Світ

  ▪   Юрій Лапаєв

Паперова війна. Хто й чому грає проти України на нормативно-правовому полі

Фото: REUTERS
Гібридна війна — це не лише спецпризначенці сусідньої держави, перевдягнуті в трактористів/шахтарів.
Матеріал друкованого видання
№ 44 (624)
від 31 жовтня

 Не лише потужна пропагандистська машина зі щорічним бюджетом у мільярди доларів, яка працює проти України в усьому світі. Інколи це й доволі непомітні, на перший погляд, кроки, які мають на меті створити сприятливі умови для агресора, підвести під його дії певну нормативно-правову базу. Їх експерти виокремили в особливий компонент гібридної війни — правовійну, або lawfare.

 

Прикладів такої активності з 2014 року вже багато. Серед тих, що стали відомими, — захоплення українських кораблів з екіпажами майже рік тому. Тоді головною ідеєю, яку Росія намагалася просувати у світі, було те, що Керченська протока є російською, відповідно саме Москва може вирішувати, хто та як нею проходитиме. А конфлікт, за версією агресора, стався в територіальних водах РФ, адже, за російським законодавством, Крим є їхньою територією. Нехай це ніким, крім самого Кремля, не визнано, але створюється певна правова обгортка, у яку нескладно повірити тим, хто не розбирається в суті питання.

 

Читайте також: Україна очима Трампа

 

Зрештою, сумнозвісна формула Штайнмайєра — це теж певним чином елемент правовійни, бо вона передбачає, зокрема, зміни до українського законодавства. Хоча насправді такі приклади можна знайти й раніше. Варто тільки пригадати, із чого саме починався конфлікт між Україною та РФ довкола Тузли. Або чому Кремль постійно гальмував процес демаркації державного кордону між нашими країнами. Активність Росії на цьому фронті не обмежується тільки Україною: бажання Москви захопити Арктику теж намагаються підкріпити «доказами» й показати як «законне право». 

 

У хід ідуть різні засоби — від економічного аж до військового тиску (Білорусь, Сирія, Венесуела, ЦАР). Або витонченіші операції з підкупу «корисних дурнів», — політиків, експертів, журналістів, — які потім за кремлівські гроші співають в унісон із Путіним то про утиски російськомовного населення в Україні, то про рекордний рівень антисемітизму в нашій державі, то про небачену корупцію або фашистів. Якби такі заяви лишалися тільки поодинокими голосами, можливо, це не було б так небезпечно. Втім, інколи ці люди відповідальні за важливі рішення, які матимуть серйозний вплив на нашу країну. 

 

Не так давно українці всього світу долучилися до підписання петиції до німецького Бундестагу, щоб визнати Голодомор в Україні 1932–1933 років геноцидом. Із необхідних 50 тис. голосів звернення змогло у визначені терміни набрати більше ніж 56 тис. Здавалося б, шлях відкрито й тепер рішення за німецьким парламентом, який у цій ситуації є нейтральним спостерігачем. Утім, проблеми з’явилися. Міністерство закордонних справ ФРН виступило з пропозицією відхилити петицію. При цьому були озвучені дві причини: відсутність офіційного визначення поняття «геноцид» до 1951-го й те, що жертвами стали не лише українці, а й представники інших народів. Перше твердження суперечить здоровому глузду. За такою логікою, можна заперечити і Голокост, і будь-які інші злочини. Немає визначення — немає проблеми. Друге хоча частково не суперечить фактам, але теж не відображає реальності, адже постраждалих серед українців було в рази більше.

 

Читайте також: Дмітрій Теперік: «Радянський Союз не помер, він перейшов у віртуальне середовище»

 

Попри її сумнівність, на позицію МЗС Німеччини мають зважати, тому звернення українців можуть відхилити. Не слід однозначно стверджувати, що всі представники зовнішньополітичного відомства Німеччини є агентами Кремля, але свідомо чи несвідомо вони грають на користь Москви. А якщо ще й пригадати певне потепління у відносинах між ФРН та РФ, особливо через представників німецьких партій «Ліві» та АдН, то така поведінка стає очікуваною.
Не відстають у веденні підривної діяльності й за океаном. Тиждень уже писав про Дейну Рорабахера, який став «улюбленим конгресменом Путіна» (див. Тиждень № 5/2018). Цей американський політик пройшов шлях від рейґанівського «яструба» до ретранслятора прокремлівської пропаганди в Конгресі. Втім, у нього, напевно, були на те певні фінансові причини. Однак є й ті, хто робить це, найімовірніше, несвідомо.

