Світ

  ▪   Лоттемі Доорманн
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Місто у двох світах

Фото: reuters
У Нікосії, столиці Кіпру, багато мистецтва й модних кав’ярень, однак раз у раз опиняєшся перед парканом. Возз’єднання двох частин розділеного острова — справа далекого майбутнього
Матеріал друкованого видання
№ 46 (574)
від 14 листопада

Із вікна свого будинку в Нікосії Антьє Папагеоргіу може дивитися на відокремлену північну частину кіпрської столиці. Звідси їй видно колишній аеропорт Тімбу, який після турецького нападу на середземноморський острів 1974 року іржавіє в буферній зоні. Поблизу Green Line — створеної ООН демаркаційної лінії між грецькою й турецькою частинами Нікосії — видно намальований на схилі гори 165-метровий прапор невизнаної у світі Турецької Республіки Північний Кіпр. Коли 2003-го цей кордон уперше за 29 років відкрили, Антьє була в юрбі грецьких кіпріотів, які пішли в окуповану турками північну частину своєї столиці. Дівчина народилася в Гамбурзі, а з 1985 року живе зі своєю родиною в Нікосії, але досі лише раз була на півночі острова. «Це було дивне відчуття, — розповідає вона. — Ніби свого часу західний німець транзитом у НДР».
Цілком інші враження в неї були 2003-го, коли в дорозі довідалася по радіо про відкриття кордону. «Тоді ми швидко поїхали в Нікосію до палацу Ледра, де відбувалися сцени, знайомі нам по Німеччині 1989-го. Грецькі й турецькі кіпріоти, які не бачилися з 1974 року, вперше зустрілись і святкували».


Кривава розправа та громадянська війна


Проте возз’єднання, як це було в Німеччині, на Кіпрі досі не відбулося. Якщо в німців ішлося про народ із тією самою мовою, культурою й релігією, то етнічні проблеми між грецькими й турецькими кіпріотами залишаються невирішеними вже багато десятиліть. І здається, що далі, то важче буде знайти вихід. Без екскурсу в криваву історію сьогоднішній Кіпр практично не зрозуміти.

 

Читайте також: Болгарія. Троянда на узбережжі


У 1950-х роках чимало грецьких кіпріотів мріяли про «енозіс», тобто приєднання до Греції. Натомість націоналістично налаштовані турки вимагали поділу острова. Після того як британська колонія Кіпр у 1960 році отримала незалежність від Великої Британії, Туреччини й Греції, незадовго перед Різдвом 1963-го вибухнула громадянська війна. Журналіст Георгіос Комолліс добре пам’ятає, як по сусідству з його рідним селом Тохні на південному сході острова вчинили масове вбивство цивільних турків-кіпріотів. Це були терористи, які вбивали, прагнучи приєднання Кіпру до Греції. Того ранку Георгіос разом зі своїми турецькими друзями стояв у кав’ярні й бачив, як вони в паніці втікали з села. «Ми були дуже близькі, — каже він зі сльозами на очах. — Як брати».


Перспективи возз’єднання не видно
Ще гірше стало влітку 1974 року. Після грецького військового путчу проти кіпрського президента Макаріоса, довідавшися про наміри путчистів приєднати острів до Греції, 20 липня турки висадили на ньому свою армію.


Коли через три дні військова хунта в Греції впала, турецька армія не припинила свій наступ і до 14 серпня зайняла на півночі 37% від загальної площі острова. Воєнізовані групи кіпрських греків того ж дня помстилися за вторгнення розправою над турками в трьох північних селах.
Відтоді минуло 44 роки, але перспективи возз’єднання не видно. Рани, заподіяні масовими вигнаннями й убивствами під час турецького вторгнення, не загоїлися. 162 тис. грецьких кіпріотів були змушені покинути свої домівки на півночі, понад 30 тис. турецьких кіпріотів утратили свою батьківщину, тисячі людей загинули.


1983 року окупація була зафіксована заснуванням Турецької Республіки Північний Кіпр. Туреччина — єдина в світі країна, яка визнає Північний Кіпр державою.

 

Модні кав’ярні й барикади


Прогулюючись нині останньою розділеною столицею світу в її грецькій частині історичного центру, що оточений потужними венеційськими оборонними мурами, можна побачити чимало модних крамничок і ресторанів, як-от D.O.T на Афін-авеню чи кафе Berlin Wall на Ледра-стрит — головній торговій вулиці Нікосії. Над столами останнього висять таблички з написом «Checkpoint Charlie».


