Світ

  ▪   Юрій Лапаєв

Раса Юкнявічене: «До Альянсу вступає вся країна, а не лише Міністерство оборони чи закордонних справ»

фото: Сергій Старостенко
Президент Парламентської асамблеї (ПА) НАТО під час свого візиту до України розповіла Тижню про важливість конституційних змін для нашої держави, перспективи розширення Альянсу та варіанти розв’язання угорсько-українських суперечностей.
Матеріал друкованого видання
№ 43 (571)
від 25 жовтня, 2018

Які аспекти діяльності ПА ви вважаєте найпріоритетнішими?


— Я нещодавно стала президентом Асамблеї, і так склалося, що моя каденція буде нетривалою. Але в ПА я з 1999‑го, це майже 20 років із невеликою перервою, коли обіймала посаду міністра оборони, оскільки представники урядів не можуть входити до Парламентській асамблеї. Тож, гадаю, можу оцінювати роль ПА. Що стосується моїх пріоритетів, то їх два й вони рівнозначні. Це євроатлантичні зв’язки, адже кілька років тому я й не думала, що ми муситимемо вертатися до цього питання, знову говоритимемо про те, скільки Америки в Європі, потрібна Європа Америці чи ні. У листопаді в мене заплановано візит до США, під час якого я зустрічатимуся зі своїми колегами в Конгресі. Дуже добре, що американська делегація входить до складу ПА. Звичайно, ми хотіли б, щоб представників Сполучених Штатів у Асамблеї було більше, вони дуже конструктивно працюють. Другим пріоритетом я вважаю питання, пов’язані з Україною та Грузією. Маємо співпрацювати з тими державами, які є нашими партнерами, особливо на Сході. Для мене, як представника Литви, це дуже важливо. Ми, як і раніше, намагатимемося зробити якомога більше для таких країн, як Україна та Грузія, які хочуть бути разом із нами в Європейському Союзі та в НАТО. Тому я відвідала Україну, після цього поїду до Молдови, а потім заплановано візит до Грузії. Водночас як президент я не можу забувати й про інші питання, як-от відносини з Балканськими державами. Тому зовсім нещодавно я побувала в Чорногорії, яка приєдналася до Альянсу, а також в Боснії і Герцеговині.


Нещодавно президент України виступив із пропозицією внести зміни до Конституції, щоб зафіксувати в ній євроатлантичний курс. На думку ПА, такі дії мають сенс?


— Я дуже підтримую це. Тільки-но обрали новий склад Верховної Ради й до Асамблеї приїхала нова делегація, ми кілька разів обговорювали з ними, що нині найголовніше для України — обрати свій шлях. А він, як я розумію, європейський, орієнтований на ЄС, на членство в НАТО. Тому за нинішньої каденції треба зробити так, щоб не виникало можливостей відійти від цього курсу, що ми вже спостерігали в минулому. Україна то спочатку подавала заявку в НАТО, то Янукович казав, мовляв, країна цього не бажає. Бракувало впевненості, куди вона прямує. Єдине, що може допомогти, — це закони. У цьому сенсі дуже добре, що ви ухвалили новий закон про національну безпеку. У нас у Литві теж так було в 1996 році. Тоді ми одноголосно ухвалили новий закон про національну безпеку, у якому прописано, що євроатлантична інтеграція, членство в НАТО та Євросоюзі — це частина нашої безпеки. До цього ми ухвалили конституційний акт як додаток до Конституції, у якому прописали заборону на об’єднання з будь-якими пострадянськими союзами. Цей акт разом із законом про нацбезпеку тепер називаємо «малою Конституцією», тому що для внесення змін до нього потрібна більшість голосів парламенту.

 

Читайте також: Франсуаза Том: «Проблема західної дипломатії полягає в тому, що вона не знає тяглості»

 

Які політичні фактори працюють сьогодні на користь членства України в Альянсі?


— Я, напевно, вас здивую, але скажу, що це Путін. На жаль, загинули люди й далі стаються величезні втрати. Але кому найбільше вдалося змінити ситуацію в суспільстві? Кремлеві. Атака на Україну, анексія Криму, те, що нині триває на її Сході, коли росіяни практично окупували цей регіон, — усі ці події зумовили серйозні пертурбації в країні. Більшість людей зрозуміла хто є хто, чого не було раніше. Для Альянсу головне — це воля народу приєднатися. Якщо її немає, то ніхто без бажання в НАТО не візьме, це демократичні держави й демократичний союз. Те, що ми бачимо сьогодні, коли вже практично половина українців прагне членства, справляє серйозний вплив на політиків Альянсу, які спостерігають за ситуацією. Важливі, звичайно, і реформи. Деякі люди думають, мовляв, ось ми реформуємо наші Збройні Сили, служби та органи безпеки — і цього достатньо. Звичайно, це важливо й входить до критеріїв НАТО. Але до Альянсу вступає вся країна, а не лише Міністерство оборони чи закордонних справ. Тому важливо вирішити питання, пов’язані з корупцією, економікою, із тим, як працює політична система. Важливі й демократичні стандарти. Без них членство також неможливе. Час також працює на вас. Адже ви тільки кілька років тому зробили заяву про бажання вступити до Альянсу. Литва приєдналася до НАТО через 11 років після подачі заявки. Тому моя порада така: менше міркуйте про те, візьмуть вас чи ні й коли. Натомість робіть усе необхідне так, ніби вже маєте план дій щодо членства. Працюйте так, щоб коли настане день Х, усі побачили, що ви готові. Як-от Фінляндія та Швеція. Вони не є членами НАТО. Звичайно, хтось може сказати, що там зовсім інша ситуація й некоректно порівнювати Швецію з Україною. Але я свідомо наводжу цей приклад. Адже в них нині такі стандарти, що за деякими параметрами вони перевершують вимоги Альянсу. І якщо ці країни висловлять своє бажання, їх буде прийнято буквально наступного дня, бо вони готові, до того ж достатньо активно беруть участь у навчаннях Альянсу. Путін допоміг їм зрозуміти.

