Світ

  ▪   Жанна Безп’ятчук

«Любі друзі» Путіна

Фото: reuters
Політика німецьких соціал-демократів щодо Росії запроваджує таку модель співпраці, яка не спонукає Кремль шукати вирішення створених ним проблем
Матеріал друкованого видання
№ 39 (463)
від 29 вересня, 2016

Чи можна говорити про зняття санкцій із Росії, навіть не згадуючи ані України, ані конфлікту на її Сході? Чи можна говорити про санкції як про таку собі надокучливу абстракцію, а не конкретне покарання за конкретні дії Кремля? Чи можна представляти анексію Криму як щось, що складно було спро­гнозувати? Виявляється, можна. Це нині чудово вдається німецьким соціал-демократам, членам урядової коаліції на чолі з Анґелою Меркель. Найвищу майстерність у такій проросійській риториці показав їхній очільник, віце-канцлер і керівник Мінекономіки та енергетики ФРН Зіґ­мар Ґабріель. Так, напередодні свого нещодавнього дводенного візиту до Москви він заявив: «Як і міністр закордонних справ, я вважаю, що санкції, запроваджені після анексії Криму, можуть поступово усуватися настільки, наскільки досягатиметься суттєвий прогрес у виконанні мінських угод». Вочевидь, лідерові Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) не з руки було навіть сказати, що йдеться про санкції, запроваджені не після захоплення півострова, а саме після розв’язання Росією війни на Донбасі. Власне, якраз у цьому випадку згадка про Крим була ні до чого.

Це не перший приклад такого дипломатичного підлабузництва німецьких соціал-демократів до Кремля впродовж останнього часу. Виступаючи в серпні в Уральському федеральному університеті, очільник німецького МЗС Франк-Вальтер Штайнмайєр заявив, що в питанні анексії Криму російські сигнали було складно прорахувати: «Спочатку це були «місцеві сили самооборони», затим з’явилися «зелені чоловічки», ще пізніше було розміщено спецслужби». За цей угодницький спіч політика вкрай різко розкритикувала німецька преса. Але, вочевидь, у СДПН такої критики не бояться. Восени 2017-го у ФРН мають відбутися парламентські вибори. Соціал-демократи виношують план створити власну урядову коаліцію без християнських демократів Анґели Меркель, зате з «Лівими» й, імовірно, «Зеленими». Це завдання-максимум партії. Електорат, за який сьогодні так завзято змагається СДПН, — це люди з особливим світобаченням: для них ворогом є США, а не Росія. Аж ніяк не всі виборці, що симпатизують лівим партіям, притримуються цих поглядів, однак голоси громадян, котрі так вважають, есдеки розглядають як вирішальні для себе.

Читайте також: Бачу те, що зручно. У чому помиляються реалісти нашого часу

«Багато виборців, які поділяють антиамериканські настрої, симпатизують посткомуністичній партії «Ліві». Вона є безпосереднім конкурентом СДПН. Теорія в неї така: не Росія, а саме Америка є найнебезпечнішою країною у світі, Майдан — таємна операція ЦРУ, і Москва має повне право опиратися цьому. Ґабріель та Штайнмайєр змагаються нині за голоси саме цих громадян», — пояснює Тижню Конрад Шуллер, редактор німецької газети Frankfurter Allgemeine Zeitung. Якщо з «Лівими» все загалом зрозуміло: вони послідовно дотримуються проросійського курсу, повторюють гасла кремлівської пропаганди та їздять із візитами до Криму, то з іншими потенційними партнерами СДПН — «Зеленими» — не все так однозначно. Частина політиків цієї партії займають проукраїнську позицію і відповідно підтримують санкції проти Росії. Частина схиляється до тієї версії Ostpolitik, яку нині пропагують соціал-демократи.

Німецькі соціал-демократи намагаються діяти так, ніби немає фактів гібридної війни Росії не лише проти України, а й проти ЄС 

У цьому сенсі Зіґмар Ґабріель та Франк-Вальтер Штайнмайєр виконують завдання політсили. «Партія тисне на Штайнмайєра, щоб він забезпечив діалог із Росією. Їй потрібно якось продовжувати традиції своєї Ostpolitik. Ліве, пацифістське крило німецького політикуму занепокоєне домінуванням лінії стримування за допомогою НАТО. Отже, Штайнмайєр змушений пропонувати певну стратегію діалогу, щоб ця частина політиків змирилася з участю ФРН у маневрах Альянсу, які, мовляв, є «брязканням зброєю» перед Росією», — зазначає в коментарі Тижню Ґустав Ґрессель, старший експерт Європейської ради зовнішніх відносин.

