Світ

  ▪   Міхаель Штюрмер
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Кінець довіри

Фото: REUTERS
Незабаром збереться Мюнхенська безпекова конференція, заснована на піку холодної війни. Сьогодні світ дестабілізують нові суперечності. Важливу роль відіграє в цьому фраза, сказана в 1990 році держсекретарем США щодо розширення НАТО
Матеріал друкованого видання
№ 6 (638)
від 6 лютого

«Not an inch» — рідко коли речення без підмета, додатка та присудка так впливає на історію, як запевнення американського держсекретаря в межах переговорів «2+4» улітку 1990 року. Тоді, за словами Джеймса Бейкера, НАТО після возз’єднання Німеччини не просунеться на схід «ані на дюйм». Саме так цитує сам себе Джеймс Бейкер ІІІ у своїх спогадах. Візаві Бейкера Едуард Шеварнадзе, який на той момент був радянським міністром закордонних справ, хотів від США гарантій, що Північноатлантичний Альянс задовольниться кінцем НДР і розширенням на схід до Одри. «Rebus sic stantibus» — мовою міжнародного права «доки решта залишається як є». Але, як відомо, цього не сталося: коли НДР самоліквідувалася, існування Варшавського договору стало питанням часу, а наприкінці 1991 року президенти Росії, Білорусі та України підписали документ про припинення існування Радянського Союзу.


«Not an inch», «ані на дюйм», це завжди читалося в контексті. Переговори «2+4» про єдність Німеччини були на вирішальному етапі. Погодять Ґорбачов і радянське керівництво вступ єдиної Німеччини до НАТО чи все заблокують? У Східній Німеччині ще лишався контингент Радянської армії — 400 тис. військових і тактична ядерна зброя. Ще діяв Варшавський пакт. На початку літа 1990-го багато що могло піти інакше: могли скинути Ґорбачова, керівництво в Москві могло сказати «ні». Це був момент, коли все могло піти інакше. Ані німецька єдність, ані її щаслива реалізація не були гарантовані.

 

Читайте також: Нові полюси холодної війни


«Not an inch» — слова американського держсекретаря, сприйняті в Кремлі як обіцянка, у момент зміни світу в 1989–1990-му було умовою досягнення згоди щодо Німеччини та з Німеччиною. 30 років тому не існувало мирного договору, і на це були підстави. «2+4» сприймали як закінчення Другої світової війни і водночас як частину й засіб майбутнього мирного порядку, як було зазначено у формулюванні, від Ванкувера до Владивостока, із Pax Americana.


Те, що могло стати новим Віденським конгресом, який у 1814–1815 роках об’єднав переможців і переможених у пошуках стабільності, нової рівноваги й на тривалий час закріпив «спокій Європи» завдяки Pax Britannica, відбулося лише в зачатку. 1815-го ключовим питанням у Відні було те, як Європі переконати величезну російську армію, без якої не було б перемоги великої коаліції над Наполеоном, піти з центральної частини регіону. У Відні знайшли рішення, пожертвувавши польською нацією, яка на наступне століття не мала ані захисту великої держави, ані власної державності, натомість тривалий поділ між царською Росією, Австро-Угорщиною та Пруссією.


Тому не дивно, що в 1990–1991 роках, коли на договорі «2+4» ще не висохло чорнило, польське керівництво стало шукати захисту й самовизначення в Pax Americana. Хіба міг хтось знати, скільки триватиме фаза російської слабкості та готовності до переговорів, а Сполучені Штати, ця «єдина наддержава, яка залишилася», матимуть силу й бажання творити світ за своїм прикладом?


Розширення НАТО на схід повинно було дати країнам Центральної Європи ту безпеку, яку вони власними силами собі гарантувати не могли. «Not an inch»? Це запевнення прозвучало, коли ще існував Варшавський договір, а Радянський Союз був провідною світовою потугою. Обмеженням тут була формула міжнародного права «rebus sic stantibus». Невдовзі її випередила історія. Доктрина Волфовіца, названа так за іменем тодішнього заступника шефа Пентагону Пола Волфовіца й майже цілком адаптована у Вашингтоні як національна архітектура безпеки, мірилом усіх речей зробила американське домінування у світі, якому відтепер не має права заважати жодна країна.

 

Читайте також: Die Welt: нова гонка озброєнь на Близькому Сході, неготовність НАТО до конфронтації з Росією


Величезний потенціал Китаю тоді ще був за горизонтом американської великої стратегії, Росія програла холодну війну. Західний союз робив ставку не на баланс сил, а на гегемонію. Європейці мали б зважати на те, що за свою довгу історію Росія пережила періоди сили й слабкості, тоді як США хиталися між новим світовим порядком та ізоляціонізмом. Помічник генерального секретаря НАТО з політичних питань Геннінґ Веґенер тоді висловив застереження, яке, однак, не почули.

 

Китайський фактор лякає спадкоємців царя


Російська владна еліта почувалася обдуреною й позбавленою глобального значення. Спадкоємці царя боялися китайського фактора задовго до того, як європейці усвідомили історичний поворот від Атлантичного до Тихого океану. На Заході тоді ще вважали, що після холодної війни здобули своєрідну перемогу й Росія назавжди перестала бути глобальною потугою. Після 1990 року справді була фаза, коли здавалося, що вона з’явилася на вечірці без запрошення. Однак розширення НАТО на схід не забули й не пробачили. «Not an inch», хай там що ця фраза означала в 1990-му, протягом наступних років, принаймні для Кремля, була синонімом поразки. Можливо, тоді був шанс залучити Росію до західної спільноти й зробити так, щоб учорашня світова потуга лишалася нею і завтра. З Кремля надходили суперечливі сигнали. Розширення НАТО на схід працювало як самореалізоване пророцтво: за словами старійшини західної російської політики Джорджа Фроста Кеннана, це було «фатальною помилкою».


Однак після 11 вересня 2001 року Путін запропонував конкретну допомогу. Попри це, Вашингтон невдовзі вийшов із Договору про обмеження систем протиракетної оборони (ABM). А тоді почалася друга американська війна в Іраку. Москва відреагувала безсилою люттю. Захід не зауважив не лише силу Росії, яка лякає Європу, а й її слабкість перед китайським фактором. Для рішення знадобився тривалий час. Поворотним моментом стала Мюнхенська безпекова конференція 2007-го. Путінську безстрокову відмову від курсу на Захід можна підсумувати одним реченням: нашою помилкою було вам довіряти, вашою — цим скористатися.


Світ у полоні суперечностей. Це приховує нескінченні загрози. Чи є тут місце довірі? «Not an inch». 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.