Світ

  ▪   Володимир Заблоцький

Сенсація сповільненої дії

Bettmann Archive
Які наслідки матиме шпигунський скандал за участю агента, що працював в Адміністрації російського президента Владіміра Путіна
Матеріал друкованого видання
№ 38 (618)
від 18 вересня

9 вересня телеканал CNN повідомив, що у 2017 році ЦРУ США успішно вивезло з Москви свого «цінного інформатора», який працював в Адміністрації президента РФ. За версією CNN, це сталося начебто через загрозу потенційного розшифрування джерела Дональдом Трампом, його Тwitter і дуже специфічне уявлення про зберігання таємниць. А 10 вересня вже лондонська The Times оприлюднила статтю з інтригуючим заголовком «Високопоставлений агент ЦРУ в Москві мав доступ до паперів, що лягали на стіл Путіна». Майже одночасно публікації про це з’явилися й у кількох інших ЗМІ як США та інших країн Заходу, так і Росії. 

 

За кулісами шпигунського скандалу


Це й не дивно, адже гучний шпигунський скандал спалахнув саме напередодні важливих подій по обидва боки Атлантики, насамперед президентських перегонів у США. Він може вдарити як особисто по Дональду Трампу, так і по відносинах Москви й Вашингтона. 
За даними CNN, рішення вивезти агента з Москви керівництво ЦРУ ухвалило невдовзі після зустрічі Трампа з головою МЗС Росії Сєрґєєм Лавровим і послом РФ у США Сєрґєєм Кісляком, що відбулася в Білому домі в травні 2017 року. Тоді американський президент несподівано поділився з росіянами цілком таємною інформацією щодо Сирії, яку Вашингтон отримав від Моссаду. Ризикована відвертість Трампа поставила тоді під загрозу життя ізраїльського агента. Щоб залагодити скандал, до Москви терміново навіть вилетів особисто прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу.
Логічно буде припустити, що певні цікаві подробиці цього вчинку президента США стали відомі тому самому американському агентові в Кремлі, а відповідно й ЦРУ. Ймовірно, там було ще щось таке, що змусило американську розвідку поквапитися з вивезенням інформатора з Росії.
Про перебіг подій, пов’язаних з успішним виведенням ЦРУ свого агента разом із родиною за кордон, який відбувся ще 2017 року, всі зацікавлені сторони зберігали мовчання. Це й зрозуміло: навіть таємна війна без правил, хоч як це іронічно звучить, має свої неписані закони, яких зазвичай дотримуються всі сторони. За винятком, звісно, Росії.

 

Читайте також: Шпигун чи контррозвідник


Щоправда, Вашингтон і Москва мовчали з різних причин. Перший через небажання коментувати таємну операцію власної розвідки, а друга через прагнення приховати свою чергову дуже потужну поразку в таємній війні. Відтак колишній московський «кріт» ЦРУ деякий час фігурував у повідомленнях ЗМІ без уточнення прізвища або посади. 


А згадали про «суперагента ЦРУ в серці Москви» у зв’язку з тим, що в ЗМІ вперше потрапили його прізвище й деякі подробиці роботи в Адміністрації президента РФ. За повідомленнями медіа, російський дипломат Олєґ Смолєн­ков разом із дружиною й трьома дітьми зник у червні 2017- го під час чергової відпустки в Чорногорії. Коли він у липні не вийшов на роботу, почалися пошуки, але марно.


Пізніше з’ясувалося, що Смолєнков придбав у місті Стаффорд (штат Вірджинія, США) нерухомість, де з 2018 року мешкає із сім’єю під власним прізвищем і перебуває під захистом американського уряду. За даними каналу CNN і газети The New York Times, «зниклого» раніше Смолєнкова відшукали журналісти, які навіть намагалися взяти в нього інтерв’ю, після чого той разом із родиною терміново покинув Стаффорд і виїхав у невідомому напрямку. 


