстансько-кримінальних груп у регіоні. І все ж напади в Мозамбіку продемонстрували, що джихадисти сильнішають шаленими темпами.

 

Африка стала сприятливим ґрунтом, на якому розростається нова редакція «Ісламської держави». Лише за тиждень, з 19 по 25 березня, за офіційними звітами ІД, вони скоїли 39 операцій у шести країнах світу. Три з цих шести країн знаходяться на Африканському континенті. Більше того, саме в Африці джихадисти вбили найбільше за цей тиждень — 144 людини (для порівняння в Афганістані — 61, в Іраку — 49).  Зростання активності ІД на чорному континенті викликає занепокоєння в американців, які збираються скорочувати свою присутність у регіоні. 10 березня генерал Стівен Таунсенд, командувач збройних сил США в Африці (AFRICOM), виступаючи у Конгресі заявив, що джихадисти «перебувають на марші». За даними генерала, з 2018 року лише в трьох країнах — Буркіна-Фасо, Малі та Нігері — джихадисти збільшили свою активність на 250%. Та це не найстрашніше. Саме в Африці спостерігається координація та співпраця між двома запеклими ворогами — відділеннями «Аль-Каїди» та «Ісламської держави». Це може свідчити про те, що джихадисти усвідомили перспективи спільної діяльності в цьому нестабільному регіоні та готові задля цього тимчасово забути про минулі образи. Зрозуміло, що перспектива такого партнерства двох найпотужніших глобальних терористичних організацій не може не лякати. 

 

Читайте також: Die Welt: Тепер через Туреччину всьому кінець

 

Чому Африка

 

Континент, який має величезний економічний потенціал та багаті запаси всіх можливих природних ресурсів, роками страждає на бідність, безвладдя та війни.  Якщо подивитися на перелік країн на континенті, які стали жертвами джихадистів, то майже всі вони мають спільну долю: незалежність, внутрішнє протистояння, яке зазвичай переростає у громадянську війну, зубожіння населення та появу джихадистів. На тлі багаторічних конфліктів, які корумпована та неефективна влада неспроможна розв’язати, люди розчаровуються та погоджуються на просту, жорстоку та привабливу в умовах нестабільності картину світу, котру пропонують «бійці за халіфат». Спроби вирішити проблему нестабільності за допомогою миротворців, які повторювалися в Африці, майже завжди провалювалися. У Демократичній Республіці Конго, країні з найбільшим миротворчим контингентом та найдорожчою за всю історію місією, за двадцять років так і не вдалося вирішити проблему повстанців.

 

За даними проекту Kivu Security Tracker за останні три місяці в країні сталося 342 інциденти, пов’язаних із вбивствами, викраденнями та нападами джихадистів, в яких постраждало 812 осіб. І це тоді, коли активність ісламістів знизилася в результаті скоординованих дій конголезьких військових та миротворчого контингенту в січні цього року. Але навіть перемога над одними повстанцями розчищає плацдарм для появи інших. Для багатостраждального Конго новою-старою загрозою стали джихадисти з так званого «Альянсу демократичних сил». З’явившись у середині дев’яностих років, ці «демократичні сили» пройшли кілька етапів еволюції, поки найрадикальніші з них не обрали шлях боротьби під чорними прапорами джихаду та не почали співпрацю з ІД.  За даними ООН, на початок 2020 року в складі цієї групи воювало до 2000 місцевих та іноземних бойовиків. Саме з цими «демократами» 2019 року вступили в бій українські миротворці з 18-го окремого вертолітного загону. Тоді вони прикривали з повітря оборону міста Бені, яке атакували загони АДС.

