Світ

  ▪   Анна Корбут

Іспанія: виборча лихоманка

Фото: REUTERS
Злети й падіння «нових облич» іспанської політики та конфігурація майбутнього уряду
Матеріал друкованого видання
№ 47 (627)
від 21 листопада

10 листопада в Іспанії відбулися парламентські вибори, вже другі за цей рік. Минулого разу іспанці теж голосували двічі поспіль: 2015-го на чергових парламентських і 2016-го на позачергових, оскільки в результаті перших утворився фрагментований парламент, у якого були проблеми з формуванням стійкого уряду. 


Попередня виборча хвиля, як і в багатьох інших європейських країнах, запам’яталася фрагментацією традиційної двопартійної політики. Ветерани парламенту — консервативна Народна партія (НП) та соціал-демократична Іспанська соціалістична робітнича партія (ІСРП) — набрали найбільше голосів, але це були чи не найгірші для них показники за всю історію існування. Зате на політичну сцену вирвалися порівняно «нові обличчя»: коаліція лівих сил «Подемос» («Можемо») фінішувала третьою з 20%, а правоцентристи «Сьюдаданос» («Громадяни») з каталонським корінням здобули майже 14%. 


Остання виборча хвиля стартувала у 2018-му з вотуму недовіри до Маріано Рахоя, на той час прем’єр-міністра та лідера Народної партії, через корупційні скандали, у яких фігурували високопоставлені консерватори. Вотум ініцію­вала ІСРП на чолі з Педро Санчесом, хоча за два роки до того він устиг втратити й повернути собі лідерство в ній, а сама партія пережила внутрішню кризу. Такий розвиток подій загострив боротьбу на вже доволі фрагментованому політичному полі. 

 

Читайте також: У пошуках нової солідарності


Для другої хвилі виборів були характерні певне зміцнення старих партій та падіння популярності й розколи в нових — останнім здебільшого не вдалося адекватно впоратися з викликами зростання, розширити свою електоральну базу й запропонувати власні дієві меседжі. Особливо провальною ця кампанія виявилася для партії «Сьюдаданос», яку значна частина її електорату раніше вважала перспективною молодою силою, що могла б провадити помірковану прагматичну політику, маючи центристські позиції як поле для маневру, замість обме­жуватися чітко ідеологічним (правим чи лівим) контуром. «Сьюдаданос» злетіла з близько 14% у 2015-му до 32% (або 57 мандатів) у квітні 2019-го. Але далі обрала за основну лінію крайню опозицію до Педро Санчеса, жорстку позицію стосовно подій у Каталонії (проти прихильників незалежності) й загалом зсунулася вправо з інших питань, опинившись на одному полі з двома іншими консервативними гравцями: Народною партією і Vox. 

В Іспанії буде створено міністерство, що займатиметься проблемами знелюднення районів країни, що колись займалися сільським господарством. За даними Світового банку, у 2018-му частка міського населення Іспанії становила 80%. За прогнозами Комісії з народонаселення та розвитку ООН, до 2050-го вона сягне 88%


За цей час «Сьюдаданос» втратила частину команди, що не сприймає такої риторики й хоче поміркованішої поведінки. Частково голоси партії перетекли до НП та Vox, частково до соціалістів, але багато її виборців вирішило ні за кого не голосувати. Відтак на листопадових дострокових виборах «Сьюдаданос» здобула лише 10 місць, а молодий і амбітний Альбер Рівера покинув пост лідера, відмовився від депутатського мандата й заявив, що йде з політики, адже крах стався саме за його керівництва. 


Найбільшим проривом на цих виборах стала нова націонал-консервативна партія Vox, що виступає з консервативним, антиміграційним, антиєвропейським порядком денним. Вона фінішувала третьою з 15%. Цьому посприяло кілька факторів. Один із ключових — криза в Каталонії, радикалізація протестів там і, як наслідок, можливість підігрівати настрої частини іспанського суспільства, вимагаючи жорсткішої реакції уряду на ці рухи. Що допомогло зміцнити свої позиції й Народній партії. Крім того, НП перейняла певні меседжі Vox і за потреби користалася її підтримкою в регіонах. Таким чином мейнстримні партії легітимізували Vox, яка доти часто вважалася токсичною. Тут можна провести гіпотетичні паралелі з Німеччиною: це якби християнські демократи почали переймати якісь меседжі або співпрацювати в якихось питаннях з АдН. 


