Світ

  ▪   Михайло Якубович

«Незручна» смерть

Фото: REUTERS
Якою є реакція Арабського світу на вбивство Джамаля Хашукджі
Матеріал друкованого видання
№ 46 (574)
від 14 листопада

Нещодавно я зустрічався з однією колегою-арабісткою. У розмові ми торкнулися теми Джамаля Хашукджі, якого, як без жодних сумнівів повідомляють джерела різних країн, було вбито, розчленовано, а рештки заховано в Посольстві Саудівської Аравії в Стамбулі. Як людину, що свого часу не раз бувала в Королівстві, колега запитала мене: а як же це так, як таке можуть зробити мусульмани? Питання, звісно, риторичне, особливо в Україні, де за 26 років незалежності загинуло 68 журналістів і далеко не всіх винних було покарано (чого варта лише справа Гонгадзе!). Та й не ми одні в цьому сумному списку. Згадаймо хоча б недавнє вбивство Яна Куцяка в Словаччині чи Вікторії Марінової в Болгарії: попри наявність затриманих і підозюваних, справи досі не доведені до логічного завершення.


Утім, випадок із Хашукджі особливий, чесно кажучи, як людині, що не раз бувала в посольствах різних арабських країн, мені складно уявити таку жорстоку картину, у якій змальовано всі події навколо загадкової справи. Зазвичай близькосхідні амбасадори й інший персонал поводяться вкрай обережно й «дмухають на воду» (як би чого не сталося), та й історичний досвід різних замовних убивств «ворогів держави» показує, що перевагу віддають спокійнішим і тихішим методам (що, втім, не применшує цинізму злочинців). Уродженця Пресвітлої Медини (а в Саудівській Аравії діє особливий пієтет перед достойниками зі святих міст), двічі редактора газети «Аль-Ватан» і працівника низки інших відомих ресурсів, який 2017 року перебрався до Штатів, Хашукджі європейські медіа змалювали як справжнього ворога Королівства, особливо правлячої еліти — короля Салмана та спадкового принца Мухаммада (який, про що кажуть уже відкрито, іде шляхом розбудови певного культу навколо себе).

 

Читайте також: Убивчі інтриги


Звісно, до цих подій, окрім зацікавлених темою країн Перської Затоки, мало хто читав статті Хашукджі: в арабських режимів було чимало голосніших критиків, як із релігійного табору (ісламістів), так і з ліберального. І тут організовувати таку величезну й галасливу спецоперацію, виманювати Хашукджі до Стамбула й заздалегідь відправляти паталогоанатома для розтину — це, чесно кажучи, не лізе ні в які ворота навіть найреалістичніших оцінок близькосхідних методів політичної боротьби. Так, зазвичай у схожих випадках гонорові й сповнені власної честі вершителі долі можуть викликати критика «на поговорити». Під час цього, теж можливо, розмова зайде надто далеко, щоб хтось зі сторін вийшов звідти живим. Тоді щось справді може порушити «план». Розслідування, втім, триває (турецьке, саудівське, та, безперечно, із боку західних спецслужб), і поки остаточних результатів немає, одна версія змінює іншу. Хоча, здається, картина цілком зрозуміла: вбивство, розчленування, спроба заховати рештки тіла. Щоправда (і будь-який аналітик у темі це підтвердить), Стамбул в сенсі різних політичних авантюр, зокрема й замовних убивств, — не таке вже й просте місце: від кінця 1990-х це місто переповнене не лише туристами, а й представниками різних мирних і не дуже мусульманських рухів, біженців, шукачів притулку, авантюристів, спецслужбістів, авторитетів «у законі» й поза ним. Цей величезний мегаполіс із населенням під 20 млн став одним із чи не найбільших сучасних «вавилонів», де стається багато чого загадкового й непередбачуваного. Тому на запитання «які «сили» тут спрацювали цього разу й хто за ними стоїть?», хочеться вірити, що остаточно відповість слідство. Хочеться, але з огляду на складність справи не дуже віриться.

