Світ

  ▪   Володимир Заблоцький

Казахстанське перехрестя. Куди далі рухатиметься країна?

Оприлюднене 19 березня рішення першого президента Республіки Казахстан Нурсултана Назарбаєва про відставку одразу ж викликало багато питань у світі і вважається певною несподіванкою.

Втім, з огляду на розвиток геополітичної ситуації навколо цієї країни, саме такого розвитку подій слід було очікувати вже давно.

 

Незалежний багатонаціональний Казахстан пройшов ті ж самі етапи становлення власної державності, що ї Україна, можна знайти багато спільних відправних точок становлення державної незалежності.  

 

Сучасний Казахстан складається з 5 великих економічних районів: Північний (вирощування зернових, видобуток залізної руди і кам'яного вугілля, машинобудування, виробництво нафтопродуктів і феросплавів, енергетика), Східний (кольорова металургія, енергетика, машинобудування і лісове господарство), Західний (видобуток нафти і газу, машинобудування, приладобудування, виробництво будівельних матеріалів зокрема черепашнику, крейди, цементу),Центральний (чорна та кольорова металургія, машинобудування, тваринництво) та Південний (бавовна, рис, вовна, зерно, фрукти, овочі, тютюн, виноград, конопля,; розвинені кольорова металургія, приладобудування, легка і харчова промисловість, рибне та лісове господарство).

 

Нафтові гроші і геополітика

 

Незалежний Казахстан  майже постійно має високу інвестиційну привабливість, не випадково тут присутні  майже усі світові бренди, насамперед, у сфері видобутку енергоносіїв, які переважно експортуються за кордон. Щоправда, географічне розташування республіки довгий час зумовлювало експорт більшості товарів, в т.ч. сировини, виключно через територію Росії.

 

З часом  цю залежність було подолано шляхом диверсифікації поставок нафти, насамперед, до Китаю, Ірану та інших країн. Тим більше, що йдеться про нафту, яку видобувають казахстанські компанії (16-20% загального обсягу), тоді як іноземні вирішують питання транспортування незалежно.

 

Читайте також: Пішов у тінь. Іноземні ЗМІ про відставку Назарбаєва з посади президента Казахстану

 

Через позицію Росії, яка чинила шалений тиск на Астану з метою завадити будь-яким спробам зменшити транзит через РФ на користь інших маршрутів, так і не відбулося повне долучення Казахстану до міжнародного проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Баку-Тбілісі-Джейхан.

 

Будівництво окремої нитки підводного нафтопроводу між казахстанським Актау і Баку скасували, а обсяги нафти, які окремі західні експортери транспортують за цим маршрутом танкерами, є порівняно незначними. Між іншим, саме ця обставина, попри тривалі спроби Києва завести казахстанську нафту до українського нафтопроводу Одеса-Броди для подальшого транспортування до Європи, блокує такі плани. Але це вже окреме питання.

 

Дехто з експертів вважає, що казахстанські владні еліти і сам Нурсултан Назарбаєв виявилися неготовими до набуття республікою незалежності наприкінці 1991 року у зв’язку із розпадом СРСР. Звідси і пояснення численних зовнішньополітичних ініціатив та спроб президента Казахстану створити такий собі «Євразійський союз», який він бачив у вигляді  «міні-СРСР», де головна відповідальність за безпеку країни покладалася б на новий «центр».

 

Наявність значних надходжень до бюджету від діяльності на території республіки іноземних компаній дозволяє уряду підтримувати у суспільству соціальний мир, відносно високий рівень життя і навіть стимулювати повернення на історичну батьківщину етнічних казахів з Афганістану та інших країн.

 

Читайте також: "Тигр" кульгає? Особливості економіки Казахстану

 

Розуміння російської загрози було у керівництва республіки від самого початку набуття нею державної незалежності. Адже північні регіони, де живуть переважно етнічні росіяни, відсоток представників титульної нації традиційно був невеликим. Здебільшого саме для посилення державної присутності у центрі і на півночі території РК у 1995 році було прийняте рішення щодо переносу столиці з Алма-Ати (каз.-Алмати) до іншого міста, розташованого у самому центрі території країни.

 

Таким містом, що відповідала вимогам одразу за 32 параметрами міжнародних стандартів, була Астана (до 1998 р-Акмола).  Також в рамках реорганізації ЗС Казахстану ближче до прикордонних північних регіонів було передислоковано і розміщено на постійній основі війська.

 

Тривалий час в регіоні Центральної Азії тривало регіональне суперництво Казахстану і Узбекистану. І хоча після зміни політичного керівництва у Ташкенті ситуація дещо покращилася, зберігається загроза вторгнення з боку Ферганської долини ісламістів, що можуть викликати нові вогнища напруженості і несуть небезпеку подальшого розхитування ситуації.

 

Іншим проблемним для РК напрямком залишається кордон з Китаєм (йдеться про Сіньцзян-Уйгурський автономний район). Адже на територіях обох країн мешкають казахи й уйгури. При цьому на китайському боці кордону уйгури протягом десятків років виступають проти центральної влади. Уйгурський фактор також здатний в майбутньому дестабілізувати відносини між країнами і потенційно може бути використаний для втручання у внутрішні справи Казахстану.

 

Ядерне роззброєння-казахстанський досвід

 

Після розпаду СРСР Казахстан отримав у спадщину четвертий (після США, Росії і України) ядерний потенціал. Йдеться про 104 міжконтинентальні балістичні ракети SS-18 («Сатана»), з 10 ядерними боєголовками кожна, 40 стратегічних ядерних бомбардувальників, здатних нести до 320 ядерних боєзарядів, а також 650 одиниць тактичної ядерної зброї. Загалом-понад 2000 боєзарядів.

