Світ

  ▪   Володимир Заблоцький

Геополітичне перехрестя цивілізацій

Чому Індійський океан дедалі більше набуває стратегічного значення
Матеріал друкованого видання
№ 14 (594)
від 4 квітня

Початок XXI століття приніс масштабні зсуви практично всієї системи міжнародних взаємовідносин. Дедалі більшу роль у ній стали відігравати регіони, що раніше перебували на периферії глобальної геополітики, а сьогодні опинилися в її центрі. Насамперед це стосується регіону Індійського океану. 


Індійський океан недарма називають «океаном XXI століття», адже в цьому регіоні, що простягнувся від Східної Африки через Аравійський півострів та Індію до Індонезії та Австралії, мешкає третина населення планети. Передусім його стратегічне значення й присутність тут усіх провідних військово-морських держав світу пояснюються тим, що через акваторію Індійського океану проходять основні й дешеві маршрути транспортування нафтогазової та іншої сировини з Близького Сходу та Східної Африки до країн Південної та Східної Азії. За експертними оцінками, до 70% світових морських перевезень нафтопродуктів і до 50% контейнерних перевезень припадає саме на Індійський океан. Через Малаккську протоку щороку проходить до 50 тис. суден, а це близько 20–25% морського товарообігу. 


Саме тут перехрещуються головні морські торговельні шляхи. Деякі їхні ділянки є небезпечними через активність морських піратів у районі Африканського Рогу та Малаккської протоки (насамперед це стосується транспортування вуглеводневої сировини). За прогнозами, до 2030 року кількість танкерів, зайнятих транспортуванням нафти через Ормузьку та Малаккську протоки, може подвоїтися. Одними з найбільших покупців чорного золота з Перської затоки вже традиційно є Індія та Китай. Великі запаси вуглеводнів, що розробляються різними країнами на шельфах Саудівської Аравії, Ірану, Індії та Західної Австралії, становлять до 40% світового видобутку. Крім того, на берегах Цейлону, Мадагаскару та Мозамбіку видобуваються такі важливі види корисних копалин, як ільменіт, монацит, рутил, титан і цирконій, а на шельфах Індії та Австралії — барит і фосфорит. На шельфах Індонезії, Таїланду та Малайзії в промислових масштабах розробляють також родовища каситериту та ільменіту.

 

Читайте також: Die Welt: Шлях Китаю до військової супердержави


Обстановка в регіоні зумовлюється також його сусідством із зонами одразу кількох гарячих збройних конфліктів: в Афганістані, Іраку, Сирії, Ємені та Північній Африці. На це накладається постійна боротьба за геополітичне суперництво в регіоні між США, Китаєм та Індією.


Складність, суперечність і неоднозначність індійсько-китайських відносин наочно демонструються в акваторії Індійського океану та на прилеглих територіях. З одного боку, Індія та Китай є економіками, що динамічно розвиваються, мають тісні торговельні зв’язки, країни плідно співпрацюють у межах низки міжнародних багатосторонніх організацій, зокрема Великої двадцятки. Відповідно обидві сторони об’єктивно не зацікавлені в прямій конфронтації між собою. З другого — між ними існують давні суперечності й невирішені територіальні спори на кшталт окупованої Китаєм у 1962 році частини індійського Кашміру, що дало змогу отримати пряме сполучення суходолом між Китаєм і Пакистаном. Останнім часом Індія та Китай дедалі більше виступають як суперники за джерела поставок сировини та енергоносіїв, критично необхідних для подальшого підтримання високого темпу економічного розвитку, а також за політичний вплив в Азії та за її межами. Ця обставина породжує атмосферу недовіри й іноді виводить країни на межу прямого зіткнення. 

