Світ

  ▪   Майкл Бініон

Недружність націй

Яким гравцем на міжнародній арені стане Британія після виходу з ЄС
Матеріал друкованого видання
№ 34 (458)
від 24 серпня, 2016

Нині видається, що Британія залишатиметься членом Європейського Союзу ще принаймні до 2019-го. Копіткий процес підготовки переговорної позиції, узгодження державних цілей і розуміння (що насправді означає Brexit) триватиме щонайменше до кінця цього року. Потім Лондон повинен запустити в дію Ст. 50 Лісабонського договору, в якій викладено процедуру виходу з ЄС, а після цього настануть два роки напружених переговорів із Брюсселем. Чи означає це, що за наступні кілька років Британія перетвориться на невдаху, що пасе задніх?

Звісно, у форматі Євросоюзу реальна роль Сполученого Королівства буде дуже незначною. Формально воно залишатиметься членом клубу й дотримуватиме всіх зобов’язань ЄС, але вплив Лондона на майбутнє блоку із 500-мільйонним населенням буде мінімальний. Британський комісар у Брюсселі не відіграватиме якоїсь серйозної ролі. Постійний представник країни при ЄС буде зайнятий процедурою виходу. Британські члени Європейського парламенту, можливо, й надалі висловлювати свої думки та погляди у Страсбурзі, але будуть не дуже вагомими постатями в Європейському парламенті.

Однак уряд Терези Мей рішуче настроєний показати, що колишні партнери сьогодні не можуть просто списати британців. Прем’єрка не раз наголошувала, що країна матиме «повноцінну роль» у Європі, справляючи й надалі сильний вплив на європейську безпеку, зовнішню політику та економічні питання. Британські політики сподіваються зберегти повний доступ до європейського внутрішнього ринку. Говорять і про майбутню неформальну співпрацю з країнами ЄС у політичних та безпекових питаннях. Хтось і справді вважає, що з виходом зі спільноти великі зміни не настануть: хіба що припиняться щомісячні відрахування до Брюсселя, обмежиться (але не зупиниться) міграція із країн ЄС до Британії, а крісло Сполученого Королівства на всіх регулярних зустрічах, де воно разом із партнерами визначало майбутнє континенту, залишатиметься вакантним. Хоча дехто з активістів кампанії за відокремлення від ЄС уже заметушився й попереджає уряд, що не погодиться ні на що інше, крім повного розриву з Європою.

Читайте також: Із головою в невідомість. Чого чекати після «брексіту»

Утрата Британією впливу в Європі після Brexit неминуча. Тому вважають, що Лондон подвоїть зусилля в інших сферах, щоб зберегти за собою максимальний авторитет у глобальних питаннях. Одним із очевидних майданчиків для цього є НАТО. Британія — одна з небагатьох країн в Альянсі, яка відповідно до зобов’язань виділяє на оборону 2% свого річного бюджету. Вона є чи не найсильнішим політичним та військовим союзником Сполучених Штатів і енергійно домагатиметься, щоб Вашингтон не відсував її на другий план. Британські збройні сили з їхнім великим досвідом участі в закордонних конфліктах, швидше за все, й надалі відіграватимуть значну роль на Близькому Сході, в контингентах НАТО, що залишаються в Афганістані та на Балканах, а також у миротворчих місіях ООН. Лондон також може використовувати майданчик НАТО, зокрема, для впливу на зовнішньополітичні рішення тих нових східноєвропейських членів Альянсу, котрі також вступили до ЄС і нажахані результатом британського референдуму про вихід.

Збереження політичного впливу у світі важливе не лише для престижу та національних інтересів Британії; воно необхідне, крім того, якщо Лондон захоче виправдати продовження свого постійного членства у Раді Безпеки ООН.