 

Читайте також: Казахстан: стартовий майданчик

 

Щоправда Алма-Ата (як і Київ), технічно не мала можливості застосувати цей колишній радянський арсенал. Казахстан  також успадкував величезні випробувальні, космічні і ядерні полігони, зокрема, Семипалатинський. Водночас, було ліквідовано біохімічну лабораторію, що діяла з 1948 до 1992 року у містечку Кантубек (Аральськ-7) на острові Відродження на Аральському морі  і займалася розробкою бактеріологічної зброї.

 

У 1994 році Казахстан, РФ, Велика Британія і США підписали Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням Республіки Казахстан до Угоди про нерозповсюдження ядерної зброї. Пізніше до гарантій доєдналися Китай і Франція. 22 листопаду того ж року в рамках проекту «Сапфір» до Оук Рідж (штат Теннессі) літаком було доставлено 581 кг наявного збагаченого урану, який Казахстан продав США в обмін на фінансову допомогу обсягом у кілька десятків мільйонів доларів.

 

У квітні 1995 року усю наявну на території Республіки Казахстан ядерну зброю вивезли до Росії. 27 травня 1995 року у штольні колишнього Семипалатинського ядерного полігону знищили останній ядерний заряд, а у 1996 році з території республіки було виведено до РФ стратегічні бомбардувальники.

 

У 1996 році у відповідності до Угоди про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНВ-1) і Лісабонського протоколу було завершено роботи щодо демонтажу міжконтинентальних балістичних ракет у Жангіз-Тобе і Державинську, а обидві дислоковані там дивізії РВСП виведено до Росії.

 

Отже, як бачимо, на відміну від деяких інших пострадянських республік, Казахстан досяг багато чого на власну користь. Передусім, завдяки послідовній політиці і системній побудові відносин з провідними зовнішніми гравцями. Баланс дозволяє мінімізувати ризики небажаного втручання будь-якої третьої сторони.

 

Але як відомо, шалені гроші зумовлюють і виникнення шаленої корупції.  І Казахстан, як не прикро, не становить тут жодного винятку. Якщо вірити публікаціям опозиційних казахстанських видань, від самого початку набуття незалежності у республіці триває процес незаконного збагачення еліт, корумпованість яких визначається ступенем наближення до діючого голови держави.

 

Спецтема: Куди прямує Казахстан?

 

На думку лідера казахстанської опозиції у вигнанні, колишнього прем’єр-міністра республіки Акежана Кажегельдіна, влада виявилася неспроможною здійснити модернізацію країни, тому суспільство має виявити ініціативу.

 

Не випадково ж, за Індексом демократії Казахстан займає сьогодні 139 місце у світі з  167. За рейтингом свободи преси – 179 (несвободна) із 196, та 122 з 180 за рейтингом сприйняття корупції громадянами.

 

Передача влади

 

Рішення ж Нурсултана Назарбаєва, якому присвоєно титул Єлбаси («Батько нації») відійти від активної політики варто оцінювати в якості елементу більш широкого плану плавної передачі влади в країні наступному президенту за умов збереження  ним контролю за ситуацією у випадку, якщо щось «піде не так».

 

Експерти вбачають в діях Назарбаєва також елементи гри на випередження і  створення безпечних умов трансформації влади. Головним чином, йдеться про запобігання використання Росією проти Казахстану «кримського сценарію», тобто, анексії російськомовних північних регіонів, космодрому Байконур тощо.  Адже як відомо, усі авторитарні і деспотичні режими є особливо уразливими саме під час передачі влади.

 

З огляду на нещодавне обрання Дарігі Назарбаєвої, старшої дочки першого президента, спікером парламенту РК, експерти вже готують свої прогнози. Не можна виключати, що пані Назарбаєва готується в якості головного претендента на посаду президента. Для цього їй залишається лише виграти президентські  вибори, що в умовах специфіки азіатських деспотій, до яких належить і Казахстан, для такої номінантки  не становитиме жодної проблеми.

 

За словами того ж Кажегельдіна, йдеться про величезні суми, вкрадені і виведені «Сім’єю» у численні офшори. Про розміри  вкраденого, за його словами, можна лише здогадуватися, але багато що свідчить, що насправді є усі підстави говорити про багатомільярдні статки.

 

Не даремно  ж, наприклад, для російських студентів, що навчаються у Лондоні, вважається неабиякою вдачею влаштуватися працювати в родинах казахстанців, що постійно мешкають там. Бо добре платять. І це лише маленький приклад, що свідчить: правлячій еліті Казахстану є, що втрачати.

 

Чи існує у Ак-Орди (палац Назарбаєва у столиці РК) «План Б»? Можливо, проте наразі про це невідомо. За оцінками опозиції, можна припустити, що проблеми для влади виникнуть і у випадку виникнення проблем з реалізацією «Плану А», і у випадку успішного «обрання» провладного президента.

 

З високим ступенем вірогідності можна говорити про можливість виникнення невдоволення населення, яке теоретично може призвести до політичної кризи, безладів і навіть трансформування Республіки Казахстан з президентською формою правління  у парламентську.

 

Як би там не було, для України стосунки з РК є і залишатимуться важливими, адже йдеться про взаємовигідне співробітництво, міцність якого вже перевірена часом. Ключовим документом, що визначає двосторонні відносини і співробітництво, є  «Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Республікою Казахстан від 20 січня 1994 року».