Останнім часом Індія та Китай дедалі більше виступають як суперники за джерела поставок сировини та енергоносіїв, критично необхідних для подальшого підтримання високого темпу економічного розвитку, а також за політичний вплив в Азії та за її межами


Необхідність захисту морських комунікацій змушує Китай активніше нарощувати свою військово-морську присутність в Індійському океані, тобто далеко від власних берегів. Для цього Піднебесна створює свої опорні пункти (порти, станції спостереження тощо) на території країн, що безпосередньо межують з Індією (Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, М’янма, Мальдіви). Така активність Пекіна викликає в Делі цілком обґрунтовані підозри, що потенційний головний стратегічний противник має намір оточити Індію системою своїх баз, які за потреби можуть бути використані проти неї. Відповідно індійська сторона змушена дедалі більше уваги приділяти нарощуванню власного військово-морського потенціалу, модернізації наявної та розбудови нової портової інфраструктури як на своїй території, так і в сусідніх країнах регіону. 


У цьому самому контексті слід розглядати активний розвиток військово-морської співпраці Індії зі США та країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР), особливо з тими, що мають напружені відносини з Китаєм (Японія, Південна Корея, Індонезія тощо). Зі свого боку, Пекін змушений шукати не лише альтернативні джерела вуглеводів (переважно поставки з країн Центральної Азії, Туркменістану, Казахстану тощо), а й альтернативні маршрути транспортування близькосхідної нафти й газу, що дадуть змогу оминути вразливу в стратегічному сенсі Малаккську протоку. 

 

Читайте також: Головна ударна сила Путіна


Тривають роботи зі створення альтернативних шляхів транспортування енергоносіїв суходолом (передусім через Пакистан, М’янму й Таїланд), які допомогли б запобігти енергетичній блокаді КНР американським флотом у випадку загострення ситуації в Східній Азії. Тож для китайської геополітики дедалі більшого значення набуває Пакистан. Особливо це важливо з погляду будівництва транспортної інфраструктури, що поєднає північний захід КНР з узбережжям Аравійського моря через території Афганістану, Пакистану (зокрема, окупованої частини Кашміру), М’янми (найкоротший шлях від південних районів Китаю до Індійського океану), Таїланду та Малайзії. Також відомо про плани будівництва судноплавного каналу через перешийок Кра (Таїланд), який набагато скоротить маршрут транспортування вантажів з Індійського океану до Південно-Китайського моря. З огляду на потребу захисту наявних морських комунікацій провідну роль завжди відігравали Шрі-Ланка та Мальдівські острови, що містяться в стратегічно важливих районах Індійського океану. Значення останнього в стратегічних планах Китаю ще більше зростає через загострення його суперництва з Ін­дією за домінування в Азії. 

 

Американський фактор


Контроль над акваторією Індійського океану є життєво необхідним для Вашингтона в межах генеральної стратегії присутності США в районі Великого Близького Сходу, від Марокко до Пакистану. Останній охоплює наф­то- й газоносні райони та прилеглі до них стратегічно важливі країни. Особлива роль північно-західної частини регіону в контексті напружених відносин США з Іраном є очевидною. Утім, Вашингтон має свої інтереси також в інших частинах регіону. Це підтримка союзників у глобальному протистоянні з Китаєм, боротьба з міжнародним тероризмом, протидія морському піратству тощо. Тому Сполучені Штати зберігають сьогодні монопольне становище як провідна військово-морська держава в цьому стратегічно важливому регіоні. Адже саме звідси американські збройні сили завдавали ракетно-бомбових ударів по територіях Іраку та Афганістану, а пізніше по базах терористів у Судані та Ємені (див. «Зіткнення інтересів»). 


Індійський океан є зоною відповідальності одразу двох американських флотів: 5-го (Червоне та Аравійське моря, Перська, Аденська та Оманська затоки, район Африканського Рогу до берегів Кенії) і 7-го. Останній базується переважно в західній частині Тихого океану, але чергує також в акваторії Індійського аж до східного узбережжя Африки. 