Трохи далі пішохідна зона зненацька закінчується парканом, оточеним дерев’яними будками, бочками й низькими бетонними стінами. Проходиш грецько-кіпрський прикордонний пункт і потрапляєш у буферну зону, яку охороняють миротворці ООН. І ось за 50 м починається турецька частина міста, паспортний контроль. Після цього опиняєшся посеред східного базару, повного яскравих тканин, футболок і дешевих сувенірів. Північно-кіпрська столиця турецькою називається Лефкоша. «Коли я час від часу їду сюди, то наче потрапляю в інший світ», — каже Антьє Папагеоргіу, маючи на увазі помітну присутність військових, турецьку мову й менш європейський вигляд вулиць. Музика, запахи, напої тут також інші. Натомість одноденні екскурсанти прагнуть відвідати ту чи іншу перлину, наприклад, караван-сарай Бюйюк-Хан у реставрованому кварталі Араб-Ахмет. Це одна з найдавніших турецьких будівель на Кіпрі, споруджена 1572 року як прихисток для купців.

 

Читайте також: Варто наважитися

 

Місто мистецтва


Приваблює охочих перетнути кордон і давній готичний собор Святої Софії, перейменований з XVI століття на «мечеть Селіміє» (нині головна мечеть Кіпру). Гості прогулюються до площі Ататюрка з венеційською гранітною колоною в центрі й урешті опиняються на головній вулиці, де зосереджені магазини з імітаціями відомих фірм. Наприклад, підробки джинсів від Giorgio Armani чи Calvin Klein тут можна придбати за смішною ціною.


Повернувшись у жвавий історичний центр Нікосії, Антьє показує нове креативне середовище, яке виникло в старих крамницях, порожніх сходових клітках і напіввідчинених проїздах — суміш провокативного мистецтва й свавільної гастрономії. Узагалі, якщо врахувати кількість музеїв, то тут дуже поважають мистецтво. Але під час прогулянки історичним центром рано чи пізно раптом опиняєшся перед замурованим провулком чи вулицею, забарикадованою колючим дротом, за яким видно порослу бур’янами нічийну землю. Шокуюче, майже нереальне враження.
«Коли 2003 року відкрили кордон, ми були налаштовані дуже оптимістично, гадали, що зараз швидко все вирішиться, — згадує Антьє. — Особливо в 2004-му, після вступу Республіки Кіпр в Євросоюз, ми всі сподівалися на шанс для возз’єднання».

 

Розділені у ставленні до возз’єднання


Однак незабаром, 24 квітня 2004 року, план ООН щодо возз’єднання Кіпру провалився на референдумі. Тоді як приблизно дві третини населення Північного Кіпру проголосувало «за», громадяни Республіки Кіпр відхилили план більшістю голосів. Надто великим був страх греків-кіпріотів перед непередбачуваністю керованої Туреччиною північно-кіпрської псевдодержави та її армією. «Відтоді минають роки, — каже Папагеоргіу. — На жаль, я повністю втратила оптимізм».


У попередні десятиліття склад населення на півночі острова дуже змінився. Через те що сюди масово переселяються турки з континенту разом зі своїми сім’ями, турецькі кіпріоти бояться стати в себе на батьківщині меншиною.

 

Читайте також: Тирана без тирана


Їхній традиційний стиль життя значно відрізняється від побуту переселенців і солдат, жінки яких носять хустки. У той час як прислані із Туреччини імами проповідують у мечетях, турецькі кіпріоти охочі посидіти у вуличних кав’ярнях, перехилити чарочку, подискутувати про свободу слова й демократію. Економічне становище Північного Кіпру катастрофічне. Як невизнана держава він може продавати свої товари лише Туреччині, за умови, що там у принципі є на них попит. Єдиний бізнес, який приносить трохи доларів в порожні каси, це декілька тисяч студентів в місцевих університетах — синів і доньок багатих батьків із Туреччини, Близького й Середнього Сходу або Африки. Без фінансової підтримки з Анкари Північний Кіпр не міг би економічно виживати.

 

Страх перед Ердоганом


«З обох боків є громадські рухи, які виступають за переговори й співпрацю з турецьким Кіпром, — розповідає журналіст Комолліс. — Але тут також є великий страх бути задавленими переселенцями. Північний Кіпр — мов маріонеткова держава: за нею стоїть тиранія Туреччини». І після паузи додає: «Теперішньої Туреччини Ердогана ми боїмося».


Раніше, перед насильницьким розділенням острова 1974 року, туристичні місця були переважно на півночі. Нині більшість відпочивальників їдуть на південь острова, практично не помічаючи на «острові богів» слідів конфліктів, які тривають десятиліттями. Є античні пам’ятки, як то мозаїки в будинках Діоніса й Тесея, що в Археологічному парку Пафоса, чи знаменитий римський театр Куріон високо над морем.


Колишнє рибальське село Агіа Напа з його чудовим розташуванням у крайній південно-східній точці Кіпру перетворилося на популярний курорт. Весела молодь безтурботно розважається вночі, а вдень сім’ї з дітьми насолоджуються піщаними пляжами з вільним доступом до моря. Проблеми розділеного Кіпру звідси далеко.