Із Нью-Йорка вже понад десяток років чути буркотіння про необхідність реформувати владну структуру ООН. Великі країни, як-от Індія, Японія, Німеччина, Бразилія та Нігерія, заявляють, що теж повинні дістати місце в «постійній п’ятірці». За Кофі Аннана робилися спроби надати їм постійне членство у Радбезі, але тоді виникло питання, чи збережуть у такому разі свої місця Британія та Франція. Обидві вони заявили, що представляють усіх членів ЄС у Раді Безпеки. Тому Сполучене Королівство завжди було активним членом ООН, відіграючи першу скрипку в складанні проектів резолюцій Радбезу, пропонуючи військовий контингент для миротворчих операцій і справляючи (через м’яку силу) значний вплив на мову та культуру в усьому світі.

М’яка сила — ще один майданчик, де Британія намагатиметься розширити свій вплив. Англійська, яка стала найбільшою у світі мовою міжнародного спілкування, дає Лондону величезні переваги, адже не лише приваблює туристів, а й робить Британію цікавим інвестиційним центром для азійських та інших компаній, де це єдина знайома іноземна мова. Культура Британії є успішним товаром на експорт: її фільми, телепрограми, театр і поп-музика мають готовий ринок за кордоном і відіграють важливу роль у збільшенні глобальної помітності та впливу Сполученого Королівства. Цей ринок мало залежить від членства у ЄС; насправді Brexit міг навіть збільшити м’яку силу Лондона: якби держава дістала більше повноважень скеровувати допомогу до секторів, на яких будується ця м’яка сила.

Британія завжди була важливим елементом на ще одному майданчику — в Співдружності Націй, що об’єднує 53 держави. Останніми роками Британія якось занедбала Співдружність, применшуючи її вплив і звертаючи мало уваги на інституційні зв’язки. Багато аналітиків пов’язують це недбале ставлення в часі із вступом Лондона до Спільного ринку в 1973 році, коли той пожертвував своїми економічними зв’язками та митними преференціями у Співдружності Націй заради відповідності вимогам спільної сільськогосподарської політики, зниження митних тарифів та інших інституційних зв’язків у Європі. Нині деякі ентузіасти Співдружності заявляють, що Британія знову може звернути увагу на це ширше, глобальне утворення, поєднане зі Сполученим Королівством глибоким історичним корінням та сильними політичними, освітніми й культурними зв’язками.

Читайте також: Звичайний виборець Брексіту

У британському уряді більшість вважає це нереалістичним. Співдружність Націй ніколи не замінить Європейського Союзу в торгівлі чи політиці: вона надміру строката й далека, а її члени мають надто різний рівень економічного розвитку. Втім, Лондон сьогодні може звернути більше уваги на утворення, яке почувалося знехтуваним через брак інтересу майже в усіх британців, за винятком королеви. А деякі зі старіших розвинутих членів, як-от Канада й Австралія, вже очікують, що оновлене британське МЗС зробить їх центром нового експорту країни.

Щоправда, коли Британія з головою порине в запеклі перемовини із Брюсселем, їй буде важко залишатися відкритою для бізнесу. А вони і справді можуть виявитися запеклими. Кілька більших членів ЄС, особливо Франція, не мають аніякісінького наміру йти на поступки партнерам із-за Ла-Маншу. Вони хочуть показати власним виборцям-заколотникам, що за вихід із ЄС потрібно платити. Єврокомісія вибрала для керування діалогом із Британією консервативного перемовника Мішеля Барньє, і він, очевидно, не захоче вдатися до жодних поступок, які могли б зробити Brexit безболісним.

Крім того, існує реальна перспектива розвалу самого Сполученого Королівства. Шотландія відразу після референдуму заявила, що домагатиметься повторного референдуму про незалежність. А теперішнє емоційне тло, схоже, підштовхує шотландців проголосувати «за», незважаючи на економічні проблеми, які можуть виникнути. Якщо це таки трапиться, Лондон не на один рік виявиться зі зв’язаними руками, намагаючись як домовитися про розпад Сполученого Королівства, так і дистанціюватися від Європи. Залишатися відкритим для бізнесу за таких обставин буде дуже важко. На політичній сцені у Вестмінстері вже завирували пристрасті пост-Brexit. Тож, хоч би який бадьорий вигляд напускав на себе уряд, коли мова заходить про світле майбутнє після ЄС, уявити, як зараз Британія може уникнути значної політичної, економічної та соціальної шкоди для себе, важко.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.