Світ

  ▪   Записала: Анна Корбут

Роздвоєння особистості

Економічне лідерство в Європі, політичний вплив та відповідальність, реакція інших країн Європи на провідну роль Німеччини. Як усе те позначається на німецькому суспільстві? Про це Тиждень спілкувався з президентом «Карітасу України» Андрієм Васьковичем
Матеріал друкованого видання
№ 26 (450)
від 30 червня, 2016

Про настрої в німецькому суспільстві. На політичну дискусію та настрої в німецькому суспільстві впливають два фактори. Перший — питання мігрантів, а також безпеки в контексті масового їх напливу. Тут люди задумалися, як можна приймати велику кількість утікачів з інших країн, їх непокоїло, наскільки уряд Німеччини контролює процес. Висловлювання канцлерки про те, що ми подолаємо проблему, обнадіювали певну частину су­спільства, що відчувала гуманітарну потребу допомогти людям у біді. Водночас були й ті, хто злякався приходу чужих, яких він не розуміє. Це досить помітно поляризувало німецьке суспільство.

Другий фактор пов’язаний із терактами, геополітичною ситуацією, непевністю, пов’язаною з політичними подіями в Європі та світі. З напруженням, яке дедалі більше відчувається в суспільстві, що довгий час ігнорувало питання, скажімо, війни в Україні, але зараз усе чіткіше усвідомлює, що світ уже не такий, яким був у перші 10 років нового століття. Люди відчувають невпевненість у майбутньому.

У результаті в Німеччині сьогодні з різних питань втрачається Grundkonsens — базовий консенсус у суспільстві. Є партії, які мають радикально інші позиції, ніж усталені німецькі політсили. Це «Альтернатива для Німеччини», яка зайняла правий фланг у політиці, має антиамериканські погляди та виступає проти нинішньої міграційної політики. З другого краю Ліва партія, яка створилася на основі колишньої соціалістичної партії НДР. Але вона має дуже подібні позиції до правої. Дивує те, що обидві партії стосовно деяких геополітичних питань мають схожі позиції. Вони, наприклад, підтримують путінську Росію у війні між РФ та Україною. Тут можливі певна скерованість на власне підрив консенсусу, що існував у Німеччині. Втім, подібну тенденцію бачимо і в інших країнах.

Читайте також: Тонка гра. Про німецьке лідерство

Про реакцію німецького політикуму на страхи й запити населення. Перша реакція реактивна. Коли на кордонах з’явилися натовпи людей, треба було вирішувати: закривати ті кордони для них силою, а отже, із застосуванням за потреби зброї чи відкривати. Це зумовило доволі рідкісне явище: втратився кордон, відчуття забезпеченості межі. Натомість він став прохідним, без можливості контролю та відмови людям входу до країни. Це був реактивний момент. Плану щодо того, як реагувати, не існувало. Але потім реакція стала набувати іншої природи: політики почали думати, як узяти ситуацію під контроль. Тоді зробили кроки, завдяки яким кількість біженців до Німеччини та потоки мігрантів зменшилися. Сьогодні вже є тенденція до контролю ситуації, планування наперед. Крім того, за останній рік сталися зміни в структурних питаннях: у різних міністерствах значно збільшилася кількість працівників, відповідальних за імміграційні питання. Змінено й інші підструктури, дано завдання ефективніше регулювати ці процеси, виділено потрібні бюджетні кошти для забезпечення прийняття й інтеграції біженців і іммігрантів.

Німці є одним із двох лідерів ЄС. Вони усвідомлюють це, але, дивлячись на негативні моменти своєї історії, не хочуть дуже на цьому наголошувати й часто навіть самі не визнають того

Уряд намагався пояснювати свою політику. Інше питання — наскільки ті меседжі (до речі, дуже чіткі) канцлерки сприймалися суспільством. І тут постає одне цікаве питання: Меркель прийняла свідоме рішення піти проти течії в німецькому суспільстві? Вона таким чином проявила лідерство чи, навпаки, зашкодила собі й своїм перспективам утриматися при владі? Це покаже час. Небезпека тут у тому, що лідер може й не потягти за собою суспільство. Власне, тоді її популярність почала падати. Населення було налякане тими процесами. Навіть газети на кшталт Frankfurter Allgemeine Zeitung, які зазвичай підтримували політику Меркель, стали сприймати її міграційні рішення критично.