Західні ЗМІ особливо підкреслюють, що Смолєнков під час роботи в Адміністрації мав безпосередній доступ до паперів, які надходили господареві Кремля, і надав ЦРУ документальні докази того, що 2016 року Владімір Путін особисто віддав спецслужбам наказ про втручання в перебіг президентських виборів у США і злам електронної пошти штаб-квартири Демократичної партії.  

 

Казки старого дідуся


Зі свого боку, Кремль спочатку намагався традиційно брехати й усе заперечувати. Там, зокрема, заявили, що особа на прізвище Олєґ Смолєнков узагалі в них не працювала (щось на кшталт «нас там немає»). Але з’ясувалося, що у Федеральному довіднику органів влади за 2015 рік Смолєнков вказаний як головний радник в апараті помічника президента з питань зовнішньої політики Юрія Ушакова. 

 

Читайте також: Die Welt: Чи шпигує Росія за ЄС із Праги?


Змушений визнати факт роботи Смолєнкова в складі Адміністрації президента РФ, Кремль змінив тактику. Почалися спроби, з одного боку, всіляко применшити рівень та обізнаність Смолєнкова, а з другого — демонізувати. Мовляв, він утік, залишивши в Москві без догляду хвору матір. А прес-секретар президента Пєсков ще й брехав, що Смолєнкова нібито давно звільнено з посади. 


Прес-секретар Путіна знову каже неправду, стверджуючи, що спецслужби РФ не цікавилися місцезнаходженням Смолєнкова й що він для них «не цікавий». Авжеж, не цікавий. Тому що недосяжний? Майже як у відомій байці Крилова про лисицю і виноград. Як показує досвід, якщо Кремль надто вперто просуває якусь думку, насправді картина є геть протилежною і спецслужби РФ просто банально проспали «крота» на подвір’ї Путіна.


А насправді завдяки цьому агентові у Вашингтоні мали точну й навіть документальну інформацію з багатьох питань. Передусім стосовно болючого для американського суспільства питання втручання Москви в президентські вибори в США, війни в Сирії, відносин із Туреччиною, Венесуелою, Кубою, Китаєм тощо, поставок зброї і, головне, реальних планів та можливостей путінської Росії, яка на міжнародній арені демонструвала дедалі відвертішу нахабність, що ґрунтувалася на самовпевненості Путіна та його переконанні у власній безкарності. 


Таким чином, ЦРУ тривалий час мало в Москві надійне джерело, що давало Білому дому змогу оперативно й правильно орієнтуватися в подіях «за поребриком» і вибудовувати власну зовнішню політику. А це в розвідці коштує дорого й ціниться високо, адже створюються такі агентурні позиції роками, непомітно й поступово. Відповідно втрата таких позицій зазвичай є чутливою.

 

Що приховує Трамп у спілкуванні з Путіним?


Експерти звернули увагу на дивне ставлення Дональда Трампа до Владіміра Путіна під час відомих зустрічей. Президент США не мав би так загравати з міжнародним злочинцем, вбивцею та патологічним брехуном, країна якого перебуває під міжнародними санкціями. Недарма довгий час існувала версія про нібито наявність у Кремля компромату на Трампа, що й зумовлює його залежність від Путіна. Найсміливіші припущення, які обговорювалися в експертному середовищі, навіть не виключали можливості використання Кремлем Трампа як свого агента впливу для розколу Заходу, що він з успіхом довгий час і демонструє. 


Дивує непритаманна Трампові схильність до таємничості під час зустрічей із Путіним. Що він таке може приховувати від оточення та від американців загалом? Цікаві факти, отримані від агентів американської розвідки з ризиком розшифрування? Нагадаємо, що після зустрічі з Путіним у Гамбурзі на полях саміту G20 Трамп забрав у перекладача всі записи й заборонив йому повідомляти будь-кому про зміст переговорів.  

 

Читайте також: Шпигунські ігри. Усе, що відомо про викриття агентів Кремля за 2018 рік


Згадаймо, що Трамп уже на початку свого президентства став конфліктувати з власною розвідкою, поставивши під сумнів достовірність наданої нею інформації щодо Росії. Проте керівництво ЦРУ, попри тиск Білого дому та неприйняття Трампом позиції відомства, вперто трималося власної позиції. Адже крім президента одержувачами розвідувальної інформації в США є й інші державні інституції, зокрема Конгрес і Державний департамент.