У складі 7-го флоту США до 50–60 надводних і підводних бойових кораблів та допоміжних суден, у складі 5-го понад 20 кораблів і допоміжних суден. Основу обох американських флотів становлять атомні авіаносці, ракетні крейсери та есмінці, протимінні кораблі й атомні підводні човни. За потреби їхній корабельний склад може бути оперативно посилений перекиданням додаткових бойових і десантних кораблів з інших флотів. 

 

Читайте також: Сила і слабкість російського військового флоту


Головна військово-морська база США в Індійському океані із 1970-х років розташована на острові Дієго-Гарсія, що належить Великій Британії. За її допомогою Сполучені Штати ефективно контролюють обстановку на великих відстанях. Вона обладнана захищеними стоянками кораблів усіх класів, сучасними причалами та ремонтними потужностями. На острові побудовано авіабазу, що здатна приймати велику кількість бойових і транспортних літаків усіх типів, зокрема стратегічні бомбардувальники В-52 і B-2.


Одним із методів залучення Індії на свій бік у глобальному протистоянні з Китаєм є практика проведення Вашингтоном двосторонніх і багатосторонніх військово-морських навчань. Їхні сценарії на кшталт блокади Малаккської протоки мають відверто антикитайську спрямованість. Наприк­лад, щорічні міжнародні військово-морські навчання серії «Малабар». Поряд із відпрацюванням учасниками практичних заходів вони є чітким сигналом Пекіну стосовно того, як можуть розвиватися події у випадку ускладнення ситуації з вини Піднебесної. 


Адже в разі конфлікту між Китаєм і Тайванем або між Китаєм і його сусідами на Південно-Китайському морі ВМС США спільно із союзниками здатні швидко перекрити Малаккську протоку й таким чином відрізати Піднебесну від джерел енергоносіїв. У таких умовах здатність останньої проводити тривалі бойові дії буде суттєво обмежено. Посилення після 2011 року американської присутності в Сінгапурі й Австралії, тобто в безпосередній близькості до Малаккської протоки, якою проходять основні морські шляхи Китаю, Пекін сприймає щонайменше як жорстке попередження на власну адресу. 


Цілком природно, що все це лише сприяє зростанню напруженості в регіоні, який має всі шанси перетворитися на центральну арену геополітичної боротьби XXI століття, особливо на тлі загострення безпекових проблем та ускладнення американсько-китайських відносин. За оцінками експертів, США залишатимуться головною військово-морською державою в цьому регіоні й надалі, щонайменше до 2030 року. Проте вони вже сьогодні все частіше стикаються з дедалі більшою конкуренцією з боку Індії та Китаю, які активно заявляють про своє право брати участь у вирішенні стратегічних проблем Індійського океану та навколо нього. Обидві країни активно нарощують бойовий потенціал своїх ВМС, до складу яких уже сьогодні входять бойові кораблі всіх класів, зокрема атомні підводні човни з балістичним ракетами й авіаносці (див. «Слон проти дракона»). Понад те, і Пекін, і Делі активно працюють над перспективними видами озброєння та військової техніки, які в майбутньому можуть забезпечити перевагу на полі бою.

 

Баланс ВМС Індії та Китаю


Геополітичне суперництво двох провідних азійських країн триває на тлі одночасної економічної співпраці між ними та взаємозалежності. Товарообіг між ними оцінюється майже у $80 млрд і має тенденцію до сталого зростання. З огляду на це безпосередня конфронтація між цими двома ядерними державами є невигідною для жодної з них. Тому і Китай, і Індія активно використовують тактику проксі-конфронтації.


Обидві держави розвивають, точніше вибудовують, свої відносини з країнами — сусідами свого геополітичного конкурента через створення мережі баз та опорних пунктів безпосередньо біля кордонів одна одної. Передусім ідеться про забезпечення стратегічного розгортання та використання у випадку війни в акваторії Індійського океану ВМС обох країн-конкурентів. 

