Світ

  ▪   Дірк Шюмер
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Експеримент, що може стати прикладом

Фото: KENZO TRIBOUILLARD/AFP/East News
У Німеччині народні партії постійно втрачають голоси на політичних полюсах. У Данії соціал-демократи змогли переламати тренд і відкинули правих популістів на маргінес
Матеріал друкованого видання
№ 12 (644)
від 19 березня

Чи можуть данські соціал-демократи бути прикладом для своїх німецьких колег? У певному сенсі так: зараз партія «Соціал-демократи» на чолі з прем’єр-міністеркою Метте Фредеріксен самостійно творить у Копенгагені уряд. У Німеччині це означало б, що всі міністерські посади дісталися б Соціал-демократичній партії (СДП). Такого сценарію не бажають собі навіть супероптимістичні німецькі соціал-демократи Саскія Ескен і Ральф Штеґнер.


Навпаки, саме деякі догматики з лівого крила СДП застерігають від флірту з ідеями данських колег. Їхній поворот до політики заборон стосовно мігрантів, високих бар’єрів для доступу до державних соціальних благ, а також убезпечення кордонів у межах ЄС подобалися колишньому шефу СДП Зіґмару Ґабріелю. Однак чи вдасться новій німецькій партії моралі СДП скопіювати такий реалізм?


Тут варто подивитися на програму та успіхи соціал-демократів у північних сусідів Німеччини. Адже на відміну від того, що можна було б припустити про актуальний однопартійний уряд на чолі з фахівчинею з питань Африки Метте Фредеріксен, її партія в червні 2019 року на виборах у Фолькетингу аж ніяк не здобула блискучої перемоги. Невелику більшість традиційний лівий блок отримав лише завдяки драматичній утраті голосів Данської народної партії. Критики міграції на чолі з їхнім головою Крістіаном Тулесеном Далем обвалилися з понад 21% до вбогих 8,7%. З цього погляду данські соціал-демократи прийшли до влади не так запобігаючи прихильності популістів, як через їхній колапс.

 

Читайте також: Третя у світі


Червоному соціал-демократичному «Списку А» не вдалося знайти нових виборців серед крайніх правих, натомість чистої стагнації на рівні дещо вищому за 26% радше випадково вистачило для уряду меншості за підтримки посткомуністів та лівих лібералів, яким, на відміну від слабких «зелених», удалося отримати більшу підтримку виборців. Попри гостру критику обмежувальної політики соціал-демократів стосовно мігрантів, яка лунає зліва, їхній уряд меншості вже вісім місяців функціонує відносно безперешкодно. Це пов’язано і з прагматичністю голови уряду, яка у свої 42 — ще молода, але вже бувала партійна солдатка — ніколи не підтримувала радикальних ідей.


Холодний аналіз соціал-демократії від Фредеріксен


Загальновідомим у Данії став холодний аналіз соціал-демократії, який зробила Фредеріксен 2015 року: «Або ми думаємо, що данці не мають рації, а ми — маємо. Або ми переосмислюємо свою позицію й тому зобов’язані стати ліпшими та розумнішими». Склалася курйозна ситуація, коли навіть критичні до міграції праві виборці можуть бути цілком задоволені урядом Фредеріксен, тоді як ліві партнерські партії вимагають зараз відкритих кордонів, але не досягають цього.


Зважаючи на нову масову міграцію з Туреччини, політичні коментатори запитують, чи Метте Фредеріксен, відповідно до соціал-демократичної партійної про­грами, виявиться жорсткою наступницею її право-ліберального попередника Ларса Лекке Расмуссена, чи їй таки доведеться піти назустріч своїм лівим партнерам. Отже, данська ситуація дещо схожа на австрійську, де критичний до міграції канцлер править з милості «Зелених». Зараз данські ЗМІ спекулюють, що робитиме лівий уряд з величезним запасом колючого дроту, який попередники зробили, щоб убезпечити кордон з Німеччиною. Чи за правління соціал-демократичного уряду невдовзі не лише строго контролюватимуть кордон коло Фленсбурга (німецьке місто, що розташоване на кордоні з Данією. — Ред.), а ще й додатково посилять його проти мігрантів?


