Світ

  ▪   Алла Лазарева
  ▪   Париж

У пошуках нової солідарності

Держава загального добробуту недостатньо заохочує розвиток мереж взаємодопомоги громадян
Матеріал друкованого видання
№ 46 (626)
від 14 листопада

Ця трагічна подія сколихнула всю Францію. 22-річний студент Ліонського університету зробив спробу самоспалення після того, як йому відмовили в стипендії. Хлопець обгорів на 90% і перебуває між життям і смертю, а тим часом по всій країні розпочалися протестні мітинги «проти жебрацького становища студентів». 


Перед тим як вчинити публічну спробу самогубства, молодий чоловік залишив на своїй сторінці у Facebook повідомлення: «Цього року мені не дали стипендії, але навіть коли вона в мене була, €450 на місяць — хіба цього достатньо? Я звинувачую Макрона, Олланда, Саркозі та Європейський Союз у моєму вбивстві, бо це вони створили непевність у житті всіх нас. Я звинувачую Ле Пен та публіцистів у тому, що вони посіяли в людях первинний страх. Моя остання воля: прошу, щоб мої товариші продовжували боротьбу, аби остаточно з усім цим покінчити. Я обрав приміщення Crous не випадково, це місце має політичний сенс, воно підпорядковане Міністерству вищої освіти, а відтак і урядові... Хай живе соціалізм, самоврядування та соціальна допомога! Перепрошую за це випробування. До побачення».  

 

Читайте також: За трьома зайцями


Крайня ліва профспілка «Солідарність ліонських студентів», активістом якої є обгорілий хлопець, активно поширює цей лист, додавши власні вимоги: платня студентам, пожиттєва оплачувана зайнятість і 32 години праці на тиждень. Інші ліві профспілки активно підживлюють тему студентської бідності, а також «брутальності й бездушності університетів». З’явився хештег #LaPrécaritéTue (бідність вбиває), під яким тисячі французьких дописувачів розповідають про «систему капіталізму, що вбиває та розчавлює студентство». Втім, у Франції вища освіта відносно недорога, а держава загального добробуту, побудована після Другої світової війни, значно краще захищає своїх незаможних громадян, ніж більшість країн світу. Із солідарністю на недержавному рівні справи гірші, але про це пізніше.


«На жаль, жест відчаю нічого не змінить — нашим політикам до нас байдуже, — каже Марі, студентка факультету філології в Сорбонні. — Хлопець, якщо виживе, на все життя залишиться інвалідом. А «бездушна система», проти якої він спробував повстати, і не помітить його особистої трагедії». Помовчавши кілька хвилин, Марі додає: «У тому, що сталося, винне оточення хлопця, яке виплекало в нього завищені очікування». Психолог Катрін Пане робить такий висновок: «Очевидно, студент мав психологічні проблеми, ймовірно, перебував у депресії. Проте політичні інвективи та їх експлуатація є наслідком тієї державної політики, що десятиліттями інфантилізувала людей, привчала до думки, що держава зобов’язана забезпечувати громадянам вітальні потреби. Яким коштом, мало кого цікавить. Французькому суспільству бракує здорової солідарності за горизонтальним принципом. Такої, наприклад, як мережа підтримки українського Майдану».


Безперечно, спроба самоспалення в Ліоні — трагічний виняток. Проте настрої, які висловлюють студент і його колеги з профспілки, не така вже й рідкість. Попри те що французька соціальна система вважається однією з найщедріших у ЄС, багато французів нарікає на її неефективність та скнарість. Рік тому це незадоволення державою в певному сенсі кристалізував у собі рух «жовтих жилетів». «Держава загального добробуту має свої побічні ефекти, — вважає правник Фредерік Дра. — Така собі добра мама, яка заважає подорослішати. Вона доглядає малят починаючи з двох місяців і старих із моменту втрати автономності. На жаль, усе це привчає до надмірного егоїзму дієздатних громадян, які шукають, кому б передовірити вирішення власних проблем, замість того щоб привчити їх відповідати і за себе, і за слабших, які з нами поруч».

 

Читайте також: Словесна еквілібристика


Високі соціальні податки з виробництва та бізнесу дають французькій державі змогу майже цілковито брати на себе витрати на лікування незаможних та літніх людей, виплачувати численні субсидії та допомогу незахищеним верствам населення, фінансово підтримувати розгалужену систему доброчинних організацій. Проте ті самі високі податки залишають за межею бідності (у Франції це €800 на місяць) 4,7 млн громадян, не враховуючи численних нелегалів із країн третього світу, які юрмляться під мостами в саморобних халабудах або наметах. Незаможні французи не цураються навідуватися в безплатні їдальні.