 

Читайте також: Довга рука французького флоту


Протидія Індії китайським планам здійснюється за двома напрямами: безпосередньо в зоні Індійського океану через нарощування потенціалу власних ВМС, модернізацію наявної інфраструктури портів і військово-морських баз як на своїй території, так і на території сусідніх країн; асиметрично, через розвиток співпраці (зокрема, у військово-морській сфері) з країнами — сусідами КНР по Тихоокеанському регіону в межах стратегії «Погляд на Схід». 


Найбільша увага в стратегічних планах індійського командування приділяється акваторії Тихого океану й партнерству з такими країнами АТР, як Японія, Південна Корея, Австралія, Сінгапур, Філіппіни та В’єтнам. Саме з ВМС цих країн, а також США Індія проводить найбільше спільних навчань і маневрів. Таким чином Делі дає асиметричну відповідь Пекіну на його активність в Індійському океані біля берегів Індії. Своєю чергою, активне проникнення Індії в акваторію Тихого океану викликає стурбованість Пекіна, який вбачає в цьому спробу оточити його за допомогою ВМС країн, що так або інакше перебувають під впливом Америки. Військово-морська доктрина Індії розрахована до 2022 року й передбачає використання ВМС у таких випадках: під час зіткнення із сусідньою або позарегіональною державою; для надання допомоги на прохання дружньої країни; для боротьби з тероризмом; для виконання союзницьких зобов’язань; під час бойових дій малої інтенсивності проти піратів, контрабандистів тощо; для створення сприятливих умов для судноплавства в Індійському океані; для сприяння інтересам Індії та індійської діаспори за кордоном; для участі в миротворчих операціях під егідою ООН, а також у гуманітарних та рятувальних місіях.


Доктрина передбачає, що ВМС Індії «повинні мати достатній потенціал для запобігання загрозам із боку будь-якої країни на узбережжі Індійського океану». З огляду на це реалізується програма широкомасштабної модернізації корабельного складу ВМС. Йдеться про збільшення кількості бойових кораблів основних класів до 120–130 і заміну застарілих одиниць на нові. Це відбувається в поточних складних реаліях, які характеризуються невигідним для Індії співвідношенням із КНР за економічними показниками розвитку. Адже обсяги промислового виробництва Індії вп’ятеро, а військовий бюджет утричі поступаються китайським. Експерти звертають увагу також на значний дефіцит торговельного балансу Індії перед Китаєм, що, своєю чергою, створює економічну залежність. Відповідно обмеженим є і вплив індійської політики. Тож ВМС Індії сьогодні значно поступаються китайським як за кількістю, так і за якістю корабельного складу. 


Так, станом на початок 2019 року ВМС Індії мають у своєму складі 1 авіаносець, 11 есмінців, 21 фрегат, 38 корветів, 1 універсальний десантний корабель і 8 танкодесантних кораблів. Здебільшого це кораблі, створені в Індії, за винятком авіаносця «Вікрамадітья» (колишній «Адмірал Горшков»), 5 есмінців типу «Раджпат», 7 середніх десантних кораблів, а також 18 тральщиків і 5 корветів, які були збудовані ще в колишньому СРСР. 


Кораблі, що будуються на індійських підприємствах сьогодні, здебільшого мають російське, індійське та французьке озброєння (літаки, вертольоти, гармати, ракети, РЛС), українську газотурбінну енергетику, французьку або німецьку електроніку. Відтак Делі перебуває в технологічній залежності від країн — постачальників певних видів ОВТ або енергетики й поступово намагається позбутися цього, переходячи на продукцію власного або ліцензійного виробництва. Проте це дуже складно, зважаючи на поточні проблеми поповнення ВМС і значні бюджетні видатки.

 

Читайте також: Кораблі ВМС України в Криму: брати чи не брати?


