Світ

  ▪   Алла Лазарева
  ▪   Париж

Порошенко в Парижі: між футболом та Brexit

Не можна сказати, що робочий візит президента Порошенка до Парижа привернув надзвичайну увагу французької преси. Країна зосереджена на інших темах: чемпіонаті Євро-2016 та референдумі у Великій Британії. Власне, футбольні відповіді українського лідера найбільше цитувалися в тутешніх медіа.

“Український президент критикує російських фанатів”, “Порошенко назвав російських хуліганів тренованими бійцями, що навчені вбивати”, “Український президент засуджує російських хуліганів”, - з такими та подібними заголовками вийшли більшість перших публікацій про візит Порошенка до Франції. Поза тим, висловлювання, що так сподобалося французьким колегам, запозичене з ранкового інтерв’ю українського президента каналу I-télé, в якому йшлося й про серйозніші речі: про російські війська та зброю на Донбасі, наприклад.

Але контекст є контекст. Саме ті події, що на цю хвилину найбільше цікавлять місцеву аудиторію, спрацьовують за неминуче тло цілого інформаційного процесу. Через три тижні про футбол забудуть і згадувати, а поки що саме довколофутбольні зауваження дозволили Порошенку потрапити на перші шпальти. Скажемо навіть більше: не виключено, що саме матч “Україна — Польща” в Марселі став тим справжнім, хоч і не афішованим приводом до президентського візиту до Франції, під який дипломатія дочепила зустрічі на високому рівні.

“Хто для Вас Олланд — союзник чи арбітр?” - запитали Порошенка в прямому ефірі каналу I-télé. Керівник держави двічі намагався піти від відповіді, тож запитання пролунало тричі. “І союзник, і арбітр, і партнер”, - нарешті вичавив з себе Порошенко, хоча відчувалося, що він явно не волів ані критикувати, ані над міру захвалювати свого французького колегу.

Читайте також: Навколофутбольні війни. Чим пояснити спалах насильства на Євро-2016

Президентські вагання зрозуміти неважко. Ще рік тому, коли Париж, всім на диво, розірвав угоду з постачання Росії військових кораблів «Містраль», французький президент виглядав політиком, здатним чинити поміркований опір московським факірам. Але в останні кілька місяців ситуація змінилася. Не привітного до Кремля міністра закордонних справ Лорана Фабьюса замінив на посаді стриманий та невиразний Жан-Марк Ейро, Путін дістав запрошення відвідати Париж у жовтні, Національна Асамблея та Сенат схвалили резолюції, що закликають уряд країни сприяти зняттю санкцій з Росії.

Коли прокремлівські резолюції обговорювали в обидвох палатах парламента, і правляча партія соціалістів, і представник уряду, держсекретар з питань ЄС Арлем Дезір, поводилися настільки неоднозначно, що в багатьох склалося враження недекларованої зацікавленості паризьких верхів саме в такому розвиткові подій. “Санкції в силі, доки не виконано Мінські угоди”, - виголошують сьогодні й президент Олланд, і його міністр закордонних справ. Але й додають, що час починати думати, як виходити з периметру санкцій.

У цій новинці сезону — вся сутність й слизькість нинішнього моменту. Про “поступове й поетапне” скасування санкцій кажуть не лише в Парижі, але й у Берліні та Римі, Афінах та Будапешті. Мабуть, все-таки непогано, що, скориставшись футбольним матчем, Порошенко принаймні спробував озвучити українську позицію стосовно виборів на Донбасі Олланду. Чи почули його? Напевне, так. А от чи підтримають, чіткої впевненості нема.

І не тому, що західна політика заклякла в боягузництві, а кремлівське лобі методично нарощує м’язи. Точніше, не тільки тому. Олланд, до прикладу, сподівається вибороти другий президентський термін. Він потребує наочних перемог, які б добре придавалися до агітації. Нормандський формат для нього — передовсім перспектива маленького домашнього п’єдестала, за умови, що результат буде. Саме тому французький лідер так наполягає на нереальному: негайні вибори на окупованих територіях, швидкі зміни до Конституції України... До весни 2017 залишилося так небагато! Наступні президентські вибори у Франції — через рік.

Читайте також: Французький Сенат: на колінах перед диктатором?

Висловлюючись про Мінські угоди, Олланд старанно ставив на один рівень обидвох учасників конфлікту: нападника та його жертву, Росію та Україну. “На поточний момент, - заявив французький президент, - не виконані всі умови та етапи Мінського процесу, зокрема, йдеться про виборче законодавство, вибори на сході України, звільнення заручників і повернення Україні контролю над кордоном. »

Ця конфігурація не нова. Як бачимо, вибори й закон про вибори, себто українські зобов’язання, поставлені перед російськими. Так воно простіше тиснути. Порошенко, як на прес-конференції, так і в інтерв’ю французькому телебаченню, чітко наголосив, що перед тим, як Київ візьметься за організацію виборів на Донбасі, мають бути виконані декілька передумов. Зокрема, вивід російських військ та бойової техніки, допуск спостерігачів до всієї без винятку окупованої території, відновлення українського контролю над кордоном...

“Пізно він приїхав, - зауважив французький колега. - Треба було раніше навідатися, щойно стало відомо про резолюції, які готувалися до обговорення в обох палатах парламенту. Що тепер говорити, як локомотив давно рушив?” Це так і не так. Дійсно, ситуацію з резолюціями назад не відіграти. Але залишаються всі інші запитання: безвізовий режим, заповнення квот по зоні вільної торгівлі, поліцейська місія ОБСЄ, кордон, заручники, а також — наступна зустріч “нормандської четвірки”, до якої, кажуть, поки що не готова Москва... Якщо українських голосів не буде чути, не варто дивуватися, що простір заповнюється зовсім іншими інтересами та впливами.

Читайте також: Франція. Негостинне Євро

Короткий візит Порошенка до Франції збігся в часі з рішенням Брюсселя продовжити санкції проти Росії ще на півроку. Цей час Україна ніяк не мусить втратити. Не треба ілюзій: і Олланд, і Меркель, - партнери та арбітри по нормандському формату, але навряд чи справжні союзники, - грають не за Україну, а за себе. Передовсім - за власний спокій та власні політичні перспективи. Якщо треба буде розраховуватися українськими інтересами — не стануть вагатися.

Україні ж за наступні півроку дуже важливо виграти час. Зміцнити економічні та політичні позиції, підсилити дипломатичну комунікацію. Жоден партнер замість Києва цього не зробить. Чим сильнішою стане Україна, тим важче буде Олланду та іже з ним просувати модель “спочатку вибори на Донбасі, а потім — решта”. Чи ставить такі завдання Порошенко? Але навіть якби й не ставив, це не означає, що ціла країна має право опустити руки.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.