Світ

  ▪   Соня Ґіллерт
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Студент проти супердержави

Фото: REUTERS
Джошуа Вонґу було 17, коли він став, мабуть, найвідважнішим у світі учнем і вперше змусив супердержаву Китай опуститися на коліна. Сьогодні йому 22 й він хоче повторити свою перемогу. Вонґ має чітку стратегію.
Матеріал друкованого видання
№ 26 (606)
від 26 червня

Коли Джошуа Вонґ нещодавно виходив із тюремних воріт, на нього чекали десятки фотографів і журналістів. В одній руці в нього був пластиковий пакет, напханий книжками, в іншій — пакет з одягом. Джошуа нікому не кинувся в обійми, навпаки, на відео агенції новин Reuters видно, як юнак одразу прямує до гонконгської преси, що вже очікувала на нього. Він усміхається, справа й зліва його супроводжує поліція. Навіть перед воротами в’язниці 22-річний хлопець дає зрозуміти, що його не залякати.


«Люди в Гонконгу не мовчатимуть під гнітом президента Сі та глави уряду Лам», — каже він спокійно, однак рішуче, англійською в мікрофон. А тоді: «Керрі Лам має піти у відставку».


Близька до Пекіна голова адміністрації Гонконгу, з якою пов’язаний спірний закон про екстрадицію до материкового Китаю, має піти. Сповнені мужності слова молодого чоловіка, який іще кілька хвилин тому був в’язнем, бо й раніше ніколи не мовчав про зростання впливу Пекіна в демократичному особливому адміністративному районі Гонконг.

 

Читайте також: Аналітики назвали топ-10 міст світу із найдорожчим житлом


Із 14-літнього віку Вонґ активно виступає проти втручання китайської Комуністичної партії. 2014-го, коли йому щойно виповнилося 17 років, юнак підняв сотні тисяч людей проти виборчої реформи, якою Пекін хотів обмежити обіцяні колись вільні вибори. Його та багатьох соратників за останні роки через це засудили до ув’язнення, однак Джошуа Вонґ не зупинився.


Уже через кілька годин після дострокового звільнення й місячного перебування за ґратами він виступає перед учасниками демонстрації, яка проходить під будівлею гонконгського парламенту. Джошуа зустрічають аплодисментами. 22-річний юнак здатний бути лідером, якого нинішньому протестному рухові у фінансовій метрополії досі бракує. Лідером, який уже одного разу, всупереч будь-якій логіці, виграв у боротьбі Давида з Голіафом. Йому потрібно лише швидко зібратися з думками, каже Вонґ демонстрантам. Свої вимоги він того ж самого дня публікує у Twitter: «Привіт, світе, і привіт, свободо. Мене щойно випустили з в’язниці. Відкличте закон про екстрадицію. Керрі Лам, іди у відставку. Припиніть усі політичні кримінальні переслідування!»


Вонґ вирізняється не лише мужністю. У минулому він довів, що може бути стійким, що не здається: упродовж 79 днів хлопець протестував у центрі міста. Його, цілковито виснаженого голодуванням, довелося забирати на кріслі-каталці. Про активістку-захисницю клімату Ґрету Тунберґ тоді ще ніхто не знав.


У протистоянні постійним намаганням Китаю вихолостити свободи та знищити автономію колишньої колонії британської корони така стійкість необхідна. Адже Піднебесна то вносить законопроекти, щоб обмежити гонконгську демократію (як зараз), то проганяє книготорговців, то ув’язнює борців за громадянські права.


У боротьбі проти втручання час грає проти Вонґа та його соратників. Формула «одна країна — дві системи» має діяти для демократичного та вільноринкового Гонконгу до 2047 року. Часове вікно можливостей для захисту прав людей мале. Джошуа використовує кожну хвилину. У листопаді 2018 року німецька газета Die Welt зв’язалася з ним для інтерв’ю. «У мене п’ять–десять хвилин», — дав зрозуміти Вонґ на початку розмови. Кількома днями раніше дев’ять його соратників у протестах 2014-го постали перед судом.

Із 14-літнього віку Вонґ активно виступає проти втручання китайської Комуністичної партії. 2014-го, коли йому щойно виповнилося 17 років, юнак підняв сотні тисяч людей проти виборчої реформи, якою Пекін хотів обмежити обіцяні колись вільні вибори


Восени 2018-го із Джошуа в Гонконгу можна було зв’язатися через Skype, його аватаром був герой коміксів з войовничим поглядом та мікрофоном у руках. Натомість сам він майже знуджено дивився в камеру, голос звучав серйозно та по-діловому. Відповіді були короткими, без зайвих слів.


Було це виявом напруженості Вонґа чи його внутрішнього спокою? На мить видавалося неймовірним, що цей гонконгець, такий молодий і радше непримітний на тлі синьої стіни, уже двічі спромігся підняти маси. Говорячи про тих, хто є для нього прикладом — «Нельсон Мандела та Мартін Лютер Кінґ», — він прикривав рот рукою. Звичайно, що саме ці два харизматичні лідери протестів.


Вонґа з Манделою й Кінґом об’єднує те, що його доля теж тісно переплетена з боротьбою за свободу. Якщо гонконгці зазнають поразки, наслідки він відчує на собі. «Замість думати про своє майбутнє я радше питаю себе: Яке майбутнє Гонконгу?», — говорить він.