Підводні сили складаються з 12 багатоцільових дизель-електричних ПЧ російського, німецького та французького виробництва (зокрема, ліцензійного на індійських заводах). Підводні сили розвиваються в бік подальшого оснащення сучасними атомними та дизельними човнами, передусім носіями ракетного озброєння. В основі програми підводного кораблебудування Індії атомні ПЧ з балістичними ракетами. Головну стратегічну субмарину «Аріхант» у 2016 році взято на озброєння, друга «Архідаман» проходить випробування, ще дві перебувають у стадії будівництва. Загалом заплановано спорудити шість таких АПЧ. Головне їхнє озброєння становитимуть 12 індійських БР морського базування К-15 «Сагаріка» з підводним стартом, допоміжне — 6 торпедних апаратів калібру 533 мм. Багатоцільових атомних ПЧ у складі ВМС Індії наразі немає, натомість із квітня 2012 року триває лізинг АПЧ проекту 971 у Росії («Чакра-2»), термін дії якого закінчується у 2025-му. Таким чином ВМС Індії вирішують одразу кілька завдань: забезпечують національні інтереси у віддалених районах океану, вивчають конструкцію сучасного АПЧ на практиці та готують власні кваліфіковані кадри підводників-атомників. 7 березня 2019-го в Делі відбулося підписання угоди між Індією та РФ щодо умов лізингу чергового атомного підводного човна («Чакра-3») проекту 971 типу «Щука-Б» із 2025-го терміном на 10 років. Вартість оренди для індійської сторони становитиме $3,3 млрд. За неофіційними даними, йдеться про АПЧ K-322 «Кашалот» зі складу Тихоокеанського флоту РФ.

 

Рокіровка в довгий бік


Зі свого боку, Пекін також активно й системно розвиває власні ВМС, що поряд з агресивною політикою проникнення на нові ринки збуту та реалізацією стратегічної ініціативи «Один пояс — один шлях» має на меті забезпечити домінування КНР як суб’єкта біполярного світу в регіоні Індійського океану. 


Стрімкий економічний розвиток Китаю, який уже є другою економікою світу, дає йому змогу витрачати на військові потреби значно більше коштів порівняно з Індією. Адже ВВП Піднебесної майже вп’ятеро перевищує індійський, а її щорічні видатки на оборону відповідно удвічі більші й постійно зростають. Зокрема, у 2019-му зростуть на 7,5% порівняно з 2018-м і становитимуть $177,6 млрд. Китай є другою країною світу після США за видатками на оборону: торік вони становили 6,6% ВВП. Результатом цього є динамічне оновлення як Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) загалом, так і її ВМС зокрема, корабельний склад яких постійно поповнюється новими бойовими кораблями та допоміжними суднами всіх класів. 


Зокрема, вже сьогодні до бойового складу ВМС Китаю належить один авіаносець («Ляонін»), у 2020 році очікується взяття на озброєння другого («Шаньдун), а також 34 есмінці (плюс чотири будуються), понад 50 фрегатів, 41 корвет (планується 60), 48 ракетних катерів тощо. Амфібійні сили складаються з 5 універсальних десантних кораблів-доків, 25 ВДК, 15 СДК, 4 МДКПП і понад 50 різноманітних десантних барж та катерів. Активно розвиваються амфібійні (десантні) сили, передусім з огляду на потенційно можливі операції проти Тайваню або островів у Південно-Китайському морі, довкола яких точаться територіальні спори. Пріоритетними напрямами військового надводного кораблебудування КНР є будівництво щонайменше чотирьох нових атомних авіаносців (проект 001А), 16 есмінців проекту 055 (фактично є аналогом ракетного крейсера), 12 есмінців проекту 052D, 20 нових фрегатів проекту 057, корветів проекту 056/056А.
Основу підводного флоту становлять 5 ракетних підводних човнів із балістичними ракетами (зокрема, 4 типу 094 та 1 типу 092), до 10 багатоцільових атомних ПЧ і до 50 дизель-електричних різного призначення. Підводне кораблебудування має забезпечити ВМС НВАК чотирма новими атомними ПЧ проекту 096 (носіями 24 МБР) та багатоцільовими атомними ПЧ проекту 093. Дизель-електричні ПЧ будуються переважно для експорту (Пакистан).
Для операцій в Індійському океані ВМС Китаю мають усе необхідне, зокрема розвинену систему спостереження та розвідки з космічною компонентою, бойові кораблі та допоміжні судна, систему базування в портах дружніх країн. У межах своєї експансії Китай створює умови для військового домінування. Новим елементом у згаданій сфері стало відкриття у 2018 році першої закордонної бази КНР у Джибуті, і це лише початок. На думку експертів, друга військова база незабаром може з’явитися в пакистанському порту Гвадар, який є кінцевим пунктом пакистансько-китайського транспортного коридору, що простягається від Аравійського моря до Гімалаїв. 