 

Читайте також: Зона (де)ескалації

 

Однією з причин неспроможності вирішити проблему джихадистів в Африці руками миротворців є те, що в цих зонах тривалого конфлікту ніхто не займається вирішенням критичних проблем місцевого населення. Миротворці можуть лише їх захищати, і то на обмеженій території. А навколо люди роками живуть за іншими правилами, які добре розуміють та активно використовують на свою користь джихадисти. Це добре видно на прикладі діяльності AMISOM, місії Африканського Союзу в Сомалі, яка підтримує федеральний уряд у боротьбі з ісламістами, насамперд з угрупованням «аш-Шабааб». Свій мандат місія отримала у 2007 році, але знадобилося вісім років боротьби з «Союзом ісламських судів» та їхніми правонаступниками «аш-Шабааб» для того, щоб відновити контроль уряду над більшістю захоплених ісламістами територій. Проте ця боротьба не закінчилася, «аш-Шабааб» відродився в 2016 році та розпочав нову фазу війни проти урядових військ, миротворців Африканського Союзу та поліцейського контингенту ЄС. Це спричинило активне втручання Сполучених Штатів у війну проти джихадизму в Сомалі та визнання більшості території країни «зоною активних бойових дій», що розширило повноваження AFRICOM у підтримці сомалійських військ та миротворчих сил. Загалом на початок 2020 року США вийшли на таку ж інтенсивність нанесення повітряних ударів по об’єктах джихадистів в Сомалі як і на територіях Іраку та Сирії.

 

Ще однією причиною того, що саме Африка стала зручною для поширення проекту «халіфату», є слабкість національних держав та місцевої влади. Вона або корумпована, або належить одній з багатьох ворогуючих між собою етнічних чи конфесійних груп, або диктатору, який роками збільшував власні статки за рахунок екстремальної бідності населення. Не маючи досвіду успішних національних держав, поділена кордонами, намальованими з урахуванням політичних інтересів колишніх колонізаторів, Африка потерпає від міжусобиць. А в цьому ідеальному штормі джихадисти за завітами Абу Бакра ан-Наджи (автора програмної для ІД книги «Управління жорстокістю»), вибудовують свої паралельні структури з простими правилами, примітивною системою соціальної допомоги та покаранням смертю як швидким інструментом забезпечення порядку та правосуддя на підконтрольних територіях. І для багатьох така система є більш прийнятною за корумпований непотизм, який пропонують місцеві еліти.

 

Проект «Халіфат»

 

Хоча джихадисти на континенті вперше з’явилися зовсім не вчора, з появою «Ісламської держави» рух отримав величезний імпульс та проник на нові території. Історія ІД в Африці розпочалася з вересня 2014 року, коли бойовики «Джунд аль-Хіляфа» в Алжирі присягнули на вірність лідеру ІД Абу Бакру аль-Баґдаді. У жовтні їх підтримали бійці «Молодіжної Шури» в Дерні, в Лівії. Через місяць уже в Єгипті, на Синайському півострові, група колишніх бойовиків організації «Ансар Бейт аль-Макдіс»  перейшла під керівництво ІД. Далі в березні 2015 року присягу принесли бойовики нігерійської «Боко Харам», а у травні 2015 року — частина організації «аль-Мурабітун» на чолі з Абу Валідом ас-Сахраві, яка діяла в Малі. У червні ІД заявила про свою присутність в Тунісі. У жовтні 2015 року присягнула група колишніх бійців сомалійського «аш-Шабааб» під керівництвом Абдулкадира Муміна. Далі були групи в Конго і Мозамбіку.

 

Читайте також: До чого призведе загострення в Ідлібі. Огляд іноЗМІ

 

Згідно доповіді ООН, станом на 2018 рік в Африці нараховувалося до 6000 бійців у дев'яти групах. Наразі чисельність ІД на континенті більша. Найсильнішою є група в Нігерії з приблизною кількості в 5000 бойовиків. Ще приблизно 200 бойовиків діють в Лівії. Дуже активною є група ІД на кордоні між Буркіна-Фасо, Малі та Нігером. Це так звана «Ісламська держава Великого Сахелю», яка відповідальна за два масштабних теракта в цьому регіоні у 2019 році: спочатку джихадисти вбивають 49 солдатів у Малі, а через місяць, у грудні, ще 71 солдата у Нігері.

