Світ

  ▪   Міхаель Вольфзон
  ▪   історик та експерт із Близького Сходу © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Манівці німецької політики

Фото: REUTERS
Чому ми відмовилися від принципу взаємної залежності в міжнародних відносинах, чи то в політиці стосовно біженців, чи то в екологічній етиці? Історик Міхаель Вольфзон аналізує зовнішню політику Німеччини й доходить моторошного висновку
Матеріал друкованого видання
№ 14 (594)
від 4 квітня

Німецька політика часто має добрі наміри, але не продумана, а тому погано реалізована. Це ще даватиметься взнаки, і розплачуватися доведеться нам усім. Йдеться про залежності, які ми самі створюємо і, зауважимо, не про взаємопов’язаність чи переплетіння.  Економічна взаємодія — голос здорового глузду. Як і між двома шестернями, така взаємодія до того ж сприяє миру.


Спрощено, це була основна ідея економічної, а через неї і зовнішньо- та військово-політичної інтеграції, а цим і умиротворення Західної Європи, передовсім колишніх «запеклих ворогів» Німеччини і Франції. Центральними були спершу вугілля, чавун та сталь, тобто вирішальні для війни чи миру галузі.


З цього у 1950 році постала «Європейська спільнота вугілля і сталі», у 1957 — Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), у 1993 Маастрихтський договір став початком Європейської спільноти (ЄС) і, нарешті, Лісабонським договором від 2009 року було створено Європейський Союз (ЄС).

 

Читайте також: Біля розбитого казана


Можливо, добрий досвід цієї моделі співпраці у взаємопов’язаностях вплинув на мислення канц­лерки, її попередника Шредера, міністрів економіки Ґабріеля і Альтмаєра чи міністрів закордонних справ Штайнмаєра, Ґабріеля і Мааса. Але при цьому, вони, очевидно, не звернули уваги на прикметник «взаємопов’язаний». Вони творили і створили лише односторонні залежності Німеччини.


Ось манівці Німеччини


Перший хибний шлях — російський газ. Хоч як крути, Німеччина та Західна Європа непропорційно залежні від постачання російського газу, а отже, у разі чого Росія може чинити на них тиск. За газопроводом «Північний потік-1» іде «Північний потік-2». Для наших у справжньому (читай географічному) сенсі обійдених й обманутих партнерів по НАТО та ЄС Польщі та Балтійських держав це провокація та першорядна екзистенційна загроза. 


Якщо Німеччина та Західна Європа залежать від Росії, вони у випадку схожих із Кримом чи Сходом України експансивних дій Росії чи Путіна не зможуть по-справжньому підтримувати Польщу та Балтику, а захищати й поготів.


Німеччина критикує президента США Дональда Трампа, який нехтує турботами свого (на папері) союзника. «Ми», як слабші, вимагаємо від старшого брата США партнерства, а самі натомість підважуємо безпеку слабших порівняно з нами Польщі та Балтійських держав. Так бачать ситуацію й інші країни ЄС, передовсім Франція.

Якщо Німеччина та Західна Європа залежать від Росії, вони у випадку схожих із Кримом чи Сходом України експансивних дій Росії чи Путіна не зможуть по-справжньому підтримувати Польщу та Балтику, а захищати й поготів


Та залежності від російського газу не може бути вдосталь. Замість того щоб для рівноваги імпортувати природний газ через колись планований газогін «Набукко» із західно-, а тоді й східнокаспійських Азербайджану, Казахстану й Туркменістану, тепер через «Турецький потік» Чорним морем закуповують ще більше російського газу.


Проміжна станція (як нерозумно було заплановано й у «Набукко») — Туреччина. Її президента Ердогана, а також внутрішньополітичну динаміку країни майже неможливо надійно довгостроково прогнозувати.


Цілком політично прогнозованим був би газогін Ізраїль — Кіпр — Греція. Він міг би транспортувати ізраїльський газ на Південь Європи. Можливість реалізації цього проекту саме перевіряють. Німецької зацікавленості чи бодай сигналізованого інтересу не чути. Основне правило «незалежність через диверсифікацію постачальників» німецька політика зневажає роками. До того ж ізолює нас від надійних партнерів.