 

Війна у Ємені


Як відреагував Захід — цілком зрозуміло, а як же реагує Схід? Безперечно, сама Туреччина й політично близький до неї Катар, де, попри всі спроби налагодити «замирення», особливої критики на адресу просаудівського блоку (передусім союзу Саудівської Аравії та ОАЕ) не надто приховують. Та й, зрештою, не мовчать іранські медіа і близькі до них ресурси прошиїтських сил (той-таки «Аль-Манар», що належить ліванській «Хезболлі»), які, незважаючи на свою «хронічну» критику Заходу, активно висвітлюють події навколо скандалу й показують реакцію західних урядів на вбивство.


Деякі арабські журналісти, зокрема відомий палестинський оглядач із Лондона Абд аль-Барі Атван навіть викрив можливий мотив убивства Хашукджі. Його статтю «Роль убивства Хашукджі для зміни позиції Америки та Європи в єменській війні» перепостило чемало ресурсів, передусім іранських. Адже свого часу цей журналіст протестував проти участі саудівських сил у єменській війні, яка триває вже чотири роки і, чесно кажучи, скидається на затяжний конфлікт, куди як Королівство, так і союзні Емірати вгрузли всерйоз, надовго й, що особливо підкреслює Атван, надто дорого все це коштує.

 

Читайте також: Убивство чи зникнення? Що відомо про ситуацію із саудівським журналістом в Стамбулі


Рідван ас-Саїд, теж відомий арабський оглядач із Лондона та постійний автор видання «Аш-Шарк аль-Аусат», також згадує цей факт. І ось, повертаючись уже до статті Атвана, настав час для «замирення» та виведення саудівських й еміратських сил із Ємену. У цій грі начебто велику роль міг відіграти Хашукджі та близькі до нього люди (чи не водночас і впливові?), але «партія війни» зірвала цей процес, знищивши одного зі своїх головних критиків. Версія, звісно, має право на існування, тим паче саудівці й еміратівці фактично воюють у Ємені з іранськими проксі-силами. До того ж ця версія вписується до більшої (її озвучують і деякі західні кола), що, мовляв, саудівську владу просто «підставили», та й недаремно, власне, у самому Королівстві вже заарештували до двох десятків осіб, начебто причетних до вбивства. Утім (і цей досвід теж українцям знайомий як нікому), досить легко когось гучно арештувати, здійняти галас, а потім, так і не довівши провину в суді, «по-тихому» відпустити на волю.

 

Інакшість та імідж


Перш ніж сказати про реакцію самих саудитів на подію, варто замислитися: а наскільки загрозливим був Хашукджі? Що такого він писав? Наприклад, ще торік у жовтні вийшла його стаття в газеті «Аль-Хаят» (лондонське видання) під гаслом «Я саудит, але я інший», у якій він розповідав, як свого часу, ще коли працював у редакції саудівської газети «Аль-Ватан», його публікація про право людей бути різними не просто викликала негативну реакцію, а отримала скаргу з боку влади. Мовляв, право бути різними підриває «єдність батьківщини», а це поняття в саудівському політичному дискурсі функціонує приблизно як вітчизняне «єдина країна» зразка 2014–2015 років («єдність ісламу — єдність країни!»). А втім, Хашукджі ностальгував за часами попереднього короля Абдалли (2005–2015), які — хай вибачать колеги-сходознавці таке порівняння — були для Королівства чимось на кшталт старих добрих «брєжнєвських» чи ще «хрущовських» часів для СРСР. Стабільність, так би мовити, відсутність істотних економічних потрясінь, та й після ультраконсервативного ісламізму короля Фагда (1982–2005) період правління Абдалли позначився де­якими ліберальними зрушеннями. Проте реформи, яких так чекали в Королівстві після 2011 року, на думку Хашукджі, пішли зовсім не туди. В останніх публікаціях у Washington Post він прямо звертався з критикою до кронпринца Мухаммада ібн Салмана: лунали шквали звинувачень у корупції на адресу правлячої еліти, а самого Мухаммада ібн Салмана Хашукджі порівнював із Владіміром Путіним та його вибірковим правосуддям.


