Світ

  ▪   Ніна Лейнонен
  ▪   Гельсінкі

Нав’язування дружби силою

Яким є розуміння безпеки та відносин із Москвою в нинішній Фінляндії
Матеріал друкованого видання
№ 28 (452)
від 14 липня, 2016

Професор, колишній радник із зовнішньої політики й посол президента Фінляндії Алпо Русі знає, про що каже, коли йдеться про «фінляндизацію». У 2002–2003 роках під час таємного розслідування його було звинувачено (а інформацію умисно злито ЗМІ) у шпигунстві на спецслужбу НДР — Штазі. Але доказів бракувало. Прокуратура повністю очистила його від підозри в червні 2003-го.

На 15 років старший брат Русі, на початку 1970‑х керівник державного інформаційного відомства, був у контакті зі Штазі у 1965–1977 роках. Проте сам Алпо нічого спільного з цією структурою не мав. Вона просто зареєструвала його дані, тоді ще студента, восени 1969-го, от і все, і колишні співробітники спецслужби НДР очистили його ім’я у 2003‑му. Алпо Русі каже, що він потрапив на мушку, бо його шефа президента Мартті Агтісаарі витіснили з посади.

І це вам не 1970-ті. Усе трапилось у Фінляндії ХХІ століття. Звучить як шпигунський сюжет часів холодної війни, але це не так.

Росія, а доти Радянський Союз мали й мають сильний вплив на Фінляндію. До поворотного моменту 2014 року відносини між Москвою та Гельсінкі (а також рештою Західної Європи) почали бачитися відкритішими й більш довірчими. Ділові контакти покращувалися навіть після економічного краху 2008-го та війни в Грузії.

Читайте також: Генрік Мейнандер: «Будь-який варіант нейтралітету України буде проросійським»

А потім був Крим. І досі важко знайти щиру відповідь, чи виявився він тією причиною, що привела до форми військових також у Фінляндії. Можна читати між рядків, але на офіційному рівні прямого пояснення не дістанеш. Санкції проти Росії, втім, визнають усі. Або визнавали, доки «фінляндизація» знову не підвела голову. Уже не один місяць поспіль кілька членів парламенту, переважно від «Справжніх фінів» та Фінляндського центру, говорять про можливість зняття санкцій із Москви.

Русі дає визначення «фінляндизації» в чотирьох пунктах, які описують і саме поняття, і вплив цього процесу.

По-перше, експерт цитує досвідченого й дуже авторитетного фінського дипломата Марка Якобсона. Кілька років тому він припустив, що фінська політична еліта була «фінляндизована», але народ потягнувся до Заходу ще в епоху холодної війни.

Русі погоджується з визначенням Якобсона. Глава держави та численні провідні політики спиралися на Росію, тоді як народ дивився на Захід.

Колишній радник з національної безпеки США Збіґнєв Бжезінський запропонував «фінляндизацію» для України у 2014 році. Він сказав, що Фінляндія — член Європейського Союзу, а не Організації Північноатлантичного договору. Протягом холодної війни зовнішня політика Гельсінкі ґрунтувалася на засадах офіційного нейтралітету.

Він стверджував, що можливе таке рішення, «позитивна фінляндизація», за якого Україна взаємодіє із Заходом, наближається до Європи, але має відносини також із Росією, як Фінляндія.

Фінська еліта, як і багато інших у Європі, не змогла зрозуміти зміни в загальній безпековій картині в Балтії та Росії. Це стало такою самою великою невдачею, як і неспроможність передбачити розпад Радянського Союзу

Русі критикує позицію Бжезінського. Каже, що пропозиція такого підходу до України свідчить: на міжнародному рівні замало достовірної інформації про «фінляндизацію». У випадку України це означало б визнання її частиною сфери впливу Росії, а водночас Київ був би зобов’язаний проводити нейтральну зовнішню політику.

По-друге, визначення «фінляндизації» може бути дуже важливим під час оцінки причин, з яких завжди прагматична Фінляндія не потрапила у хвилю розширення НАТО 2004 року. У цей час, наприклад, до Альянсу вступили країни Балтії.

Русі нагадує про заяву фінського президента Тар’ї Галонен (2000–2012), зроблену 2005-го. Вона виправдала неприєднання до НАТО водночас із країнами Балтії тим, що Фінляндія не могла вступити до оборонного союзу разом із колишніми комуністичними державами. Адже, увійшовши до Альянсу, цим визнала б, що була «фінляндизована» в епоху холодної війни.

«Це прозвучало нещиро стосовно Східної Європи. То були території, окуповані проти їхньої волі. «Фінляндизацію» не слід так змішувати з дискусією про політику безпеки. Так не можна доводити, була «фінляндизація» чи її не було», — вважає Русі.

По-третє, небагато хто був здатен правильно зрозуміти загальну картину зміни безпекового середовища в Європі. Через це Швеція, наприклад, відмовилася від регіональної безпеки й системи призову, які зараз відновлює.

І, нарешті, дискусії про НАТО у Фінляндії бракувало необхідної історичної глибини. Причина в тому, що доба холодної війни наклала свій відбиток на імідж НАТО.

Читайте також: Експерти: «Фінляндизація» по-українськи означатиме капітуляцію перед Росією

Русі каже, що, з одного боку, «фінляндизація» — це політика реалізму, але з другого — такі феномени, як «московська карта» і «свої росіяни», відомі в країні. Ці явища передбачають два виміри логіки: поступове підкорення «совєтам», а у випадку нинішньої проблеми — російське домінування.