Зараз нерівні партнери тримаються в лівому блоці разом радше тому, що знають: більшість данського населення чітко висловилася за обмеження імміграції. Утрата посади Метте Фредеріксен через охочих до відкриття кордону лівих лише посилила б ослаблену Народну партію, а на нових виборах врешті знову привела б до влади правий «блакитний блок». Тому міноритарний уряд соціал-демократів — найліпша опція, до того ж радикальні пост­комуністи й глобалізатори спокійно можуть відмовлятися від відповідальності.

 

Дискусії давно не такі сповнені ненависті, як у Німеччині


Водночас партійний спектр данської демократії давно не такий роздрібнений, а дискусії далеко не такі сповнені ненависті, як німецькі. Партійні програми соціал-демократів і правих націоналістів завжди перетиналися в одному важливому для Данії пункті — збереження ретельно розробленої соціальної держави з перехідними грошима, доплатами батькам, навчанням нових професій і фінансуванням, яке через навалу заледве письменних мігрантів невдовзі зазнає краху.


Тому міграційний скепсис, який у Німеччині загалом називають правим популізмом, серед данських соціал-демократів та їхньої клієнтели давно ендемічний — і то настільки, що голова лівих лібералів Мортен Естерґаард затаврував зближення двох політичних полюсів «червоно-коричневим кабінетом». Цей насміх не зміг збити Метте Фредеріксен з її прагматичного курсу, який, крім контролю кордону, передбачає також нові робочі місця в індустрії та технологіях, щоб і в майбутньому могти оплачувати соціальні блага.

 

Читайте також: Данія затягує запуск "Північного потоку-2" - Financial Times


Однак перед перспективою нової масової міграції зразка 2015 року 20 соціал-демократичних міністрів виявилися значно менш стабільними, ніж здавалося. Невдовзі Фредеріксен доведеться зайняти чийсь бік. Виходу із ситуації за німецьким зразком, але з національним акцентом — коаліція обох великих партій, праволіберальної «Венстре» й соціал-демократів — данська політика досі не шукала, хоча колишній голова уряду Лекке Расмуссен 2019 року планував саме такий експеримент. Це видається можливим, бо багато громадян запитують себе: що ще різнить лібералів і соціал-демократів, якщо обидва табори обстоюють політику зайнятості, соціальної держави та убезпечення кордонів?

Партійний спектр данської демократії давно не такий роздрібнений, а дискусії далеко не такі сповнені ненависті, як німецькі. Партійні програми соціал-демократів і правих націоналістів завжди перетиналися в одному важливому для Данії пункті — збереження ретельно розробленої соціальної держави


Отже, тут також за австрійським зразком: порядок денний правонаціональної Народної партії переймають центристські партії, що нещодавно призвело до фіаско правих популістів. Після років агітації проти Брюсселя, Шенгену, європейської валюти, прихильники жорсткої лінії доперемагалися до власної смерті. Тим часом данські виборці точно знають: запровадження євро, кінець прикордонних контролів і необмежена міграція не стоять на порядку денному й у соціал-демократів. Цю свідому національну стриманість данської політики не може приховати навіть відома ліволіберальна комісарка ЄС Марґрете Вестаґер.


Наступу на меркелівську політику «ласкаво просимо» в Копенгагені не буде за жодних обставин, хоча б через страх перед великим південним сусідом, який історично викликає побоювання. Утім, був хаос Brexit, який на останніх виборах у червні нагадав виборцям, що їхня експортоорієнтована економіка з акцентом на торгівлі й високих технологіях не може функціонувати без європейської кооперації.


Рухаючись між цими двома полюсами — нічим не обмеженою політикою «ласкаво просимо» та ізоляцією, — данські соціал-демократи хоч і не здобули блискучої популярності, та все ж таки є дуже відмінним від СДПН політичним проектом: це цілком прагматична партія. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.