Світ

  ▪   Віра Олійник

The Economist: Політичні перестановки тижня

Зміни на політичних аренах Німеччини та Франції, Brexit і нові сфери впливу в Сирії

Німеччина 
24 січня лідер Соціал-демократичної партії Німеччини Зіґмар Ґабріель поступився своєю позицією Мартіну Шульцу. Той напередодні покинув пост голови Європейського Парламенту. Така перестановка пояснюється наближенням парламентських виборів у Німеччині (заплановані на вересень 2017-го), а отже боротьба за більшість у Бундестазі та крісло канцлера активізується. Про це пише The Economist у статті "Мало шансів стати канцлером". У матеріали йдеться про те, що популярність як соцдемів серед виборців, так і Ґабріеля у його власній партії, не дає їм шансів на перемогу над канцлером Ангелою Меркель та її політсилою. На чолі з Шульцом перспективи у соцдемів кращі. Видання описує Шульца як влучного оратора і переконаного чемпіона європейської інтеграції, що обіцяв боротися з популістами. Утім, навіть це не гарантує соцдемам перемоги.
Після падіння до мінімуму під час кризи біженців, останнім часом рейтинг Меркель знову зріс до 74%. Близько 57% німців відчувають, що країна може впоратися з біженцями. Навіть після теракту у Берліні 68% німців заявили, що вони не звинувачують у цьому політику Меркель щодо біженців.

Читайте також: Невідома складова. Чого Європа очікує від президентства Трампа

Тим часом нещодавні теракти змістили політичний фокус з теми нерівності, що була ключовою для соціал-демократів, на безпеку – це традиційно сильна тема Християнсько-демократичного Союзу Меркель. Окрім того, на чолі Міністерства внутрішніх справ, яке власне займається безпекою і активізувало роботу з біженцями та нелегальними мігрантами, очолює представник ХДС. Якщо питання безпеки залишиться ключовим і під час виборів, виборювати голоси у Меркель Шульцу буде дуже непросто, пише The Economist.
Інший вагомий момент, що грає на користь Меркель – світові новини. Вони змушують виборців сподіватися, що Меркель візьме на себе роль захисника ліберального порядку, остільки США і Велика Британія здали позиції. Через дедалі більший популізм у Нідерландах та Франції, німецькі виборці ще більше почали цінувати відповідальне керівництво.

Франція
Незважаючи на тривоги щодо тероризму, ісламу та імміграції, французькі виборців напередодні президентських перегонів там найбільше турбує економіка, пише The Economist у матеріалі "Зручний старт". Тому популярності набуває популярність незалежний кандидат, екс-міністр економіки в уряді Франсуа Олланда Еммануель Макрон. Попри невеликий стаж у топ-політиці, нині його рейтинг складає близько 21%, що на кілька пунктів менше за лідерів опитувань - правих Марін ле Пен і Франсуа Фійона. 

Читайте також: Політолог Александра Гужон: "Стратегія Росії полягає у дестабілізації України"

Французька економіка демонструє певне відновлення після років застою, утім структурні проблеми її дуже далекі від вирішення, пише The Economist: є проблеми з державними фінансами і дефіцитом бюджету. Тим часом суперник Макрона з лівого флангу, соціаліст і донедавна прем'єр Франції Мануель Вальс, пропонує запровадити універсальну базову соцвиплату на рівні 750 євро, скоротити 35-годинний робочий тиждень і обкласти податками використання роботів. Це приваблює представників його партії з лівого флангу, але не центристів. З правого флангу шансів Макрону додає той факт, що на днях вибухнув корупційний скандал навколо дружини кандидата від республіканців, Франсуа Фійона. Останній підтримує скорочення податків для бізнесу і заможних людей, підвищення податків з продажу, продовження робочого тижня і зниження державних видатків. Відтак Макрон залишається єдиним кандидатом від економічного центру.

