Світ

  ▪   Міхаель Вольффзон
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Подвійна інфільтрація Бундесверу

Фото: REUTERS
У німецьку армію проникли праві екстремісти та ісламісти й хочуть використати її для власних цілей. Як таке могло статися й чому це стосується і цивільних громадян?
Матеріал друкованого видання
№ 6 (638)
від 6 лютого

Призупинення (а насправді скасування) загального військового обов’язку стало блискучою нагодою для ісламістів і правих екстремістів потрапити в Бундесвер. Факт подвійної інфільтрації чітко як ніхто досі підтвердив президент Служби військової контррозвідки Крістоф Ґрамм у розмові з Die Welt. Це перший необхідний крок, адже без правильного діагнозу ефективна терапія неможлива.


Таку подвійну інфільтрацію можна було передбачити й навіть уникнути її. Для політики та суспільства вона була небажаною, і винні в тому обоє. Корячись духові часу, політики виконали давню вимогу громадськості: скасували загальний військовий обов’язок, який, щоправда, давно вже таким не був. Однак, реалізовуючи побажання виборців, обидві сторони надто легковажно поставилися до наслідків.


Чому наслідки, себто ця подвійна інфільтрація, були прогнозованими? Пояснення слід шукати в сучасній та загальній історії, вибіркового підходу буде недостатньо. З часу заснування Бундесвер заслужено чи ні зажив слави радше правого формування. Це було неприйнятно для громадян нової Німеччини, тому досить довго його загалом сприймали радше негативно. Поступово імідж, престиж Бундесверу, а з ними й ставлення до нього в суспільстві змінилися. Причиною стало також те, що армія не лише поводилася як народна, а й була такою (і, попри все, переважно такою залишається). Бундесвер хотів і мав бути громадянським (у значенні латинського слова civis, себто «громадянин»). Так німецький солдат став «громадянином в уніформі». Той властивий Бундесверу добрий дух зберігся понині. Винятки тільки підтверджували це. І коли кажуть, що Бундесвер — найнародніші збройні сили у світі після ізраїльської армії в сенсі громадської позиції та його позиціонування себе як армії громадян, то це не перебільшення.

 

Читайте також: Die Welt: німцям байдужа доля Криму, розвалений Бундесвер


Сприйняття Бундесверу як організації, що служить усьому суспільству, зростало, чого не можна сказати про готовність людей іти в армію. Цьому є як історичне, так і політичне пояснення. Нова німецька історія засвідчує, що більшість німців дистанціюються від усього військового й схиляються переважно до структурного пацифізму чи анти- та постгероїзму. Ця дистанція симпатична й зрозуміла, а через глобальні політичні зміни після холодної війни вона стала ще прийнятнішою. Утопія «мир у наші часи» з 1990-го здавалася дедалі реальнішою. Від багатьох громадян лунало запитання: «Навіщо нам досі потрібна армія?». Відповідь була для них очевидна: вона недоцільна.

 

Більше, ніж армія громадян


Реальність, звісно, була інакшою. У січні — лютому 1991 року на Близькому Сході лютувала друга війна в Перській затоці, з червня 1991-го по весну 1999-го — нові Балканські війни. У 1999-му вперше після Другої світової військові Бундесверу взяли участь у міжнародній операції. Попри це, громадяни й більшість політиків стояли на позиції «у нас панує мир». І таке сприйняття ситуації не було цілком хибним, адже ці та інші війни, які тривають деінде з 1991 року, ніколи безпосередньо не загрожували існуванню Німеччини. Тому з чистим сумлінням можна було сказати: «Бундесвер? Ні, дякую!». Логічним і політичним наслідком стало скасування в 2011-му загального військового обов’язку.


Усі ці політичні зміни потягнули за собою принципові соціологічні та ідеологічні зсуви в структурі мислення солдатів. Доки існував загальний військовий обов’язок, кожен молодий чоловік — громадянин Німеччини теоретично проходив службу в армії. Бундесвер не просто вважав себе армією громадян, він нею був. Як часто й радо заявляли, він «віддзеркалював суспільство». Із 1990 року, після закінчення холодної війни, через сприятливу безпекову ситуацію в країні та світі Бундесвер зменшився чисельно. Потрібно було менше солдатів. Тому з 2011-го військовий обов’язок став поширюватися на дедалі менше коло осіб. Це означало, що в громадянську армію забирали чимдалі менше громадян. І вони тому раділи. Народна армія перетворилася на професійну. А кожна професія потребує певних фахових навичок та особистих якостей. Щоб зрозуміти, що поет, філософ чи митець не мріє стати солдатом, не потрібно володіти особливими знаннями чи фантазією.