 

Читайте також: Флот США прийняв на озброєння атомний авіаносець нового типу


У Гвадарі вже триває будівництво стратегічного нафто­проводу до Піднебесної. Китайська економічна експансія орієнтована на заволодіння в кінцевому підсумку об’єктами стратегічної інфраструктури інших країн, створення економічного та політичного тиску на країни й уряди, здобуття першості у своєму протистоянні з головним та регіональним конкурентами — відповідно США та Індією. Стратегія Китаю щодо залучення до орбіти власного впливу прибережних країн Індійського океану дістала назву «низки перлин». Її ключовими опорними пунктами є порти, що будуються за фінансовою та технічною допомогою Піднебесної: Гвадар (Пакистан), Хамбантота (Шрі-Ланка), Читтагонг (Бангладеш), Чаупх’ю (М’янма), а також низка інших об’єктів безпосередньо біля кордонів Індії. Не випадково конфігурація «низки перлин» майже збігається з маршрутом морських транспортних шляхів між Близьким Сходом і Східною Африкою та Південно-Східною і Східною Азією. 


Якщо порівняти геополітичне суперництво Індії та Китаю з грою в шахи, можна припустити, що перемога в ній залежатиме не лише від кількості фігур, які мають обидва гравці, а й від того, як і де вони будуть розташовані в потрібний час. Отже, Індія та Китай на сьогодні мають приблизно рівні можливості на морі, хоча останній переважає за кількістю та якістю корабельного складу. І з часом ця перевага Пекіна тільки зростатиме. Зокрема, Піднебесна спромоглася швидше побудувати власними силами другий авіаносець, який уже завершує випробування й наступного року має увійти до бойового складу, тоді як індійська сторона з добудовою другого авіаносця наразі дещо відстає. 
Утім, наявність фігур на шаховій дошці є хоча й важливою, але не головною передумовою, що визначатиме перемогу в партії. Китайський флот для ведення бойових дій в акваторії Індійського океану має спочатку подолати Малаккську протоку, яка у випадку кризи буде для нього закрита. А отже, забезпечити потрібний баланс сил незалежно від закриття Малаккської протоки.


Відтак відповідно до тактики проксі-протистояння і з огляду на постійну загрозу комунікаціям між Індією та Перською затокою, звідки перша отримує енергоносії, у Пекіні зважилися на доволі ефективний крок, що дасть змогу створити для Делі додаткові проблеми. Йдеться про продаж Пакистану китайського авіаносця «Ляонін» (колишній «Варяг»), про підготовку до якого повідомлялося в січні 2019 року. 


Така рокіровка Піднебесної в довгий бік матиме відповідні наслідки. По-перше, допоможе вивести китайську «фігуру» в тил свого геополітичного конкурента й змінити баланс між флотами Індії та Пакистану на користь останнього. По-друге, авіаносець є надто цінною бойовою одиницею і потребує 4–6 сучасних кораблів супроводу, які Пекін побудує для Пакистану. Йдеться про фрегати або есмінці. І по-третє, така рокіровка, безумовно, змусить Делі тримати у складі Західного флоту (на пакистанському напрямку) більше кораблів ВМС, ніж раніше, через послаблення Східного флоту (Бенгальська затока). 