«Зважаючи на вартість житла та проїзду в громадському транспорті у великих містах, межу бідності визначено правильно, — вважає професійний кухар Мішель Пату, який понад 10 років працює в одній із паризьких їдалень для бідних мережі «Ресторани серця». — Справді, на їжу, одяг та решту неминучих витрат із €800 залишається не більш як €100–150. Не розженешся. Наша система безплатних ресторанів хоч і має державну фінансову підтримку, але на плаву тримається насамперед завдяки пожертвам від соціально свідомого бізнесу та також небайдужих громадян. Я сам визначаю меню на день і, попри скромність продуктового кошика, завжди вигадую хоч якусь цікавинку. Мені важливо не лише нагодувати незаможних, а й подарувати їм хоч трохи радості». 


Мішель розповів, що до його закладу навідуються не тільки хронічні безробітні та іноземні мігранти, а й чимало студентів, бо поруч університет. «Мені подобається робота, навіть попри те що небагато заробляю, — ділиться він думками. — Я почуваюся потрібним, бо щодня бачу людей, яких моя праця зігріває у найпершому сенсі слова. Атмосфера в нас зовсім не депресивна, навпаки, солідарна, доброзичлива. Важливо не просто помічати тих, кому важко, а й підтримувати їх, не принизивши». 


«Ресторани серця» є найбільшим недержавним соціальним проектом Франції, який холодної зими 1985 року започаткував відомий кіноактор Колюш. За справу взялися 5 тис. волонтерів, які годували 8,5 млн людей щодня. Нині мережа складається з 2027 локальних центрів, що наймають понад 5 тис. постійних працівників і залучають до співпраці 72 тис. волонтерів. У зимовий час їдальні роздають до 150 млн безплатних обідів щодня. «Бізнесмени й активісти, які нас підтримують, організують безліч доброчинних ярмарків, розпродажів, творчих вечорів, щоб усі ті, кому не пощастило мати щедрих і заможних родичів, могли в скрутну хвилину бодай раз на день повноцінно поїсти». 

 

Читайте також: Нормандський формат: пастка нових можливостей

 

Друга велика недержавна мережа підтримки малозабезпечених — «Католицький порятунок», що існує з 1946 року. Вона об’єднує 66 тис. волонтерів та пріоритетно допомагає тим, хто опинився без даху над головою, незалежно від конфесійної, етнічної та культурної належності людей. Проте «Католицький порятунок» не лише допомагає знайти тимчасове житло або хоча б ліжко в спецгуртожитку на кілька днів, щоб помитися й відіспатися в теплі. «Наша організація допомагає бодай трохи опанувати мову, навчитися читати й писати тим, хто не має таких навичок», — розповідає Александр, один із волонтерів мережі. Сам він у пам’ять про старшого брата, який трагічно загинув, раз на місяць із кількома колегами навідується до в’язниці. «Ми опікуємося зовсім молодими злочинцями, які відбувають свій перший термін, — пояснює активіст. — Мета — допомогти цим хлопцям після виходу на волю знайти гідне місце в житті, виправити помилку. Приносимо їм книжки, які потім обговорюємо, допомагаємо з навчанням тим, хто здобуває освіту заочно». Александр розповів Тижню, що за п’ять років, які він спілкується з в’язнями, лише четверо з його підопічних після виходу на волю регулярно підтримують з ним контакт. «То не проблема, — впевнений чоловік. — Головне додати цим зовсім молодим людям хоч трохи віри в майбутнє. Я завжди дуже ретельно готуюся до цих відвідин. Чужа поранена душа — велика відповідальність перед Богом». 


Старість, бідність, інвалідність, безробіття... Коли всім цим опікується лише держава, отже, всі ці проблеми неминуче пов’язані зі ще однією — самотністю. «Боротьба з бідністю має починатися з боротьби з байдужістю», — каже психолог Катрін Пане. Сама вона раз на тиждень безплатно консультує підлітків, які потерпають від фобії до навчання в школі. «Ви не повірите, але ця безплатна праця додає мені сили, — зізнається жінка. — Не виснажує, а, навпаки, надихає».  
З огляду на зовсім іншу політичну та економічну ситуацію, а також відмінну історичну традицію французьке волонтерство відрізняється від того, що розвинулося в Україні в останні п’ять років. «Держава нас залюбила й розбалувала, — жартує правник Фредерік Дра. — Проте економічні проблеми та €5,4 млрд дефіциту соціального бюджету роблять свою справу. Сьогодні держава працює більше за суспільство там, де насправді потрібна нормальна якість людських взаємин. Але це стає задорогим задоволенням, а невдовзі буде недоступним. Французи заново відкривають для себе просту людську солідарність і констатують, що така система взаємин приємна і здорова. Немає такого лиха, яке було б зовсім без добрих наслідків».  

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.