«Моє покоління, яке народилося незадовго до передачі Гонконгу Китаю, сподівається, що Гонконг збереже свій статус і далі працюватиме над справжньою автономією. Навіть якщо 50 років політики незмінності закінчаться 2047 року», — казав він тоді. 2047-го Вонґу виповниться 50 років.

 

Читайте також: Гонконг охопили наймасштабніші з 2014 року масові заворушення


У час після арешту поруч з ним перебуває Натан Лоу. Вони давно знайомі й заснували власну партію Demosisto. На фото, яке 25-річний Лоу оприлюднив через Twitter у понеділок, обоє сидять на задньому сидінні автівки: двоє молодих чоловіків у футболках, великі окуляри, Вонґ із телефоном коло вуха показує в камеру знак Peace, а Лоу — піднятий кулак. Вони мають безтурботний і розслаблений вигляд, наче це лише гра. 2014 року їм вдалося те, що всі вважали неможливим.


Почалося ж усе ще за два роки до цього, 2012-го, тоді Джошуа було лише 14 років. У Гонконзі планували шкільну реформу, за нею Пекін мав отримати більший вплив на освіту тамтешніх учнів.


Юнак, який ходив до християнської школи, на знак протесту проти предмета «національне виховання» разом з іншими учнями заснував школярський рух Scholarism. Крок, який він обґрунтовував своїм досвідом християнина: самої лише молитви не досить. «Щоби щось змінити, ми повинні діяти», — переконує Вонґ у документальному фільмі «Джошуа, підліток проти супердержави».


Їхня стратегія? Щоб перемогти Дарта Вейдера, треба підготувати джедаїв, як каже на камеру один із його побратимів-протестувальників. Плакатами, листівками та мегафоном вони намагалися привернути до себе увагу. Виснажливий процес. Вонґ настільки впевнено атакував тогочасного главу уряду Гонконґу зі своєю ідеєю, немов би він, 14-річний хлопець, уже роками спілкувався з політиками. До їхніх протестів перед будинком уряду справді приєдналося чимало людей. Реформу провалили.


2014 року до факту втручання Пекіна голосно привернули увагу знову саме члени школярського руху Вонґа. Вони ініціювали учнівський страйк і вийшли під будинок уряду — цього разу за вільні вибори. А тоді, увечері 26 вересня 2014 року, слова Вонґа стали початком: «Застережний сигнал політичній системі Гонконгу блимає червоним», — крикнув він у натовп зі сцени, що поряд із будинком уряду.

 

Читайте також: Захистити Гонконг, підтримати Тайвань


Понад тисячу молодих гонконгців сиділи перед ним на землі й підтримували схвальними вигуками. І він вигукнув у мікрофон: «Я лише питаю себе, де дорослі?» Чекати на них юнак не хотів. І вимовив фразу, яка привела до того, що 2014-го Гонконг завмер на 79 днів: «Займімо Громадянську площу!» До заклику прислухалися сотні людей, побігли, перелазили через загородження.


До студентів приєдналися професори та інші громадяни. Коли сили безпеки спробували розігнати протести сльозогінним газом, підтримка лише зросла. Парасольки, як захист від сил безпеки, стали символом протесту.


«Гонконг не лише фінансова метрополія. Це ще й місто протестів», — згадував у 2018 році про події Вонґ. «Місто, в якому люди зберігають дух демократії». 2014-го протест захлинувся, табір зачистили, вплив Пекіна на вибори зростав і далі. Джошуа за його участь і роль у протестах відтоді двічі засуджували. Попри це, як говорив юнак в інтерв’ю, він ні про що не шкодує.


Саме це прагнення боротися й далі, яке він не відділяє від своєї віри у свободу, робить його таким сильним супроти Пекіна. Він говорив про протистояння із супердержавою. Для цього, як казав Вонґ восени 2018 року наприкінці skype-інтерв’ю, потрібен час. А ще: «Навіть якщо 2014 -го ми й не перемогли, ми й далі боротимемося».


Саме це сталося в минулі два тижні, хай навіть спершу й без Вонґа: зодягнені в усе чорне, за даними організаторів, на вулиці міста вийшло два із семи мільйонів гонконгців. Того, що глава уряду Лам призупинила сумнівний закон про екстрадицію, їм було не досить. Вонґ і люди на вулицях хочуть її відставки, потужні маси людей, витримка яких нагадує 2014 рік.


Однак цього разу все дещо інакше. Досі демонстранти децентралізовано організовувалися через Telegram, єдиного лідера руху не було. Так має й залишитися, як вважають деякі протестувальники.

 

Проте не важливо, яку роль у протестах відіграватиме Вонґ — провідника чи демонстранта. Він — голос, якого Пекін пропустити повз вуха не може. Що станеться, якщо Лам залишиться на посаді? Уже в понеділок після свого звільнення Вонґ погрожує не мільйоном, не двома, ні: значно більшою кількістю людей на вулицях — «доки ми не повернемо наші основні права та нашу свободу». Фраза, яка беззаперечно викликає в Пекіні неприємні спогади. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.