Світ

  ▪   Христина Вовчук

Розвідка Норвегії про загрози з боку РФ: амбіції в Арктиці, ядерна тріада і військова співпраця з Китаєм

Тиждень розповідає про звіт Норвезької служби розвідки щодо безпекових загроз у 2019 році

Звіт Норвезької служби розвідки має назву "Фокус" і є однією з чотирьох норвезьких оцінок загроз і ризиків, які публікуються щорічно. Основною місією служби є попередження про зовнішні загрози, підтримка норвезьких збройних сил і оборонних альянсів, до яких входить Норвегія, а також надання допомоги у процесах прийняття політичних рішень. На думку військової розвідки, найбільша загроза наразі проявляється  з боку Китаю та Росії. Так, операції цих країн стають більш скоординованими і спрямованими не лише на політичні та військові цілі, а й на науково-дослідні установи, які мають доступ до передових технологій.

 

Вважається, що російські операції націлені на підрив політичних процесів і посилення поляризації в Європі і НАТО. Окрім публікацій фейкових новин, створюється все більша кількість новинних сайтів, які навмисно формують несприятливий образ західних суспільств і цінностей. Також постійне використання РФ цілого ряду засобів не обмежується кіберпростором. Зокрема, в Арктиці Росія використовує військову діяльність, щоб активно показувати своє невдоволення. Крім того, глушіння радісигналу є особливою причиною для занепокоєння. У зв'язку з військовими навчаннями НАТО Trident Juncture восени 2018 року відбувалися неодноразові порушення сигналу GPS, що вплинули на норвезьке та суміжне повітряне сполучення. (Раніше Фінляндія, Норвегія і НАТО офіційно визнали, що РФ причетна до збоїв в роботі GPS). У розвідці наголошують, що такі інциденти не лише є новим викликом, але й створюють загрозу для цивільного повітряного руху у мирний час.

 

 

Разом з тим, через спрямованість на мілітаризм і конфлікт із Заходом, Москва дедалі частіше звертається до Китаю за підтримкою в розвитку інфраструктури. Ба більше, військова співпраця між Росією та Китаєм також посилюється. "У довгостроковій перспективі ми повинні бути готові до більш сильної китайської присутності біля кордонів Норвегії", - застерігається у звіті. Відповідно, Пекін буде дедалі частіше використовувати збройні сили як інструмент зовнішньої політики. У розвідслужбі стверджують, що на тлі посилення суперництва великих держав, ймовірність переозброєння, що призведе до нових форм гонок озброєнь як на регіональному, так і на глобальному рівнях, зростатиме у наступні роки. На жаль, регулювання міжнародної політики надалі послаблюватиметься.

 

Читайте також: Die Welt: Чи шпигує Росія за ЄС із Праги?

 

Водночас близькість Норвегії до Арктики та Крайньої півночі робить її привабливою ціллю розвідки. У 2019 році Норвегія, ймовірно, буде піддана різноманітним розвідувальним операціям, спрямованим на вивчення норвезької Крайньої півночі та оборонної політики, військової інфраструктури і планів готовності. Існує також інтерес до внутрішніх норвезьких справ, включаючи державні установи та процеси прийняття політичних рішень, і зокрема норвезької позиції в міжнародних переговорах. "Російська риторика проти Норвегії загострилася", - підкреслюється у звіті. 

 

 

Росія

 

 

Зміна структури російської діяльності в Арктиці

 

Присутність Росії в Арктиці значно зміцнилася в останні роки, що, як очікується, продовжиться. Хоча цивільна присутність зросла, найбільш помітною зміною є розвиток російських збройних сил, одним з головних пріоритетів Кремля.Для Москви існують дві домінуючі довгострокові військові загрози: боротьба за природні ресурси РФ і загрози стратегічній стабільності. Ці загрози є екзистенційними, оскільки вони загрожують стовпам статусу "великої держави Росії": нафти і газу, а також можливості ядерної відплати. Стратегія безпеки Росії передбачає, що Арктика буде центральною сферою конфлікту щодо природних ресурсів. У даний час на Арктику припадає приблизно 15% російського ВВП і приблизно 20% всього російського експорту. Російська влада розглядає арктичні енергетичні ресурси як основу економіки. 

 

Що стосується загроз можливості ядерної відплати, то в російських доктринах і стратегічних документах особливо підкреслюються два чинники. Одним з них є розвиток західної протиракетної оборони, а також інших планів США щодо так званої системи "Швидкого глобального удару" (Prompt Global Strike, PGS). Водночас російські заходи, спрямовані на зменшення загрози можливості відплати і одночасно посилення національного контролю та можливості для дій на Крайній півночі, можна розділити на три основні категорії. Зокрема, це укріплення берегового ракетного комплексу "Бастіон", демонстрація сили з використанням підводних човнів і неядерне стримування. "Ядерна тріада і її оборона залишаються головним пріоритетом збройних сил Росії", - стверджується у звіті. Кольський півострів утворює військовий центр тяжіння, а Баренцеве море - ключовий район розгортання Північного флоту РФ та його стратегічних підводних човнів.