 

Другий хибний шлях: без жодного економічного шпигунства, цілком відкрито й легально китайський інвестор купив німецького виробника роботів Kuka — технологічне й загальностратегічне підприємство. У Китаї, як усім відомо, навіть приватні підприємства аж ніяк не позбавлені залежності від тамтешньої державної диктатури.

 

Читайте також: Як живуть утікачі від «ІД»


За цю катастрофу найбільше відповідальний Зіґ­мар Ґабріель як міністр економіки. Однак це схвалив і федеральний кабінет. Тут слід зацитувати Лєніна: «Капіталісти такі дурні, що постачають своїм ворогам мотузки, на яких їх повісять». Іронія цієї історії: соціал-демократ у ролі класичного капіталіста.


Для уникнення такої безрозсудності зробили більш жорсткими законодавчі норми. Але, попри це, загроза проникнення китайського телекомунікаційного гіганта Huawei в німецьку мобільну мережу 5G не зникла. Тоді, з допомогою індустріального ноу-хау, китайські диктатори отримають мільйони німецьких даних. Бідерманн запрошує паліїв додому. Це настільки абсурдно, що думаєш про Вільгельма Буша: «Найдурніші телята самі обирають свого різника».


Третій хибний шлях: сам собою «гуманітарний імператив» канцлерки в політиці біженців заслуговує хвалебних гімнів. Людяність — найвище благо людей. Щоправда, навіть наші найближчі союзники, не лише Орбан i Кo, аж ніяк не визначають людяність настільки догматично, як Меркель і німецький мейнстрим. Як наслідок — «ми» вважаємо себе моральною потугою, а насправді ізолювалися від наших партнерів.

 

Четвертий хибний шлях: екологічну етику й енергетичну політику німці вважають важливішими за всі інші речі й вірять, що їхню модель наслідуватиме весь світ. Але він відмовляється оздоровлюватися за німецьким прикладом. Фактично ми ізольовані й у цій сфері, не дотримуємося власних цілей, радісно їздимо на позашляховиках — убивцях клімату й навіть не знаємо, наскільки безпечне в довгостроковій перспективі наше електропостачання.

 

П’ятий хибний шлях: німецьку політику щодо Ірану, супроводжувану надто завзятими виявами прихильності нашого президента, хвалять країни Західної Європи, а також більшість членів ООН як політику миру. Наскільки це сприйняття відповідає істині — питання.

 

Читайте також: Із Сирії до України. Історія однієї родини


Через Ліван і Сирію, Ірак, Ємен, ХАМАС, Сектор Гази й чимраз більше через шиїтів у Бахрейні й на Сході Саудівської Аравії Іран оточує не лише Ізраїль, а й енергетично-політичний центр Близького Сходу. Водночас Іран розробляє міжконтинентальні ракети. Контроль за його атомним потенціалом відбувається виключно на папері. Ми встромляємо голову в пісок і змагаємося за вигідний бізнес з Іраном.

 

Шостий хибний шлях: підвалини німецько-американських і німецько-ізраїльських відносин тріщать далеко не з часу Трампа й Нетаньягу. Можна сперечатися про те, чи виправдана німецька критика Америки й Ізраїлю. Та незаперечним є те, що німці самі пиляють гілку, на якій тримається їхня внутрішня та зовнішня безпека (ключова фраза — «боротьба з тероризмом»).

 

Сьомий хибний шлях — друга гілка. Ключова фраза тут «IT та інші інноваційні технології». Це не останньою чергою торкається німецької автоіндустрії, що й так переживає кризу. Якщо німецький оборонний бюджет, як це планує міністр фінансів Шольц, знову обмежать, США, ймовірно, відчутно підвищать ввізні мита на німецькі авто. Це подвійна катастрофа для Німеччини, вчинена її ж руками.


Без гніву й пристрасті цей радше структурний, ніж персональний, науковий аналіз помилок документує запізнілу необхідність корегування німецького курсу. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.