 

Так, 16 жовтня цього року інший представник Конгресу США Макс Роуз у своєму Twitter розмістив копію звернення до держсекретаря Майка Помпео. У ньому конгресмен та ще 40 підписантів вимагали пояснень, чому Держдеп не зміг додати до списку іноземних терористичних організацій (Foreign Terrorist Organization, FTO) «деякі закордонні насильницькі групи білих супремасистів-екстремістів». Далі було розлоге пояснення, у якому автори доволі легко встановлювали зв’язок між атакою на синагогу в німецькому місті Галле та стріляниною в мечеті в новозеландському Крайстчерчі. На думку конгресменів, ідеться про глобальну туристичну мережу. Потім заявлялося, що є кілька іноземних організацій білих націоналістів, які підпадають під критерії для включення до FTO. І замість того, щоб назвати ті «кілька організацій», усі гріхи вішаються на український батальйон «Азов». Адже, на думку підписантів звернення, саме українські бійці винні в порушенні прав людини, тортурах, а стрілець із Крайстчерча Брент Таррант начебто проходив тренування в «Азові».

 

Насправді стрільця з українським батальйоном пов’язує тільки символ «чорне сонце», який той мав у своєму «маніфесті», і згадка, що він відвідував кілька країн, зокрема й Україну. А ось що справді надихнуло стрільця (за його ж словами), то це злочин Андерса Брейвіка та конфлікти на Балканах. Однак, на думку Роуза, доказів достатньо для того, щоб пов’язати міжнародний тероризм з українським підрозділом. У тексті також згадувалися зусилля, яких докладають США та союзники для зупинки неонацистських груп, однак жодної іншої організації, яку варто додати до FTO, не названо. Натомість запропоновано створити перелік груп білих супремасистів-екстремістів і доповнити ним наявний список FTO. Отже, «Азов» має опинитися в компанії «Боко харам», «Аль-Каїди» та «ІДІЛ».

 

Читайте також: Сенсація сповільненої дії

 

Варто зрозуміти, хто такий конгресмен Макс Роуз. Він один із наймолодших членів Конгресу, нині представляє 11-й округ Нью-Йорка, демократ. Незабаром йому виповниться 33 роки. У Конгресі Роуз є членом комітетів із питань ветеранів та національної безпеки, головує в підкомітеті з розвідки та протидії тероризму. Його прадід-єврей виїхав до США з Одеси, сам Макс теж єврей, відвідує синагогу. Із 2010 по 2014 роки майбутній конгресмен проходив військову службу в 1-й бронетанковій дивізії ЗС США, був в Афганістані, де дістав поранення, нагороджений Бронзовою зіркою та Пурпуровим серцем. Після обрання до Конгресу Макс відзначився цілою низкою ініціатив — від заборони штурмової зброї до боротьби з бактеріями Legionella в системі водопостачання, від збору невикористаних ліків до заборони сторінок ХАМАС та «Хезболли» у Twitter.

 

Американська преса критикувала його за невизначеність щодо питання імпічменту президенту США Дональду Трампу: Роуз спочатку офіційно відмовився підтримати ініціативу колег-демократів, потім під час зустрічі зі своїми виборцями наполягав на відстороненні Трампа. Зрештою, під тиском критики таки погодився підтримати процедуру імпічменту. Із Росією цього конгресмена практично нічого не пов’язує, навіть навпаки, у своїй передвиборчій програмі Роуз вимагав визнати РФ «ворожою іноземною силою» та притягнути Кремль до відповідальності за «спроби підриву суверенітету та демократичних цінностей інших націй». Водночас у цій програмі є наголос на підтримці Ізраїлю, ймовірно, саме тема боротьби з антисемітизмом стала мотивом для написання звернення до Держдепу. Немає чітких доказів співпраці з Москвою й для решти підписантів, навпаки, більшість із них досить відверті у своєму негативному ставленні до РФ. Отже, цілком можливо, що у своїй боротьбі «за все добре, проти всього поганого» вони просто не змогли в потрібний момент відрізнити реальну ситуацію від прихованої російської дезінформації. А це свідчить про успішне проведення спецоперацій Кремлем та непослідовну роботу українських дипломатів. 

 

Тепер конгресмени вимагають відповіді на це звернення до 4 листопада, станом на сьогодні жодної офіційної реакції з боку Держдепу США не надходило. Втім, уже є реакція з українського боку. Колишній очільник МЗС Павло Клімкін назвав можливе визнання «Азову» терористичною організацією «майже нокаутом добровольчому руху» й визнав, що це питання національної безпеки. На його думку, можливо, йдеться про спробу дестабілізувати ситуацію в країні, особливо якщо згадати про збіг у часі зі скандалом довкола спілкування президента Володимира Зеленського з добровольцями в Золотому.

 

Своєю чергою, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, якому, зрештою, підпорядковується підрозділ спеціального призначення військової частини 3057 «Азов», назвав звернення ганебною інформаційною кампанією, спробою дискредитувати «Азов» та всю Нацгвардію. Він вважає, що висока бойова ефективність підрозділу змусила вдатися до «гібридних методів», щоб його зупинити. А голова комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики Богдан Яременко (партія «Слуга народу») ініціював збір підписів під зверненням до Палати представників Конгресу США. Однак для запобігання вкрай негативним наслідкам для Національної гвардії, Міністерства внутрішніх справ та й решти силових структур України вітчизняне зовнішньополітичне відомство має посилити роз’яснювальну роботу за кордоном. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.