 

Також підводні човни Північного флоту РФ збільшили свою активність у Баренцовому морі й Атлантичному океані протягом останніх кількох років, що, як очікується, продовжиться. Північний флот буде отримувати у період до 2030 року кілька нових багатоцільових підводних човнів "Северодвинск"(атомний підводний човен з крилатими ракетами 4-го покоління). Автори зауважують, що Росія також відновлює низку баз уздовж прибережної зони Арктики. Ці бази будуть важливими для утвердження суверенітету і для рятувальної готовності вздовж Північного морського шляху. Деякі бази будуть оснащені сучасними наземними системами озброєння і здатними підтримувати повітряні, наземні та морські частини. Разом зі стратегічним командуванням, створення базового комплексу не лише зміцнило обороноздатність Росії, а й перетворило збройні сили на політичний інструмент на Крайній півночі.

 

Читайте також: Головна ударна сила Путіна

 

Як відомо, нова держпрограма озброєнь Росії GPV-2027, була офіційно запущена 1 січня 2018 року. Програма має загальний бюджет у 20 000 млрд рублів(≈30,4 млн дол., - Ред.), з них - 19 000 призначені для інвестицій у технології та обладнання для збройних сил, а решта - на покращення структур підтримки. Ядерні сили залишаються головним пріоритетом у GPV-2027. Програма озброєнь орієнтована на посилення російських інвестицій у високоточне озброєння великої дальності. На відміну від минулих років, кошти будуть розподілені досить рівномірно між послугами. Тому GPV-2027 підтверджує зміну сприйняття загроз в Росії і, отже, розуміння мети збройних сил.

 

Між тим, державній корпорації з атомної енергії "Росатом" надано широкі повноваження для розвитку російської Арктики. Зокрема, законодавство надає повноваження координувати урядову політику Арктики в цілому, включаючи бюджетний та інфраструктурний нагляд на Крайній півночі. Крім того, Росатом має тісні зв'язки з оборонним сектором, а також особливу відповідальність за ядерну енергетику РФ. 

 

 

Своєю чергою, цивільна діяльність в Арктиці значною мірою пов'язана з існуючими нафтовими родовищами на березі. Ще одним джерелом діяльності стане початок проекту зі зрідженого природного газу на півострові Ямал з експортом через Північний морський шлях. Розвиток такої здатності вже давно є метою для російської влади, зазначається у звіті. Інвестиції були деталізовані в указі Путіна в травні 2018 року, в якому він висунув надзвичайно амбітну мету - охоплення 80 млн тонн уздовж маршруту до 2024 року, що у вісім разів перевищить офіційні показники 2017 року.  За даними Мінтранспорту РФ, національний російський транспорт через Північний морський шлях за останні роки значно збільшився. У 2018 році міністерство стверджує, що тоннаж буде досягати приблизно 18 млн тонн. Зростання обсягів товарів значною мірою пояснюється початком експорту газу з Ямалу. Одним з потенційно важливих учасників є Китай, який виявив зацікавленість в інвестуванні в енергетичні проекти Арктики та Північний морський шлях. На початку 2018 року Пекін опублікував свою стратегію щодо Арктики, яка визначає китайські інвестиційні амбіції в регіоні. Ці інвестиції базуються на заявленому прагненні покращити доступ Китаю до природних ресурсів і транспортних шляхів. Зокрема, Китай був великим економічним донором для "Ямал СПГ", і ці інвестиції можна розглядати як частково політичні, спрямовані на забезпечення майбутньої участі в ряді проектів.

 

Невизначеність щодо майбутньої ролі Путіна

 

У майбутньому існують дві особливі проблеми, які можуть вплинути на політичну стабільність в Росії: забезпечення економічного зростання та подолання зміни влади, коли поточний президентський термін Путіна закінчиться у 2024 році. Отримавши тверду перемогу на президентських виборах 2018 року,  Путін забезпечив посилений мандат від російського народу. "Склад нового уряду свідчить про політичну безперервність, а зміни на ключових позиціях були незначними", - йдеться у звіті.

 

Водночас сьогодні Росія є політично та економічно стабільною. Проте Москва стикається з двома ключовими викликами. Одним з них є довгострокові події в російській економіці, які залишаються в значній мірі залежними від нафти. Незважаючи на те, що РФ багата природними ресурсами і людським капіталом, вона не може повністю використати цей потенціал. Якщо ціна на нафту не зменшиться, у наступні роки Росія буде відчувати слабке, помірне економічне зростання. Країна, найімовірніше, отримала б набагато більш високі темпи економічного зростання, якщо б держава здійснила глибокі структурні зміни, такі як податкова реформа, створення незалежної судової системи та більш надійні права приватної власності. Щоправда, влада навряд чи зробить це, оскільки це може заважати політичному контролю. Скоріше, Кремль надає пріоритет балансуванню бюджетів і зниженню інфляції.