Перетворення Бундесверу з народної на професійну армію означало, що більшість громадян зі згаданих політичних, історичних, економічних та ідеологічних причин звільнили простір. Для тих, хто на цьому полі хоче грати зовсім іншу гру, — правих екстремістів та ісламістів


Хто й чому завжди хотів стати солдатом? Відповідь ховається в загальній військовій історії: ідеалісти. Вони є й у Бундесвері, але завжди й усюди становили меншість. Колись тим, хто вів своє військо, був герцог, а з числа герцогів зазвичай визначали короля. Тому той, хто хотів влади, мусив стати військовим. Сьогоднішнє перебування в Бундесвері влади не дає, тому цей фактор відпав. Другий чинник, який вабив людей (переважно чоловіків) до армії, — гроші. Солдати Бундесверу мають непогану, але не величезну зарплату. Альтернативні варіанти на цивільному ринку праці зазвичай пропонують більше. І там не так небезпечно. Це означає, що відпадає й другий мотиваційний фактор. Те саме стосується й третього — суспільного авторитету, або престижу, солдата. У Німецькій імперії та за часів націонал-соціалізму він був надзвичайним, у постгероїчній ФРН авторитет солдата радше низький.


Перетворення Бундесверу з народної на професійну армію означало, що більшість громадян зі згаданих політичних, історичних, економічних та ідеологічних причин звільнили простір. Ми звільнили простір. Ми — це німецькі демократи. Для тих, хто на цьому полі хоче грати зовсім іншу гру, наприклад і передовсім для правих екстремістів та ісламістів.

 

Читайте також: Die Welt: Пошук партнерів в оборонці поза ЄС

 

Яка стратегія фанатиків?


Ті, хто хоче брати участь у цій новій «грі», шукають доброї військової освіти, щоб чинити насильство у своїх інтересах. Окрім того, вони прагнуть якомога простіше й дешевше отримати для цього зброю. Усе це дає армія, ще й платить за це гроші. Екстремісти, звичайно, розуміють, що не зможуть зсередини захопити Бундесвер і завдяки повстанню пробитися до влади у ФРН. Отже, яка їхня стратегія? Для правих екстремістів та ісламістів, як для кожної групи окремо, так і для їхньої боротьби одне проти одного, Бундесвер — це засіб досягнення мети. А метою є тероризм.
На щастя, праві екстремісти та ісламісти в меншості. Як у Бундесвері, так і в німецькому суспільстві. Вони слабші за своїх противників, за нас. Зазвичай військові засоби слабших для тривалого нав’язування сильнішим власної волі — це терор чи партизанська підпільна боротьба, часто поєднані. Затероризувати нас, громадянську більшість — ось їхня стратегія. Її реалізація не є неминучою. Ще рано бити на сполох, але час отямитися, змінитися та внести корективи. Які? Найпростішу й невідкладну зміну, здається, вже розпочато. Про це заявляли очільник контррозвідки Ґрамм та вповноважений із питань Бундесверу Ганс-Петер Бартельс: підвищена пильність і перевірки, а також вступні іспити в Бундесвері. (А ще, будь ласка, у поліції та інших державних органах безпеки.)


Свідомість громадянина потребує єдності, а її не буває без спільно пережитого. Це може бути в Бундесвері чи деінде. Якщо кожен громадянин не виконує — саме так! — обов’язку перед рештою, то про громадянську свідомість не може йтися. Цей громадянський обов’язок більше залучав би нас до Бундесверу. Звичайно, не лише в армію. Більшість із нас можуть і повинні виконувати цей обов’язок в інших сферах. Так нам удасться опанувати простір Бундесверу, і не тільки його. Побороти й витіснити правих екстремістів та ісламістів із армії — надто важлива справа, щоб ми, німецькі демократи, доручили її самому Бундесверу та політикам. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.