Світ

  ▪   Павєл Локшин
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Путінський пустельний ватажок

Схоже, Кремль вирішив закріпитися і в Лівії. Москва підтримує генерала Халіфу Хафтара, військового керівника, який окрім особистих забезпечує і російські інтереси
Матеріал друкованого видання
№ 17 (597)
від 24 квітня

Халіфа Хафтар немов потрапив у мандрівку в часі: найновіша російська зброя, військові в парадній уніформі та російський державний гімн. З часу, коли 1983 року в Москві він, як слухач провідної військової академії СРСР, востаннє чув цей мотив, музика не змінилася.
У січні 2017-го на палубі російського авіаносця «Адмірал Кузнєцов» Хафтар мав би зрозуміти кілька речень із тексту гімну. «Священная держава» Росія в якості унікального жесту запросила його на борт флагмана свого флоту, який був на шляху із Сирії до власного рідного порту на березі Північного моря. Після урочистого прийому відбулася відеоконференція із Сєрґєєм Шойґу, міністром оборони Росії.


Не минуло й двох років, як Хафтар із Лівійською національною армією вирушив до Триполі, лівійської столиці. Із флангів цей наступ підтримує Москва, блокуючи в Раді Безпеки ООН декларацію по Лівії, яка вимагає його припинення та закликає всі сторони до діалогу. Давно зрозуміло: хоча Росія офіційно вдає нейтральність, Владімір Путін робить ставку на Хафтара. Протягом останніх років лівійський військовий щонайменше тричі відвідав столицю Російської Федерації. За повідомленнями російських ЗМІ, найманці російського загону «ЧВК Вагнера», яких перед тим бачили в Сирії та Центрально-Африканській Республіці, давно воюють на його стороні. Російський новинний портал «РБК» повідомляв, що Міністерство оборони РФ навіть відправило до Лівії спецпризначенців.

 

Читайте також: Для чого Росії фронт у Лівії


На перший погляд, Кремль робить ставку на польового командира, оскільки йдеться про чіткі економічні інтереси Росії в Лівії. Продовження військово-технічної співпраці, яка стала традицією ще з радянських часів, є чи не найпріоритетнішим питанням російського порядку денного. Обидві сторони конфлікту — Хафтар та уряд у Триполі — мають бойові літаки, танки й бронетехніку радянського та російського виробництва. Хафтар обіцяв продовжити військово-технічну співпрацю з РФ. Тут, вважає він, багато роботи: незадовго до кінця режиму Каддафі Триполі й Москва підписали численні контракти на постачання озброєння на суму близько $3,5 млрд. Наприклад, щодо винищувачів «Су» і транспортних літаків «Іл», але поставок так і не відбулося.

 

Росіяни хочуть будувати залізницю


Коли закінчиться ембарго ООН на зброю, Кремль сподівається на реалізацію цих угод і нові домовленості. За оцінками експертів, падіння режиму Каддафі могло коштувати до $6,5 млрд Рособоронекспорту, державному експортерові зброї. Ще €2,5 млрд втратила державна залізниця «РЖД». Вона мала будувати для Каддафі швидкісне залізничне сполучення між Триполі та Бенгазі. Заморожені контракти й в енергетичному секторі країни, що має найбільші на африканському континенті резерви нафти. І не лише з державним Газпромом, а й із шостим за величиною російським нафтовим підприємством Татнафта, яке торік відновило попередньо скасовані контракти на розвідку й розподіл видобутку з лівійською Національною нафтовою корпорацією в Триполі.

 

Читайте також: Die Welt: Путінський торг біженцями


Кремль, очевидно, вирішив закріпитися і в Лівії. Екс-дипломат і професор політичної економії Європейського університету в Санкт-Петербурзі Ніколай Кочанов припускає, що за цим стоять стратегічні мотиви. Путін хоче довести Заходу, що успіхи Росії в Сирії не випадкові. Після розвалу Радянського Союзу РФ хоче остаточно закріпитися як світова потуга. Окрім того, це має забезпечити економічні інтереси. Водночас Москва шукає роль посередника, яку в Лівії вона може грати значно правдоподібніше, ніж у Сирії. Вреш­ті, у Лівії західні сили не мають єдності. Франція робить ставку на Хафтара, і навіть США, попри критику держсекретаря Майка Помпео, щонайменше толерують наступ лівійського генерала.


До того ж підтримка Хафтара об’єднує Росію з регіональними гравцями, як-от Єгипет, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати, які, як і воєнний ватажок, борються проти «Братів-мусульман». У Каїрі та країнах Перської затоки Хафтар такий самий частий гість, як і в Москві.
Щоправда, на відміну від Сирії, тут Москва не робить усіх ставок на одну карту. Хафтар — перший вибір Кремля. Але що, як 75-річний генерал програє в битві з Триполі або просто помре? Тісні контакти Кремль підтримує і з Фаїзом аль-Сарраджем та урядом національної єдності, адже вони контролюють Національну нафтову корпорацію. Наприклад, ведуться переговори щодо відновлення роботи російського посольства в лівійській столиці. Таким чином Москва хоче довготерміново забезпечити свою присутність у Лівії незалежно від того, хто врешті правитиме в Триполі. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.