 

Замість структурної реформи влада має вибір між скороченням витрат, збільшенням податків і збільшенням боргового тягаря, щоб збалансувати бюджет, незважаючи на те, що такі заходи можуть викликати заворушення як в еліті, так і в населення. Прикладом є надзвичайно непопулярна пенсійна реформа 2018 року. Зміни західних санкцій проти РФ представляють ще одну економічну невизначеність. 

 

Читайте також: Балтійський напрямок кремлівської агресії

 

Іншою проблемою, що стоїть перед Росією, є політичне майбутнє Путіна. Після майже 20 років перебування при владі він стверджує, що дійшов до остаточного президентського терміну. Питання про те, хто його переможе, займає центральне місце в публічних дебатах в РФ. Значна частина політичної влади президента пов'язана з Путіним особисто, і в майбутньому йому доведеться закласти основи для забезпечення власного майбутнього і створення законності для свого наступника. Одним з можливих сценаріїв є прихід слабкого президента. Це дозволило б Путіну залишитися у новій ключовій ролі в апараті влади. "Окрім популярної невизначеності, відсутність очевидного спадкоємця є джерелом напруги всередині еліти, члени якої прагнуть забезпечити власні інтереси та позиції на майбутнє. Це зробило політичну стабільність вразливою", - наголошується у звіті.

 

Незважаючи на те, що нинішня ситуація є стабільною, обмежені можливості влади для економічних дій та невизначеність, пов'язані з майбутнім Путіна, можуть посилити політичну нестабільність. Російська влада намагатиметься відповісти на ці виклики відомими методами, які передбачають низку заходів для посилення державного контролю над розвитком подій. Влада буде уважно стежити за думкою громадськості і продовжуватиме вживати заходів для того, щоб зберегти реальну опозицію фрагментованою та слабкою.

 

Відсутність перспективи зниження напруженості із Заходом

 

Автори звіту переконані, що перспективи нормалізації відносин між Росією та Заходом у наступному році наразі немає. "Росія продовжує поводитись неналежним чином як в Європі, так і по відношенню до Сполучених Штатів, використовуючи більш активну військову силу і демонструючи готовність і здатність втручатися у внутрішні політичні процеси інших країн", - йдеться  у документі.

 

Російська влада надзвичайно критично ставиться до західних інституцій, таких як НАТО і ЄС, і зберігає прагнення підірвати ці організації, підбурюючи держав-членів один проти одного. Засоби, які використовуються, є складними і включають військову силу, традиційну дипломатію, дезінформацію та експлуатацію на кібероснові. Однак автори вважають, що у довгостроковій перспективі західні санкції кинуть виклик економічному розвитку РФ. Кремль зробив різні кроки для зменшення впливу санкцій і проводить активну політику зменшення залежності Росії від імпортних товарів і компонентів. Більш того, Росія посилила свої зусилля для збільшення експорту на незахідні ринки. З іншого боку, Росія вживає заходів для зменшення напруженості із Заходом.

 

Читайте також: Росія-Литва: шторм, що насувається

 

Розвиток газопроводів "Північний потік 2" і "Турецький потік" є свідченням зусиль Росії щодо визначення пріоритетів європейського ринку. Постійні зустрічі з європейськими та американськими державними посадовцями демонструють, що РФ продовжує шукати легітимності своєї політики серед західних керівників. Загалом, шанси на нормалізацію відносин між Росією та Заходом у наступному році незначні, вдзначається у звіті. "Росія не виявляє бажання йти на компроміс у таких стратегічно важливих питаннях, як анексія Криму або підтримка режиму сирійського президента Башара Асада. Готовність і здатність Росії втручатися у внутрішні політичні процеси інших країн продовжуватимуться", - йдеться у документі.

 

РФ і Україна

 

На думку авторів звіту, Росія продовжуватиме інтеграцію Кримського півострова, підтримуватиме так звані "Л/ДНР" та продовжуватиме свої зусилля для дестабілізації української держави. Хоча Росія прагне впливати на майбутні вибори в Україні, інтенсивність конфлікту на Сході, ймовірно, залишиться низькою. Підключення материка до Росії через Керченську протоку демонструє, що Москва продовжує свої зусилля щодо інтеграції півострова до РФ. Незважаючи на вплив кримських санкцій на російську економіку та відносини Кремля із Заходом, стратегічне значення півострова робить зміни в російській політиці малоймовірними.