І тоді невідомо, куди саме Індія спрямує свій наразі єдиний боєздатний авіаносець «Вікрамадітья», якщо її власні морські шляхи постачання енергоносіїв і навіть критично важливі об’єкти на суші опиняться під загрозою атак ВМС Пакистану. На жаль, останні збройні сутички в Кашмірі із застосуванням авіації та артилерії обох сторін вкотре засвідчили, що конфліктний потенціал між Індією та Пакистаном жодним чином не зменшився. 

 

Читайте також: Флот Країни Великого Дракона


Отже, у контексті двостороннього протистояння Пекін і надалі використовуватиме залежний від нього Пакистан на власну користь. Також він намагатиметься залучити на свій бік інших спільних з Індією сусідів як проксі. За експертними прогнозами, практично єдина можливість для Індії ефективно протистояти Китаю полягає в наявності потужних партнерів, таких як США та Японія. Остання вважається її найбільшим зовнішньополітичним союзником.

 

Боротьба за сусідів


Іншим стратегічним проксі КНР у «великій грі» в Індійському океані є М’янма, територією якої проходить найкоротший шлях, що поєднує Китай з Індійським океаном. Географічне розташування М’янми між Індією та Південно-Східною Азією дає змогу Піднебесній контролювати східну частину Індійського океану, передусім Бенгальську затоку й Андаманське море. 


Майже дві третини іноземних інвестицій в економіку М’янми та половина зовнішньої торгівлі припадають на КНР. По суті, вона будує тут власні об’єкти критичної інфраструктури: нафтопровід від узбережжя Бенгальської затоки до китайського міста Куньмін, мережу доріг і гідротехнічних споруд. А також глибоководний порт Чаупх’ю, який має забезпечити транспортування нафти через територію М’янми, а також низку об’єктів подвійного призначення, як-от станцій спостереження поблизу від Андаманських островів (Індія), глибоководних причалів тощо. Китай також постачає М’янмі зброю, зокрема кораблі й літаки, фінансує розвиток військової інфраструктури та підготовку військових кадрів. 
Зі свого боку, Індія останнім часом також активізувалася у М’янмі й завдяки виділенню кредитів та економічній експансії поступово посилює свої позиції в сусідній країні, яка таким чином перетворюється на таку собі арену «великої гри». У 2012 році вона надала М’янмі кредит на $500 млн для будівництва глибоководного порту Сітуе неподалік Чаупх’ю (будується за допомогою Китаю). До того ж через М’янму зручніше забезпечувати логістику північно-східних територій самої Індії. 


Китай має неабиякий вплив і на Бангладеш, передусім у сфері ВТС. Ця економічно відстала країна отримала китайське озброєння для своїх ВМС, що має важливе значення для самої Піднебесної. Зокрема, йдеться про поставки до Бангладеш трьох фрегатів, двох підводних човнів, патрульних кораблів і катерів різного призначення.

 

Читайте також: Як програти Китаю


Китай та Індія змагаються також за вплив на Мальдівах з огляду на важливе стратегічне розташування островів, що дає змогу контролювати величезні акваторії океану та Аравійського моря. До того ж вони містяться неподалік острова Дієго-Гарсія, на якому розташована головна військова база США в регіоні. Ще 1999 року в ЗМІ повідом­лялося про досягнення Пекіном домовленості з урядом Мальдівської Республіки щодо будівництва на одному з її островів військової станції спостереження та бази підводних човнів. Щоправда, на практиці нічого такого не сталося, а після 2008-го при владі в країні перебував проіндійський уряд Мохамеда Нашида. Проте у 2012-му внаслідок воєнного перевороту прийшов новий уряд, який зайняв прокитайську та відверто антиіндійську позицію. За таких умов Пекін може з часом повернутися до будівництва на Мальдівах своїх військових об’єктів, а надто в контексті протистояння зі США. 