Тим часом оперативна інформація ЦРУ переконливо доводила, що Москва таки втручалася у вибори в США. І це були не поодинокі акції російських хакерів, а потужна операція російських державних спецслужб, дії яких координував Кремль, тобто особисто Владімір Путін. Інша річ, як такі дані могли використати у Вашингтоні. Дивно, але Дональд Трамп, підозрілі стосунки оточення якого з Росією тоді ретельно вивчав спецпрокурор Мюллер, довго й на диво вперто стверджував протилежне. До речі, підіграючи таким чином пропаганді Кремля.   


ЦРУ офіційно події довкола Смолєнкова не коментує. Тим більше зі зрозумілих причин там не коментують факту таємного вивезення свого агента і навіть не підтверджують, але й не спростовують, що він і є тим самим цінним інформатором, який працював у Кремлі. 

 

Знову промах. Справа Смолєнкова, як і попередні провали російських спецслужб, навряд чи зупинить агресивну поведінку Кремля та його шпигунів

 

Чому вони зраджують Путіна?


Дуже точно про причини занепаду імперій написав колись Булат Окуджава: імперії руйнуються не через труднощі, а тоді, коли втрачають повагу власних громадян. Дуже точно, адже представники спецслужб і дипломати РФ, яких найчастіше вербують іноземні розвідки, якраз і належать до таких. Вони, вихідці із забезпечених прошарків суспільства, першими зраджують свою державу. А це свідчить багато про що.


Мабуть, найпринизливішою обставиною, що дошкуляє господареві Кремля, є те, що американці обіграли його ще й на невидимому фронті. Справжній сором і ганьба. Адже Путін як виходець із КГБ-ФСБ вибудував власну вертикаль «керованої демократії» відповідно до бачення офіцера спецслужби середнього штибу, де все має бути під контролем. І на тобі, пропустити такий потужний удар! Тепер він точно має розуміти, що його наполегливі спроби створити таку собі «паралельну реальність» і за допомогою масованої пропаганди та відвертої брехні просувати власну версію подій у світі провалилися. «Короля», який виявився «голим», обі­грали на його ж полі. І надалі для нього все може бути лише гірше. 

 

Читайте також: У Бельгії звільнили офіцера через підозру у шпигунстві на користь РФ

 

На думку заступника директора Європейської академії розвідувальних служб Джозефа Фітсанакіса, Смолєнков працював на ЦРУ щонайменше 10–11 років. А це, за словами експерта, термін, протягом якого агент цілком міг завдати Росії величезної шкоди, наслідки якої ще належить оцінити. Попередньо можна стверджувати, що це справді був один із найважливіших інформаторів, зокрема з питання «втручання в американські вибори». Інформація від Смолєнкова була такою важливою, що директор ЦРУ Джон Бреннан негайно доносив її безпосередньо в Овальний кабінет.  
Не факт, що Смолєнков був єдиним джерелом ЦРУ такого рівня в Москві й що лише він систематично здавав ЦРУ таємниці кремлівської «кухні». Іноді задля прикриття важливого джерела спецслужби практикують проведення відволікаючих операцій, свідомо засвічуючи другорядних агентів. Але для цінної агентури завжди передбачаються заходи безпеки й канали виведення за кордон у разі виникнення загрози. Це класика жанру. А спецслужби зазвичай свої операції в реальному вимірі часу просто не коментують. Випадок із вербуванням Смолєнкова стоїть на порядок вище порівняно з відомими численними втечами на Захід різного штибу штірліців — полковників ФСБ, СВР та ГУ (колишнє ГРУ) ГШ ЗС РФ (Потєєв, Скріпаль тощо), які нині мешкають на Заході й не лише в США. На тлі чиновника в Адміністрації Путіна ці колишні російські «лицарі плаща і кинджала» мають жалюгідний вигляд — рівень не той. 