 

Інцидент в Керченській протоці в листопаді, коли Росія затримала три українських судна і звинуватила членів екіпажу у "порушенні кордонів", свідчить про нестійкість ситуації. Такий епізод може легко повторитися, застерігається у звіті. Крім того, Кремль буде підтримувати тиск на українську владу. Контроль "республік" на Донбасі є ефективним інструментом тиску на Київ. Більше того, мінські домовленості гарантують Росії місце за столом у переговорах з Україною і Заходом. Контроль над Донбасом, а також здатність чинити тиск як на переговорах, так і на полі бою, є важливим російським інструментом проти української влади.

 

Між тим, Росія зосередиться на українських президентських виборах навесні та на парламентських виборах восени. Однак навряд чи Україна обире відверто проросійського президента. Таким чином, метою російських кампаній впливу буде встановлення більш гнучкого переговорного партнера. Аналогічним чином, напередодні парламентських виборів Москва, ймовірно, підтримає політичні сили, які вимагають більш м'якої лінії в стосунках України з Росією.

 

Також не вистачає перспектив прогресу у переговорах у Мінську. Сторони перебувають настільки далеко один від одного в своїх інтерпретаціях угоди, і в якому порядку її терміни повинні бути впроваджені в той час, коли вона була вперше підписана. Хоча Україна перевизначила війну на Сході від АТО до конфлікту з Росією, це навряд чи вплине на ситуацію. Росія не погодиться на постійне рішення, яке відновлює український контроль над районами, які нині утримуються сепаратистами.

 

Зброя масового знищення та експортний контроль

 

 

Останніми роками у Росії розроблено декілька високоточних ракет великої дальності, здатних перевозити як звичайні, так і ядерні боєголовки. Це ускладнює визначення того, який тип бойової частини носить ракета, що в свою чергу збільшує ризик непорозумінь і ненавмисного використання ядерної зброї. Росія також поступово вступає в інші системи озброєння, які можуть служити як звичайним, так і ядерним цілям. Москва вважає, що така система вплине на її "стратегічний баланс" зі Сполученими Штатами. Також деякі нові російські озброєння можуть бути використані в якості переговорів у майбутньому. Так "нова зброя Путіна" може спонукати інші держави реагувати на подібні можливості або нові види оборонних систем.

 

 

У свою чергу, Китай розробляє ряд складних регіональних і міжконтинентальних ракет як із звичайними, так і з ядерними боєголовками. Країна має намір запровадити нову дорожньо-мобільну МБР з кількома боєголовками. Діапазон та точність регіональних ракетних систем продовжує покращуватися. Коім того, Пекін розробляє гіперзвукові транспортні засоби і маневрені боєголовки. У звіті зазначається, що Китай наразі має арсенал МБР з приблизно 100 ракет. Китайці поступово вводять в дію як морські, так і дорожньо-мобільні системи МБР, здатні перевозити кілька боєголовок.

 

 

Крім того, Пекін витрачає значні ресурси на розробку високоточних балістичних ракет звичайного і ядерного призначення з регіональним діапазоном. Народно-визвольна армія  має понад 1000 звичайних ракет, здатних досягати Тайваню, Південної Кореї та Японії. Крім того, армія має менший арсенал ракет середньої дальності для стримування Індії та Росії. Регіональні системи підтримують мету Пекіна - перетворити збройні сили на сучасну силу, здатну боротися як з місцевими, так і з регіональними війнами. Китай також надає пріоритет розвиткові регіональної багатоцільової високоточної зброї з точним керуванням для доставки звичайних і, ймовірно, ядерних боєголовок.

 

Читайте також: Die Welt: нова гонка озброєнь на Близькому Сході, неготовність НАТО до конфронтації з Росією

 

Між тим, Північна Корея у 2018 році утрималася від тестування ракет і, здавалося б, закрила свій ядерний полігон. Однак режим, ймовірно, збереже свої можливості та програми. Режим КНДР інвестував значні ресурси в свої ядерні та ракетні програми. Ядерна зброя є головною гарантією режиму Кім Чен Ина на виживання і стабільність, і використовується в спробах змусити США обмежити свою присутність у регіоні.

 

 

Як відомо, у 2017 році Пхеньян продемонстрував значний технологічний прогрес. Крім того, Північна Корея провела кілька випробувань балістичних ракет великої дальності у 2017 році. Тим часом припинення тестування ракет не обов'язково обмежує розвиток різних ракетних систем, а виробничі потужності досі не закриті. Як стверджується, найдовша система МБР здатна досягти території Сполучених Штатів. Якщо Кім Чен Ин погодиться на роззброєння, це дозволить отримати довгостроковий контроль і доступ. Деякі заводи повинні бути знищені, і країна повинна буде подати на розгляд Міжнародного агентства з атомної енергії режим контролю за ядерним матеріалом.