Про втрату консенсусу як історичний виклик. Злами в консенсусі суспільства були й раніше, і вони також минали, нормалізувалися. Один із них, власне, стосувався зовнішньої безпеки — зараз люди більше відчувають загрозу їй. У 1970-х роках порушувалося питання доозброєння НАТО в конфронтації з Радянським Союзом. Це дуже поляризувало німецьке суспільство й привело до зміни мислення в країні: була велика дискусія з приводу того, чи підтримувати ту концепцію. Згодом поляризація нормалізувалася. Тепер у Німеччині вважають, що НАТО тоді вчинило правильно в питанні доозброєння, бо це, зокрема, привело до розпаду Радянського Союзу. Але на той час питання було дуже складним.
Крім того, зараз на другий план відходить тенденція європейських суспільств витрачати гроші на вирішення соціальних питань, великих рухів, зумовлених глобалізацією, підтримкою людей, які не можуть дати собі раду з глобалізаційними процесами. Бо знову у фокусі питання безпеки.

Читайте також: Муки лідерства

Є зміна сприйняття загроз. Є тут видання, як-от Die Welt, які пишуть про ці речі щодня, показують геополітичні та політичні загрози, питання внутрішньої безпеки, міграції, усвідомлюють усе те. Це відображає певний прошарок німецького суспільства. І залежить від того, кого вважати «будівничим думок» німецького су­спільства.

Газети не дуже акцентують на нинішніх загрозах як на «великих цивілізаційних». Але якщо читати статті політиків чи інтерв’ю з ними, вони абсолютно усвідомлюють ті проблеми, які стоять перед суспільством, і намагаються шукати відповідь на них. Інша справа, що людина, яка живе в безпеці та з відчуттям безпеки, безпосередньо не бажає усвідомлювати потенційні проблеми та небезпеки. Вона хоче якнайдовше триматися звичних форм реагування, не змінювати риторику — говорити, що ми все вирішимо через діалог. Не хоче усвідомити, що можлива ситуація, коли інша сторона до діалогу не готова й бажає вирішувати проблеми в інший спосіб. Це такий собі політичний ескапізм. Основне пояснення того, чому сьогодні здається, що люди не говорять і не дискутують про ці речі.

Читайте також: Меркель-Штайнмайєр: дует чи какофонія

Про самоусвідомлення німцями себе як європейців і лідерів Європи. Якщо приглянутися, наприклад, до Євро-2016, то дуже чітко видно ідентифікацію: німці бачать себе німцями. Немає сумнівів, що вони хочуть бути частиною Європи й бачать себе в ній. Але при цьому німецька ідентифікація не стирається. Та й вихід Британії з ЄС засвідчує, наскільки національний підхід поки що сильніший за європейську ідентифікацію. Якщо спитати людину, хто вона, мало хто відповість «європеєць». Це радше вже друга думка. Насамперед людина, швидше за все, скаже «я німець». Тобто національний принцип у Європі ще не затертий. До того ж Євросоюз не створює ідентифікації: вам ніхто не відповість «я євросоюзівець».

З приводу лідерства тут дуже цікава проблема. Німці є одним із двох лідерів ЄС або навіть його локомотивом. Вони усвідомлюють це, але, дивлячись на негативні моменти своєї історії, не хочуть дуже на цьому наголошувати й часто навіть самі не визнають того. Тобто діють як лідери, впливають на європейську політику, але якщо їм сказати «ви лідируєте», то відразу відступлять, скажуть «ні-ні, ми тільки пропонуємо, намагаємося впливати, як всі інші». Тобто в них дещо зламане самоусвідомлення цього. Вони не хочуть бачитися такими, що нав’язують іншим свою волю. Натомість думають, що є криптолідерами — прихованими. І лідирувати хочуть приховано. Але, думаю, вони мають свідомо увійти в цю роль, яку фактично вже відіграють сьогодні, й свідомо казати: так, ми лідери Європи, ми хочемо мати цю функцію. Це означатиме визнання її та готовність брати на себе за цю роль відповідальність.

------------------------------------------

Андрій Васькович народився в Мюнхені в родині політемігрантів із України. Навчався в Римі та Мюнхені. З 1987 року працював журналістом, очолював газету «Шлях перемоги». 1991-го переїхав до України. Зараз очолює «Карітас України», що опікується ВІЛ-позитивними людьми, безпритульними дітьми, допомагає українським заробітчанам за кордоном.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.