Водночас є інтереси німецьких підприємців, за промоцію яких відповідає саме віце-канцлер. У Німеччині діють вельми потужні лобістські структури бізнесу, зацікавленого саме в східноєвропейських ринках, як-от Східний комітет німецької економіки. Відтоді як ЄС та США запровадили проти Росії санкції, Ґабріель регулярно їздить на рандеву з Путіним. У жовтні 2015-го вирушив туди приватно, у червні 2016 року, якраз перед самітом НАТО, відвідав Росію вже офіційно. У вересні він подався відновлювати «політичне та економічне зближення» Берліна й Москви. При цьому есдеки наводять результати опитування підприємців, проведеного Німецько-російською торговельною палатою: 60% респондентів виступають за скасування санкцій проти Росії, 21% — за їх послаблення. За перше півріччя 2016-го обсяги торгівлі між ФРН та РФ зменшилися на 13,7%. Але є й інші цифри: частка російського ринку в німецькому експорті становить лише 1,7%. При цьому експорт із Німеччини до Росії почав суттєво падати ще 2012-го. Торік він становив близько €22 млрд. Порівняймо: до Сполучених Штатів німці експортували товарів і послуг на €114 млрд.

Читайте також: Стратегічний запас дипломатії

І якщо віце-канцлер звертається до економіки, де ще можна наводити якісь цифри, апелювати до конкретних інтересів великих платників податків, то у Штайнмайєра завдання куди складніше: продовжувати Ostpolitik і розпочате ще у 2008-му Партнерство для модернізації з РФ. Його засаднича ідея — це взаємовигідна співпраця за формулою: Берлін дає Москві технології, капітал, а вона йому — енергоносії та гарантії миру на континенті. З вини саме Кремля зникла головна умова — мир. Лідери СДПН намагаються діяти так, ніби цього не сталося, ніби немає фактів гібридної війни Росії не лише проти України, а й проти ЄС та Німеччини, як-от, зокрема, факти кібератак хакерів РФ на німецькі державні установи, антинімецька пропаганда на кшталт історії дівчинки Лізи. Натомість очільник зовнішньополітичного відомства ФРН запропонував Москві перезавантаження контролю за звичайними озброєннями в Європі, вимог якого вона від 2007 року не дотримується і з якого, зрештою, вийшла юридично. Узагалі в арсеналі німецьких соціал-демократів уже цілий список різних невдалих «перезавантажень та зближень із Росією»: це й невдалі спроби навести мости з Євразійським економічним союзом, це й намагання перетворити ОБСЄ на майданчик для діалогу з Кремлем, але той захотів винести за його межі питання прав людини, це й ось іще одна утопія, ідея якої — домогтися від Росії прозорості в еру гібридних конфліктів.

Зрештою, останні російські вояжі та відповідна риторика керманичів СДПН підпорядковані не лише тактичним електоральним розрахункам. Вони мають цілком конкретні стратегічні результати — закріплюють певну модель співпраці. У ній вихід із глухого кута шукає не той, хто туди зайшов, тобто Росія, а той, хто в принципі, принаймні прямо, ні в чому не винен; у ній можна йти вперед, не відновлюючи ані порушених прав, ані грубою силою зміненого статус-кво. Для Путіна та його системи загалом це прояв слабкості. А отже, карт-бланш для наступних гібридних атак і спецоперацій. Чи можна сподіватися на посилення безпеки для Європи в обмін на публічно виявлену слабкість?..

Читайте також: Вимушене партнерство. Турецький експерт про вибачення Ердогана

До геополітики та бізнесу додається, звісно, енергетика. Франк-Вальтер Штайнмайєр був радником і керівником офісу канцлера Ґергарда Шредера. Той лише через п’ять місяців після завершення свого терміну на посаді канцлера очолив комітет акціонерів компанії-оператора Nord Stream AG газогону «Північний потік», контрольний пакет акцій якої належить Газпрому. Нині йдеться вже про будівництво «Північного потоку-2», який має перетворити Німеччину на головний європейський хаб для російського газу й водночас цілком може прислужитися справі розколу Європейського Союзу. Проти його прокладання виступили країни–члени ЄС з Центрально-Східної Європи, а також Україна.

У цій історії насторожує те, що поміж німецьких «любих друзів» Путіна політики найвищого ешелону й рангу. Це не праворадикальний маргінес із партії «Альтернатива для Німеччини», чия зірка спалахнула на тлі кризи біженців. Це частина мейнстриму. І пояснювати нинішню проросійську політику німецьких лівих лише електоральною тактикою не випадає. За їхньою риторикою та діями стоять і цілком конкретні стратегії, що можуть знову перетворитися на урядову політику Німеччини від наступного року, як це було на початку 2000-х за канцлера Ґергарда Шредера. Хоча нібито відтоді постала зовсім інша геополітична реальність: важко спрогнозувати, чого коштуватиме Європі й Німеччині зокрема ця неспроможність визнати фактичний дефолт Ostpolitik.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.