Тривалу роботу на ЦРУ в самому серці «імперії зла» й успішне виведення американцями свого кремлівського «крота» за кордон можна порівняти хіба що зі скандальною втечею у квітні 1978-го в Нью-Йорку радянського дипломата, заступника генерального секретаря ООН Аркадія Шевченка, який теж не один рік працював на ЦРУ. Для Москви то був справжній шок. Напевно, не менший шок виник у Білокам’яній і після усвідомлення, що цінний інформатор ЦРУ, який довго й безпечно працював у Кремлі, успішно перебрався з родиною за океан. А водночас певна розгубленість навіть у коментарях у російських джерелах. Агресивна пропагандистська машина ненависті починає пробуксовувати. 

 

Не останній епізод


Не варто забувати, що в нас триває війна, зокрема на невидимому фронті. Нам протистоять спецслужби РФ, передусім ФСБ, СВР та ГУ ГШ ЗС РФ. Останні все ще становлять загрозу для України, тим більше що основну ставку агресор робить на підрив її зсередини. Тут роль спецслужб є провідною.


Ворог має ресурси й кадри, що дає йому змогу маніпулювати суспільною думкою. Про це свідчить викриття СБУ російських агентів в особі особистого перекладача прем’єр-міністра України, головного редактора однієї з провідних інформаційних агенцій та офіцерів ЗСУ і НГУ. 


Саме спецслужби РФ стоять за створенням фейкових «ДНР» і «ЛНР», безпосереднє керівництво якими здійснює Кремль. Спецслужби Росії діють проти України як безпосередньо, так і опосередковано — через «спецслужби» обох маріонеткових квазіреспублік. Таємна проксі-війна є не менш небезпечною. Керовані російськими кураторами агенти вчиняють на підконтрольній території України диверсії, вбивають військових і представників спецслужб. 


Проте українські спецслужби, на щастя, мають безцінний досвід боротьби з агресором і на таємному фронті. На жаль, в умовах війни самі контррозвідники не можуть багато розповісти, зате в них є чим пишатися. Згадаймо знешкодження 2014 року Службою безпеки України терористки з Луганська, яка за наказом свого куратора з ФСБ повинна була активувати в людному місці Києва потужний вибуховий пристрій. Або спроби завербувати пілотів ПС ЗСУ, які мали потім перегнати в Росію бойові українські літаки. Або спроби викрадення і вивезення до РФ колишнього працівника ФСБ Іллі Богданова чи вбивства журналіста Аркадія Бабченка. Прикладів не бракує. 

 

--------------------

Олєґ Смолєнков народився 1969 року в Іваново (РФ). З кінця 1990-х працював в апараті МЗС Росії. У середині 2000-х був призначений на посаду другого секретаря Посольства РФ у США. У Вашингтоні Смолєнков налагодив довірливі стосунки з тодішнім послом РФ Юрієм Ушаковим, із яким вони разом повернулися у 2008-му до Москви. Відтоді незмінно працевлаштовувався там, де працював Ушаков. Коли Ушакова призначили заступником керівника апарату уряду РФ, Смолєнков також перейшов туди на посаду головного радника, а потім і референта. У 2010 році був референтом департаменту Військово-промислової комісії уряду РФ, мав доступ до цілком таємної інформації про роботу російського ВПК. Після повернення Путіна в Кремль Ушаков став помічником президента й курирує зовнішню політику. Фактично він виконував (і виконує) такі самі функції радника президента з питань закордонної політики, які нещодавно покладалися на його американського колегу Джона Болтона, коли той був радником президента США Трампа. Ушаков забрав на роботу в Адміністрацію президента РФ і Смолєнкова, якого призначили в управління зовнішньої політики. У 2010-му останньому указом президента Дмітрія Мєдвєдева було присвоєно чин дійсного державного радника 3-го класу (дорівнює військовому званню генерал-майора). Оскільки Смолєнков не просто був клерком в Адміністрації Путіна, а понад 15 років дуже наближеною до Ушакова особою, це надавало йому неабияких розвідувальних можливостей, якими з успіхом і скористалося ЦРУ.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.