Партія «Подемос» теж просіла, хоч і не настільки, і теж не уникла криз. У 2018 році довкола лідера Пабло Іґлесіаса та його партнерки й речниці політсили спалахнув скандал: пара придбала в іпотеку дорогий будинок із басейном вартістю €600 тис. у містечку неподалік Мад­рида. Дисонанс полягає в тому, що «Подемос» займає економічно ліві позиції й постала з руху проти політики економії, яку Іспанія провадила після фінансової кризи. Раніше вона критикувала одного з іспанських урядовців за купівлю пентхауса в такому самому ціновому діапазоні, а свою передвиборчу програму 2016 року оформила у вигляді каталогу Ikea. Ще з 2016-го в партії наростали внут­рішні конфлікти. У березні того року, за кілька місяців до дострокових виборів, з’явилися чутки про розкол між двома крилами: лідера Пабло Іґлесіаса та співзасновника Іньїґо Еррехона, який вивів її з руху проти режиму економії на рівень загальнонаціональної партії. На тлі скандалу довкола відставки кількох членів із останнього крила двоє співзасновників намагалися зберігати враження єдності. «Є дещо, чого вони ніколи нам не вибачать, Еррехоне: що ми не такі, як вони. Для мене честь бути генеральним секретарем (партії. — Ред.) поруч із тобою, друже», — писав тоді у Twitter Іґлесіас. Еррехон відповідав: «Ми з Пабло Іґлесіасом пліч-о-пліч». А в 2019-му Еррехон вийшов із партії і створив власну. 

 

Читайте також: За трьома зайцями


Отже, якого уряду тепер можна очікувати в Іспанії за такої конфігурації непримиренностей? Його має сформувати переможниця цих (і попередніх) виборів Іспанська соціалістична робітнича партія на чолі з Педро Санчесом. Вона втратила три мандати порівняно з попереднім голосуванням у квітні цього року (іспанці роздратовані постійними виборами й неспроможністю політиків домовитися), але залишається лідером. Її партнером в уряді меншості може стати «Подемос». Партія хоч і втратила голоси, але все ж таки виграла в політичному сенсі, адже буде присутня в уряді. Минулого разу таку коаліцію сформувати не вдалося. Соціал-демократи пропонували «Подемос» портфель віце-прем’єра й три міністерства: житла, охорони здоров’я та рівності. Утім, цього було недостатньо. Тепер ситуація, найімовірніше, складеться інакше, адже затягувати з формуванням уряду й нагнітати перспективу ще одних виборів для більшості партій означає вистрілити собі в ногу й прямий шлях до тріумфу раніше маргінальних сил на кшталт Vox. При цьому призначення уряду також залежить від того, чи підтримають його (або принаймні не проголосують проти) інші партії. А тут проблема, адже правий фланг не подає сигналів, що збирається якимось чином сприяти такій урядовій конфігурації, а малі політсили на кшталт каталонських націоналістів висувають неприйнятні для соціал-демократів вимоги в обмін на свої голоси «за». Тож фрагментованість іспанської політики залишається актуальним викликом. 


У коаліційній угоді соціал-демократів і «Подемос», яку опублікували іспанські ЗМІ, йдеться про такі пріоритети: посилення економічного зростання й створення робочих місць; зміцнення малого та середнього бізнесу й певні зміни в податковій політиці (збільшення податків для багатих та оподаткування техновелетнів або компаній на кшталт Netflix); боротьба зі знелюдненням сільських районів Іспанії; «забезпечення співжиття» та нормалізація політичного життя в Каталонії; боротьба з корупцією; боротьба зі змінами клімату; забезпечення рівності (зокрема, гендерної) тощо. 

 

Читайте також: Єврокомісія. Майже ідеальна пропорція


У такій урядовій конфігурації з’являться деякі новації: міністр економіки підвищується в статусі до віце-прем’єра. Нинішній міністр економіки та бізнесу Надя Кальвіньйо має помірковану ліберальну позицію й відома в Іспанії та ЄС, адже обіймала високі посади в Єврокомісії. Зокрема, була поміж п’яти претендентів від країн ЄС на крісло очільника МВФ. Таким чином уряд соціал-демократів намагається сигналізувати як Євросоюзу, так і інвесторам, що економічний розвиток буде для нього пріоритетом, а економічна політика буде поміркованою і в тренді загальноєвропейської. Також буде створено міністерство, що займатиметься проблемами знелюднення районів країни, що колись займалися сільським господарством. За даними Світового банку, у 2018-му частка міського населення Іспанії становила 80%. За прогнозами Комісії з народонаселення та розвитку ООН, до 2050-го вона сягне 88%. 


Перемовини щодо розподілу посад між потенційними учасниками урядової коаліції ще тривають. Представники «Подемос» можуть отримати більш соціальні портфелі на кшталт Міністерства рівності (відповідає за урядову політику, спрямовану на усунення дискримінації за гендерними, расовими, етнічними чи релігійними ознаками, соціальним становищем тощо). Але за соціал-демократами  має залишитися більшість міністерств, зокрема й оборони та закордонних справ.


До речі, новим верховним представником ЄС із питань закордонних справ і політики безпеки стане Жозеп Боррелль — іспанський і європейський політик, колишній міністр закордонних справ і представник ІСРП. А в 2018-му тодішній президент України Петро Порошенко в межах офіційного візиту до Іспанії зустрічався з Педро Санчесом. Тож контакти з новим-старим іспанським урядом вже є. І нині їх варто розвивати. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.