 

У березні цього року НАТО визнало Україну країною-аспірантом. Як це позначилося саме на політичній частині діалогу?


— Звичайно, прийняття країни до НАТО — передусім політичне рішення. Парламенти країн активно впливають на цей процес, тому що кожен із них має ратифікувати договір. Отже, роль парламентів надто висока. Я казатиму відверто: не всі держави Альянсу однаково дивляться на членство України та Грузії. Це залежить від політичних груп у парламентах. Щоб змінити таку ситуацію, потрібні зусилля. І нині ваша делегація попрацювала дуже добре. Я можу порівнювати з попередніми делегаціями. Наприклад, вам вдалося досягти домовленості щодо проведення у 2020-му сесії ПА НАТО в Києві, на яку приїдуть делегати всіх країн-членів, зокрема й держав, які мають статус асоційованих. Збереться кілька сотень людей, що відповідальні за безпеку в Європі та Америці. Це дуже важлива подія. Можна казати тільки про те, як багато зробила ваша делегація, щоб переконати інших провести сесію саме в Україні. Тому що дехто вважав, нібито не варто дражнити Росію, що це передчасно й може послати неправильний меседж, мовляв, Україні вже скоро нададуть членство. Але коли ми в Литві 2001-го проводили таку сесію ПА НАТО, то ще не були членом організації, однак через три роки після цього стали частиною Альянсу. Я не кажу, що обов’язково станеться те саме, але чому б не думати про таке, адже це один із кроків уперед. І парламент, і уряд, і неурядові організації, і сам народ — усі відповідальні за те, щоб Україна вступила до НАТО.

 

Читайте також: Фарад Хосрохавар: «Еліта «ІДІЛ» сформувалася в іракських тюрмах під час американської окупації»

 

Як, на ваш погляд, можна вирішити суперечності між Україною та Угорщиною, які впливають, зокрема, і на діалог із НАТО?


— Я була серед тих парламентаріїв, — більшість від усього складу, — які підписали лист до парламенту Угорщини. У ньому ми висловили своє нерозуміння використання міждержавних проблем як інструмент проти вступу України до Альянсу та для блокування переговорів української сторони. Наскільки мені відомо, багато делегацій у ПА також не підтримують те, що Угорщина блокує контакти міністерського та президентського рівнів. Це ненормально. Звичайно, угорці можуть мати своє бачення щодо мови, а українці своє. Але треба такі питання обговорювати на міждержавному рівні, так, як це зробили інші країни, як-от Польща. У них теж є меншини, які проживають в Україні, є проблеми, але вони вирішують їх в двосторонньому порядку. Ми в ПА НАТО спробуємо бути посередниками, щоб українська та угорська делегації змогли провести зустріч на майбутній сесії в канадському Галіфаксі. Ваша делегація хоче стати ініціатором такої зустрічі. Ситуація схожа на проблему Македонії, яка давно була готова до вступу, але Греція ветувала це рішення.

 

Чи можете ви поділитися своїм стратегічним поглядом на перспективи розширення Альянсу?


— Гадаю, що якщо Македонія врегулює питання з назвою, у неї не буде проблем із вступом до організації. Боснія і Герцеговина також є країною-аплікантом. Однак у неї нині виникли суперечки між сербами, хорватами та боснійцями, там немає єдиної думки. Також я вважаю, що НАТО із задоволенням прийняло б Фінляндію та Швецію, якби там з’явилося таке рішення. Після анексії Криму вже п’ять шведських політичних партій змінили свої програми, прописавши в них прагнення до Альянсу. Який прорив у мисленні людей стався після 200 років нейтралітету. Схожий процес і у Фінляндії. Я, наприклад, гадаю, що Грузія за всіма критеріями також готова до вступу не менше, ніж Чорногорія. Але, звичайно, Росія створила територіальні перешкоди. Утім, я думаю, що це залежить тільки від політичної волі обох сторін, маю на увазі Грузію та НАТО, проблему можна розв’язати. В історії Альянсу вже є такий приклад: Західна Німеччина була членом організації, тоді як Східна входила до складу іншого блоку. Тож якби Грузія сама показала більше інноваційних підходів до вирішення ситуації, вона могла б стати наступною.

 

Читайте також: Як бачать НАТО у Східній Європі

 

Ну й, звичайно, Україна. Ви найновіший аспірант, тому, ясна річ, потрібен час. Треба провести демократичні вибори, важливо, щоб не відбулося повернення назад. Тому що сьогодні багато людей в Альянсі можуть подумати, мовляв, подивимося, кого вони там оберуть, а раптом знову хтось приїде й скаже, що Україні НАТО не потрібне. Політики це обговорюють, чекають розвитку ситуації, дивляться. Зокрема, на зміни в Конституції: будуть вони чи ні. Чекають на результати виборів, хто прийде до влади: чи матимуть вони схожі декларації, чи працюватимуть над потрібними змінами. І тут немає правих або лівих. Для ЄС дуже чітко ясно, які реформи треба проводити, щоб приєднатися до союзу. Те саме стосується членства в НАТО. І на завершення скажу ще одне: я тут в Україні для того, щоб подякувати. Ми вдячні людям, які тримають оборону на східному фронті. Ви захищаєте нас. Не всі в Євросоюзі та НАТО це розуміють саме так. Але я те дуже відчуваю і хочу від себе та від литовського народу передати цю подяку.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.