Україна — об’єкт насильницької «фінляндизації» Росією від 2004-го. Саме цього Бжезінський цілком не зрозумів, хоча його наміри, поза всіма сумнівами, були добрі.

Офіційне Гельсінкі уникає дефініції «фінляндизація», кажучи про період після Другої світової війни.

«Утім, пропрацювавши 15 років дипломатом під час холодної війни, можу запевнити: нашим голов­ним завданням було показати, що ніякої «фінляндизації» немає. Але ми всі знали, що вона є. Не визнавати цього було б нечесно. Навіть росіяни самі офіційно зауважували, що весь час тиснуть на Фінляндію», — каже Русі.

«До того ж Зимова війна (1939–1940) була злочином Радянського Союзу проти Фінляндії. Після неї багато що пішло не так, адже країну втягли в Другу світову, а у 1944-му вона мало не втратила незалежності», — додає експерт.
Русі вимагає, щоб у Фінляндії з’явилася «Біла книга» про відносини з Радянським Союзом під час холодної війни. Наприклад, дуже багато «проблематичних» досьє і документів у державі закрито. «Це найкращий доказ «фінляндизації». Досьє залишаються засекреченими, тому що ні в кого немає сміливості їх відкрити», — каже Русі.

Як приклад він наводить «список Тіітінена» — імена майже 20 фінів, що могли бути агентами Штазі. Цей реєстр було отримано від німецької розвідувальної служби в 1990 році, але розслідування щодо нього не проводили. Перелік був підготовлений останнім резидентом Штазі в Гельсінкі полковником Інґольфом Фраєром, який кожні два місяці координував свою роботу у фінській столиці з КГБ.

«Значення цього документа недооцінено, але він лишатиметься засекреченим до 2050-го. 60 років. На мою думку, це суперечить Конституції. Такий довгий термін таємності обрано тому, що держава хоче приховати кілька ймовірних злочинів», — каже Русі.

Під час холодної війни чіткою ознакою «фінляндизації» була заборона виступати проти Радянського Союзу. У 1972 році парламент у Гельсінкі навіть спробував ухвалити закон, який передбачав кримінальну відповідальність за антирадянські дії та переконання. Якби його було прийнято, у Фінляндії людей переслідували б за антирадянщину. Це крок у  напрямку східноєвропейської політичної атмосфери, на думку Русі. На щастя, цей документ не ухвалили. Деякі парламентарії, що внесли цей законопроект, стали ключовими політиками у Фінляндії 1990-х і 2000-х.
Сьогодні «фінляндизацію» можна вбачити й у нерозумінні дискусії про членство в НАТО.

Читайте також: Путін розповів, як діятиме Росія в разі вступу Фінляндії в НАТО

«Це питання маргіналізації погляду. Чи краще для країни затулити рота експертам, які попере­джають про наслідки неприєднання до НАТО?» — запитує Русі.

Відтак він стверджує, що не існує жодних міркувань безпеки, через які варто припинити дискусію про членство в Альянсі. Зазвичай влада й політична еліта приглушують дискусію, посилаючись нібито на якісь питання національної безпеки.

Русі закликає замислитися над тим, у який спосіб Москва дужче нашкодила б Гельсінкі, якби Фінляндія вступила до північноатлантичної спільноти.

«Росія не хоче загострювати протистояння з НАТО. У неї не існує ані сил, ані ресурсів для великомасштабного конфлікту. Її вистачатиме на маленькі локальні війни та гібридну війну, але навіть для росіян немає сенсу втягуватись у справжню», — стверджує Русі.
«А зі стратегічного погляду: чого їм має хотітися руйнувати добрі відносини із сусідом? Якщо це через НАТО, то такі відносини добрими не назвеш», — додає Русі.

Він переконаний, що всі фіни хотіли б позитивного діалогу з РФ, але не за будь-яку ціну, не за рахунок ганьби. Фінляндія повинна міцно ввійти в західний табір.

«Наше приниження в тому, що нам не можна (на думку Росії) допускати появу інфраструктури НАТО біля наших кордонів, а от їм (росіянам) можна розміщувати «Искандеры» вздовж своїх західних. Ми завжди відчуваємо на собі їхню ядерну загрозу, але все одно не маємо права навіть на мінімальний захист», — каже експерт.

Він радий, що деякі молодші політики та експерти в країні вириваються з-під тиску «фінляндизації», і ми говоримо про те, щоб Фінляндія зайняла позиції члена ЄС і НАТО. Він бачить проблиски надії принаймні серед молодших членів Коаліційної партії, Шведської народної партії та Зеленого союзу (наприклад, голова ЗС Вілле Нійністе кілька разів заявляв, що Фінляндія повинна позбутися тягаря «фінляндизації»).

«Фінська еліта, як і багато інших у Європі, не змогла зрозуміти зміни в загальній безпековій картині в Балтії та Росії. Це стало такою самою великою невдачею, як і неспроможність передбачити розпад Радянського Союзу. Події ХХІ століття пов’язані з «фінляндизацією», яку після холодної війни не обговорюють належним чином», — підсумовує Русі.

«Нам потрібно знайти новий початок для європейської інтеграції і трансатлантичних відносин після Brexit», — вважає він.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.