 

Логіка, за якою ІД в Африці розширюють свій вплив доволі проста. Групам, які вже тривалий час воюють проти центральної влади, джихадисти пропонують просту ідеологію та підтримку. Вони надсилають своїх емісарів, як це було в Лівії та Єгипті, допомагають з медіа-підтримкою, пропонують просту схему захоплення території та утримання її під своїм контролем. Характерною особливістю впливу ІД на місцеві групи є орієнтація останніх на захоплення міст. Ця тактика джихадистів має назву «захоплення тимчасового контролю» та була описана в газеті джихадистів «ан-Наба» ще в квітні 2019 року. Вона полягає в тому, щоб захопити на певний час контроль над населеним пунктом, виконати поставлене перед групою бойовиків завдання і після залишити населений пункт. Метою таких атак є грабунок, вбивство, викрадення, демонстрація власної сили і присутності.

 

Саме цю тактику активно експортують досвідчені польові командири ІД в країни Африки. Місто Бага в Нігерії після початку розширення «халіфату» на континент було захоплено двічі, у 2015 році бойовиками «Боко Харам», та у 2018 «Ісламською державою в Західній Африці». В обох випадках об’єктом нападу була штаб-квартира Багатонаціональних об’єднаних цільових сил (MNJTF), які й були створені для боротьби з джихадистами в регіоні озера Чад. У першому випадку «Боко Харам» утримував місто чотири доби. За цей час джихадисти за різними оцінками вбили від 150 до 2000 місцевих жителів та знищили декілька тисяч домівок. Це захоплення призвело до масштабних політичних наслідків, які також зіграли на користь джихадистів. У результаті нападів місто та навколишні райони залишили 35 тис. біженців, а президент Нігерії Джонатан Гудлак програв на президентських виборах, які відбулися того ж року. Під час другого захоплення ісламісти утримували місто понад місяць і залишили його тільки після скоординованого наступу MNJTF на все узбережжя озера Чад. Як продемонструвала ситуація в Мозамбіку, джихадистам вистачило два роки, щоб освоїти цю тактику «захоплення тимчасового контролю» та почати успішно впроваджувати в життя поради та настанови більш досвідчених «братів» з Іраку та Сирії.

 

Чи можна перемогти джихадистів в Африці? На жаль, за останні десять років на континенті немає успішного прикладу перемоги над ними. Навіть здавалося б вдала операція «Сервал», проведена Францією проти джихадистів в Малі в 2013 році, допомогла звільнити територію, але самої загрози не викорінила. Більше того, після успішного завершення операції «Сервал» французи за згодою урядів країн G5, Малі, Чаду, Нігеру, Буркіна-Фасо та Мавританії розгорнули операцію «Бархан», спрямовану на викорінення джихадиського впливу на території всіх цих країн. Проте «Бархан» триває вже 6,5 роки, а результату немає. У січні 2020 року у Франції проведено саміт, присвячений боротьбі з джихадистами в Сахелі. Але безпосередньо саміту передували напади на військові бази армії Нігера, в ході яких загинуло близько 200 нігерійських військових. Та й приводом для саміту стали втрати, які понесла Франція в ході однієї з бойових операцій в Малі в листопаді 2019 року. Тоді через зіткнення двох вертольотів загинуло тринадцять французьких військових, що стало найбільшою разовою втратою з часів нападу на миротворчій контингент Франції в Лівані 1983 року. Схоже, що зусиль, яких докладає Франція, урядові сили країн G5 та інші партнери у операції  «Бархан» (такі як Великобританія чи США), для придушення ісламістів у Сахелі недостатньо. 

 

Для перемоги над джихадистами у Африці потрібно воювати не стільки за територію, скільки за hearts and minds, себто за серця та розум місцевого населення. Але для цього потрібні кадри, які розуміють, що саме треба робити, і величезні кошти на будівництво інфраструктури. Крім того, треба тим чи іншим чином усунути міжетнічні протиріччя, бо саме вони лежать в основі майже кожного африканського конфлікту. Якщо нічого не робити, скоро ми побачимо нову редакцію «халіфату», який величезними зусиллями восьмидесяти країн вдалося витіснити з території Сирії та Іраку. І не факт, що африканська версія буде менш жорсткою та небезпечною. Може якраз навпаки, враховуючи трагічну долю багатостраждального континенту.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.