Світ

  ▪   Алла Лазарева
  ▪   Париж

Французькі граблі у діалозі з Москвою

Фото: REUTERS
Запускаючи “перезавантаження” з Росією, Макрон наражає Європу на друге коло помилок та недоречних поступок у взаєминах з Кремлем

“Це вікно, вікно примирення”, - не натішиться французький міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан, коментуючи свою поїздку до Москви. Переговори за формулою 2х2 — прямий наслідок гостювання Путіна у Брегансоні. Міністри закордонних справ та оборони Франції та Росії не здійснювали подібних перемовин з 2012 року. У 2014-ому, внаслідок аннексії Криму, зустрічі в рамках “Консультативної ради з питань безпеки” були показово заморожені.

 

Крим, як ми знаємо, Україні не повернули. Більше того: про вкрадений півострів в західних столицях майже не згадують. Що ж тоді дозволило відновити призупинений переговорний процес? “Заяви нового президента України стали деклараціями примирення”, - повідомив пресі французький міністр закордонних справ. Цікаво, а російський президент у подібному сенсі не висловлювався? Адже ініціатором збройного конфлікту виступила зовсім не Україна. Аби спинити війну, від агресивних намірів мав би відмовлятися нападник. Тільки його “декларації примирення” могли б щось зрушити. Та Кремль мовчить. Тоді що підштовхнуло Емманюеля Макрона різко змінити свою політичну лінію по відношенню до Москви?

 

Французький лідер вперше загоровив про “необхідність переусвідомити взаємини з Росією” після зустрічі з Путіним у Осаці, в червні. Проте докорінно його дискурс змінився в серпні, після переговорів у Брегансоні. Показово та симптоматично, усталене твердження “поки не зникли підстави до санкцій, вони триватимуть”, Париж підмінив бажанням “відчутних зрушень” з боку Росії. Вже тоді, в серпні, в експертних колах почали прораховувати можливість використання обміну полоненими в ролі “відчутних зрушень”, що дозволили б проголосити якісь важливі поступки Москві.

 

Читайте також: Діалог Макрона і Путіна: крок вперед і два назад

 

Макрон довго не чекав, щоб відрядити своїх міністрів оборони й закордонних справ до  Москви. Перед поїздкою, повідомляє Le Figaro, Флоранс Парлі проговорила по телефону зі своїм колегою Сергеєм Шойгу понад півтори години. Про що йшлося? Зокрема, пише часопис, про “відновлення військової співпраці, що була перервана з анексії Криму”. Може, Крим невдовзі збираються повернути Україні? А ні, не чути... У Міністерстві оборони виправдовуються ситуаціями в Ірані та Сирії, небажаною російською активністю в Центрально-Африканській республіці, невизначеністю з угодою про ядерну зброю, що закінчує свій термін дії в 2021... На словах і для преси лунають обіцянки не починати саме з військової співпраці. Та це слова, які не завжди відповідають дійсності.

 

Щойно після вибрів Емманюель Макрон тримався певної дистанції з Путіним. Відмовив в акредитації при Єлисейському палаці “Спутніку” та RT, сперечався з господарем Кремля під час спільної прес-конференції у Версалі, зачіпав у розмові неприємні теми... Можливо, то була лиш образа за російську підтримку його суперниці Марін Ле Пен, за компрометацію в соцмережах, грубі жарти на тему його особистого життя? Стриманий та вихований Макрон ніби не виглядав злопам”ятним, але хто знає?

 

Вперше тональність у публічному спілкуванні з Путіним змінилася під час фінального матчу Чемпіонату світу з футболу, коли Макрон поїхав до Москви підтримати національну збірну. Кажуть, з того літа до Єлисейського почав учащати колишній міністр закордонних справ Франції Юбер Ведрін. Власне, саме його впізнавані формулювання про “приниження Росії” в зв”язку з розширенням ЄС та НАТО й відповідну “провину” Заходу пролунали у президентській промові перед послами 27 серпня. “Непорозуміння”, “шляхи до зближення”... Все це — з лексики колишнього  міністра, чий консалтинговий кабінет не приховує регулярної співпраці з російськими клієнтами. Чи доречним був би висновок про вплив дипломата з чіткою проросійською позицією? Це — одна з версій. Не забуваймо також, що повернення Росії до Ради Європи в червні було відоркестроване саме Францією.

 

Аналізуючи зміну курсу Парижа по відношенню до Росії, французька преса вказує на складний геополітичний контекст, зокрема — війну в Сирії, загрозливу ситуацію в Ірані, непевність з Brexit, а також — на проблемність діалогів зі Штатами та Німеччиною. “Макрон бачить себе великим європейським стратегом”, - зазначає “Le Figaro ». Зміцнивши двосторонні взаємини з Росією, Париж сподівається послабити й Китай, і США. Все це запаковується в концепт “нової архітектури європейської безпеки”, за яку клопочеться Макрон. Щоправда, ще ніхто не переміг “зеленого змія” руками алкоголіків. Французькі президенти, за винятком Франсуа Олланда, один за одним навертаються на союзництво з Москвою, навіть якщо починали з обіцянок вимогливості. Чи приводило це до суттєвих успіхів на міжнародній арені? Жодного разу.

 

Читайте також: Жан-Сильвестр Монґреньє: «Крим не можна «списати» та забути»

 

“Стосовно Росії, Макрон помиляється”, - робить висновок аналітична розвідка британського Королівського інституту міжнародних досліджень. Його автори, Джеймс Ніксі та Матьє Булєг, наголошують, що “спроби примирення з Кремлем повторюють помилки дуже багатьох західних лідерів минулого та сучасності.” В аналогічному ключі висловлюється Жан-Сильвестр Монґреньє з Інституту Томаса Мора: “Важко уявити нову архітектуру безпеки в Європі в партнерстві з тим, хто її руйнує”.

 

Стосовно України, французькі медіа не втомлюються радіти загадковим “новим можливостям”, що відкрилися, якщо вірити Макрону, з приходом до влади Володимира Зеленського. Щойно мова заходить про нового українського лідера, регулярно цитується “готовність до компромісів”, на яку відверто сподівається Париж. Спільна дорожня карта, яку підготували в Москві французький та російський міністр закордонних справ, поки що не оприлюднена. Але сама неприхована співпраця модератора з агресором ніяк не обіцяє уваги до українських інтересів під час переговорів за нормандським форматом.

 

Французькі президенти Франсуа Міттеран, Жак Ширак та Ніколя Саркозі, кожен на свій спосіб у різні періоди підігрували російському імперіалізму. Хтось — з ідеологічних міркувань, хтось — послуговуючись доктриною ХІХ століття про розподіл зон впливу між “великими державами”, а хтось — переважно з персональних амбіцій. Росія ж навзаєм ніколи не поспішала звеличувати Францію та обдаровувати її новими можливостями. Нині шляхом задобрювання Путіна вирушив Емманюель Макрон. З якихось своїх причин він не хоче бачити, що Росія і на йоту не збирається переглядати свою експансіоністську стратегію та агресивну тактику на міжнародній сцені. Скільки коштувативатимуть помилки французького лідера Україні, Європі, світу? Не схоже, щоб в Єлисейському палаці прораховували сьогодні ціну ризику.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.