Для саудівської влади, і, ймовірно, особисто Мухаммада ібн Салмана історія з убивством Хашукджі стала дуже серйозним іміджевим ударом, який, незалежно від того, хто справді винен у його смерті, довелося відводити всіма можливими методами. Не секрет — як і кожна авторитарна держава, Саудівська Аравія володіє досить серйозними ресурсами для ведення пропаганди, і, враховуючи лояльне ставлення до свого союзника з боку США, досить спокійно просуває її по всьому світу. Промовистий факт: для багатьох оглядачів ім’я Джамаля Хашукджі прозвучало вперше саме після вбивства й відповідно чи не першим ресурсом до знайомства з його біографією стала «розумна» Вікіпедія. Але й цей нібито нейтральний ресурс в арабськомовній версії зазнав цілої низки правок. Великий розділ «Погляди» приписує Хашукджі належність до руху «Братів-мусульман». А це, нагадаємо, у Саудівській Аравії звинувачення, яке діє приблизно так, як слово «бандерівець» на росіян: після конфлікту з Катаром саудити проголосили «іхванів» (так скорочено називають «Братів-мусульман» чи тих, кого до них зараховують) екстремістами. Нині складається така ситуація, що практично всіх, хто декларує ідею відданості ісламським цінностям у суспільстві, але водночас прагне рівності, справедливості й демократії, називають «іхваном» чи «лібералом». Більше того, навіть салафіти як релігійна домінанта Королівства вишукують одні серед одних «іхванів», що закінчується цілком реальними арештами.

 

Читайте також: У Саудівській Аравії загинув один з підозрюваних у зникненні журналіста Хашукджі – ЗМІ


Був симпатик Арабської весни Хашукджі «іхваном» чи ні, це загалом не має значення, але близька до офіційних кіл саудівська преса, зокрема відома газета «Указ» відзначилася просто-таки зразковою спробою вийти зі складної ситуації. З-під пера колумніста Алі Мухаммада ар-Рабігі в номері за 24 жовтня вийшла стаття з промовистою назвою «Усі ми люди, і трапляються помилки». Помолившись за душу покійного колеги, автор називає всю ситуацію «зникненням» (араб. іхтіфаа). До речі, саудівська преса говорить саме такими термінами про Хашукджі, уникаючи використання слова «вбивство».


Як пише ар-Рабігі, сталося таке велике лихо, і ось сильні держави світу почали ганити «святу саудівську землю», землю пророків, відому своєю чистотою та праведністю «від часів пророка Ібрагіма до принца Салмана». Хоча, підкреслює він, не помиляється лише Бог. Читаючи статтю далі, зустрічаємо довгу оповідь про те, як і на Заході, і на Сході вже тривалий час вбивають невинних, і взагалі, мовляв, політика Заходу побудована на насиллі, а тут накинулися на всю країну лише через один випадок. Своїх співвітчизників автор закликає любити Батьківщину й бачить у вбивстві Хашукджі змову якихось глобальних сил, що хочуть посіяти хаос на Близькому Сході й принизити Королівство, а на чолі їх, звісно, стоїть ніхто інший, як Америка.


Читаючи таке, запитуєш: а на кого послідовні й, можна сказати, центрові союзники США в регіоні (після Ізраїлю, звісно) орієнтують ці тези? Вочевидь, на внутрішнього й не дуже обізнаного в політиці споживача, впевненого в очевидній святості своєї влади, а ще, звісно, у тому, що все зло у світі йде від глобальної змови проти мусульман (до речі, ще донедавна саудівська «єресиографія» оповідала, що мало не всі реформатори в мусульманському світі — це проект масонів). Так само й інша з провідних саудівських газет щодня видає матеріали на тему «справи Хашукджі», незмінно розглядаючи королівство як жертву глобальної змови. Ось, наприклад, Нура Шаннар на сторінках газети «Ер-Ріяд» уже в перші дні листопада опублікувала статтю «Мати не вбиває своїх дітей!». Тут, як і в інших матеріалах, не обійшлося без алюзії: убивство Хашукджі, мовляв, жодним чином не справа рук Мухаммада ібн Салмана, оскільки він у своїй справедливій політиці («Саудівська Аравія — це королівство справедливості!») дотримується принципу пророка Мухаммада: «Якби моя донька Фатіма щось украла, я відтяв би їй руку!».