До цього можна додати активність Піднебесної і в Шрі-Ланці. Зокрема, йдеться про порт Хамбантота на півдні країни, який було передано Пекіну в управління за борги та неспроможність обслуговувати отримані китайські кредити. Цей порт міститься в безпосередній близькості від однієї з головних морських транспортних комунікацій в Індійському океані.


Індія, своєю чергою, також розвиває берегову інфраструктуру для потреб власних ВМС. Після 2005 року було побудовано військово-морську базу Кадамба в Карварі (штат Карнатака), на узбережжі Аравійського моря (100 км на південь від Гоа), а також у Кочі (штат Керала) та Рамбіллі (штат Андхра-Прадеш). У неї є база на Мадагаскарі й пункти базування та станції спостереження на Маврикії та Сейшельських островах. Крім того, ВМС Індії мають право користуватися портами в Омані та В’єтнамі. І хоча країну не можна зарахувати до безпосередніх провідників політики США, активне проникнення в регіони, що раніше не належали до зони її підвищеної уваги, відповідає стратегічним інтересам Сполучених Штатів як додаткового чинника стримування Китаю.  

 

Що далі? 


Китай намагається — і не без успіху — оточити Індію своїми союзниками під приводом захисту власних економічних інтересів та необхідності боротьби з піратством у районі Африканського Рогу й Малаккської протоки. Охопивши її ланцюжком своїх баз і пунктів спостереження, він дістане можливість відстежувати всі переміщення військових і торговельних кораблів в океані. 


Своєю чергою, природною реакцією Індії є нарощення свого військового та військово-морського потенціалу як на власній території, так і в суміжних країнах. Це ще більше поглиблює суперництво з Китаєм і породжує конкуренцію в питанні залучення на свій бік сусідніх малих країн. Делі також переносить протистояння з КНР на нетрадиційний для себе майданчик — в акваторію Тихого океану та Південно-Китайського моря, що особливо дратує Пекін. При цьому використовує тактику проксі-конфронтації, укладаючи угоди й союзи з країнами, що мають проблемні відносини з Піднебесною. Один із прикладів — угода з В’єтнамом про видобуток нафти на шельфі Південно-Китайського моря. 

 

Читайте також: Почати з Китаю. Чому Україні потрібна власна торговельна війна з Китаєм


Експерти прогнозують подальше зростання напруженості у відносинах Делі та Пекіна, проте тактика опосередкованої конфронтації, до якої вдаються сторони, надалі стримуватиме їх від повномасштабних прямих збройних конфліктів. Щонайменше до того часу, коли Китай завершить великі інфраструктурні проекти, пов’язані з альтернативними маршрутами поставки енергоносіїв. 


Кілька слів про те, який стосунок усе це має до України. Передусім наша країна виступає глобальним гравцем на світовому ринку продовольства. Український потенціал у цій площині постійно зростає. Відповідно збільшується експорт, зокрема й до Китаю, Індії та країн Південно-Східної Азії. Водночас Україна є учасником міжнародного рівня на ринку ОВТ, періодично входить до світової десятки експортерів зброї та військових послуг. Так, серед покупців бронетехніки нашого виробництва є Таїланд і Пакистан, легкої бронетехніки — ОАЕ, тактичної ракетної зброї — Сау­дівська Аравія, морської газотурбінної енергетики — Індія та Китай. У М’янмі розгорнуто будівництво заводу з ліцензійного виготовлення українських бронетранспортерів БТР-4, а в Саудівській Аравії — літаків Антонова, а надалі й тактичної ракетної зброї.


Усі названі країни належать до регіону Індійського океану, тож з огляду на власні державні інтереси Україна об’єктивно є і буде зацікавлена в стабільності та якнайшвидшому припиненні воєнних конфліктів, що загрожують загальній безпеці.