Велика Британія 
Верховний суд Великої Британії 24 січня постановив, що уряд не може почати процес виходу країни з Євросоюзу без схвалення британського парламенту. Це може призвести до нової серйозної проблеми: невдоволення представницьких органів Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії тим, що Верховний суд залишив без права голосу з приводу Brexit, пише у статті "Верховний вердикт" The Economist. 
Кінцева дата для запуску в дію Статті 50 Лісабонського договору, що регламентує процес виходу, припадає на кінець березня. Британський уряд підготував короткий законопроект про процедуру виходу, який нещодавно презентувала Тереза Мей, і який, як очікується, британський парламент зрештою підтримає більшістю голосів. 
Однак залишаються два невирішених моменти, пише The Economist. Перший: Мей також пообіцяла представити парламенту попередній план виходу Британії з ЄС, а далі - голосування з приводу умов подальшого співіснування з ЄС, про які її уряду вдасться домовитися з Брюсселем. Якщо парламент за них не проголосує, Brexit все одно відбудеться, але без схвалених законодавцями остаточних умов. Тому, пише видання, британським парламентарям потрібно домагатися участі у їх формулюванні на раніших етапах. 

Читайте також: Орієнтування на місцевості. Оцінка першого півріччя Терези Мей при владі

Другий момент: рішення Верховного суду роздратувало регіональні парламенти. На полегшення уряду Мей, суд постановив, що регіональні парламенти голосувати з приводу запуску в дію Ст. 50 не мають. Але їх представники, зокрема перша міністр Шотландії Нікола Старджен нарікають на відсутність консультацій з ними, хоча більшість їхніх виборців проголосували за те, аби залишитися у ЄС.  Якщо Мей, як стверджує вона сама, хоче зберегти цілісність Сполученого Королівства, їй доведеться старанніше заспокоювати Шотландію, Уельс та Північну Ірландію.

Сирійський конфлікт, Росія і Захід
Переговори щодо урегулювання конфлікту в Сирії, які пройшли 23 січня у Астані, ознаменували нові реалії, пише у статті про цю подію The Economist. Ці реалії характеризуються тим, що лідерами переговорів були Росія, Іран і Туреччина, які найактивніше беруть участь у бойових діях в Сирії. Тим часом Європа, США і арабські країни, які до того займали позиції лідерів у сирійських переговорах, цього разу були в статусі просто спостерігачів, або взагалі відсутні.
Ще одне відображення нових реалій – сирійську опозицію представляли бойовики, а не політики в екзилі, які виступали на переговорах раніше. До цього Росія трактувала таких делегатів як джихадистів, пише видання, але (можливо завдяки напучуванню з боку Туреччини), зараз бачить певні переваги у залученні їх до процесу. Представники воєнізованих опозиційних угруповань на переговорах заявляли, що розмовлятимуть виключно про перемир’я, аби не перебирати на себе роль політичної опозиції. Але росіяни запропонували проект конституції і запросили учасників на продовження переговорів у Москві 27 січня

Читайте також: Переговори в Астані. Російське диригентство і турецькі поступки

Сирійська політична опозиція більше б хотіла бачити у ролі лідера політичного процесу Америку, а місце переговорів – традиційно у Женеві (наступний раунд запланований на 8 лютого). Утім Москва, цілком можливо, уже прописала умови урегулювання, пише The Economist. Крім того, механізм політичного перемир’я, розроблений за згоди колишнього держсекретаря США Джона Керрі у вересні 2016-го, більше не розглядається. Тепер новими партнерами Росії є Туреччина та Іран, які разом «забезпечуватимуть повне дотримання перемир'я, запобігатимуть будь-яким провокаціям і визначатимуть всі умови».
Показово, що остаточне комюніке було оприлюднене зовнішніми силами. Представники Сирії тільки висловлювали зауваження і коментарі. Це грає на руку режиму Асада, оскільки ще більше розколює опозицію. Крім того, такий тристоронній підхід до вирішення конфлікту може вилитися у поділ Сирії на три зони впливу – Росії, Туреччини та Ірану, пише The Economist.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.