Цікаво, що, звинувачуючи вбивць Хашукджі й ворогів держави у спробі очорнити імідж країни, практично всюди йдеться не про брехню якихось телеканалів чи інформаційних агентств (хоча й по Reuters, не без того, теж пройшлися). Основним об’єктом критики насправді стали соціальні мережі, а саме Twitter (найпопулярніший в Саудівській Аравії, що випереджує Facebook). Мовляв, із певних акаунтів цілодобово ллється неправда. Це, між іншим, ще одна проблема для влади, оскільки за останні кілька років побільшало «інсайдерських» Twitter-акаунтів, звідки начебто зливають «правдиву інфу» якісь «високопоставлені» джерела. Важко сказати, скільки серед цих ресурсів насправді фейкових, а скільки правдивих, точно відомо лише, що Twitter на Близькому Сході став чи не передовим інструментом інформаційної боротьби як між країнами загалом, так і всередині де­яких еліт.

 

Читайте також: Принц-розкольник

 

Фрагмент гібридної війни


Не останню роль у стратегії захисту, яку реалізовує саудівська преса, відіграли діти Хашукджі — його сини Саліх та Абдалла, які виступили на захист Королівства проти різних домислів і звинувачень. Ба більше, відбулася зустріч синів Хашукджі, короля Салмана та принца Мухаммада. Чимало представників саудівської еліти, зокрема ректори університетів, очільники різних установ та інші достойники виступили зі словами співчуття родині та заявами про те, що його спадщина важливіша для Королівства, ніж уся та суєта, яку вороги здійняли навколо його загибелі. Помітно, що саудівська влада провела досить серйозну інформаційну мобілізацію, посил якої незмінний: Хашукджі був патріотом вітчизни, якого вбили вороги з метою кинути тінь на владу. Усе це відповідно зіграє на руку таким ворогам, як Іран. І тут, до речі, не можна не згадати окресленої вище «єменської версії»: якщо саудитів та еміратців змусять вийти звідти, то вкупі з посиленням Асада в Сирії «шиїтський пояс» Близького Сходу дедалі більше скидатиметься на зашморг для сунітських союзників Заходу.


Голоси підтримки на адресу саудитів лунають, зрозуміло, й із сусідніх країн — передусім з ОАЕ та Єгипту (зокрема, і з уст Абдельфаттаха ас-Сісі). Та й медіа інших арабських країн або обмежуються загальними словами, або просто ретранслюють заяви Ердогана чи західних лідерів. Прикро це констатувати, але політичне вбивство — це, так би мовити, лише одна з подій у низці гібридних війн в Арабському світі.


У чому мусять бути зацікавлені нині і Захід, і саудівська еліта — це в правді. Наразі ж, судячи з усього, триває важка інформаційна війна, де Заходу (передусім США, оскільки деякі країни ЄС, зокрема Німеччина, уже погрожують припинити експорт зброї до Королівства) потрібно якось вирішити ситуацію зі своїм союзником. Найімовірніше, правдоподібна для багатьох офіційна саудівська версія з «підставою» ворогів проти Мухаммада ібн Салмана має всі шанси вийти на перший план. Єдине питання: кого цими ворогами призначать? Про це наразі саудівська преса мовчить. Тому мученицька смерть Хашукджі ще має всі шанси стати каталізатором значніших подій, ще одним фронтом західно-сунітського й російсько-шиїтського глобальних протистоянь.