Світ

  ▪   Анна Корбут

Войцех Якубик: «Росія намагається робити все можливе, щоб залишитися на європейському ринку»

Тиждень поспілкувався з польським аналітиком енергетичного сектору, головним редактором аналітичного порталу BiznesAlert про нову газову інфраструктуру Європи, спроби Газпрому зберегти вплив на неї та загрози «Північного потоку-2».
Матеріал друкованого видання
№ 9 (433)
від 3 березня, 2016

Як змінилася присутність РФ на європейському енергетичному ринку у зв’язку з подіями останніх двох років?

— Москва переформатувала її так, щоб зберегти там свій вплив у складних умовах, коли змінюються регулювання й ставлення країн, які бояться агресії Росії. Остання намагається робити все можливе, щоб залишитися на ринку й максимально зберегти свою частку. Відтак позиція Газпрому стає гнучкішою. Він пропонує продавати більше газу через аукціони. Говорить про певні зміни в умовах довгострокових контрактів, коли деякі клієнти заводять мову про ціни на нафту (у випадку прив’язки ціни газу до цін на конкурентні енергоносії, наприклад нафту-сирець. — Ред.). Бачимо, наприклад, намагання втриматись у центральноєвропейській газовій індустрії через сприяння західних країн, що прихильні до спів­праці з Кремлем, навіть попри агресію проти України й той факт, що на її території досі перебувають російські військові.
Росія намагається розділити ЄС у ставленні до санкцій та економічної співпраці з нею. Одні країни не дуже хочуть відступатися від нинішньої суворої позиції, не сприймають такого партнерства. Інші активно підтримують ідею повернення до звичної ділової взаємодії з РФ.

Окрім того, Москва відчуває зміни в нафтовій галузі. Тут умови для неї не дуже сприятливі: сировина й надалі дешевшає, цінова війна між Росією, Саудівською Аравією та іншими постачальниками триває, є загроза диверсифікації енергопостачальників у європейських країнах. Варшава, скажімо, намагається укласти контракт на купівлю нафти в Ер-Ріяда, а також налагодити поставки енергоносіїв з Ірану. Тож росіяни відчувають, що їхній вплив у цій частині світу слабне. У відповідь намагаються досягти максимальної присутності в інфраструктурі через акціонерну участь у ключових об’єктах Німеччини, Австрії. Це стосується не тільки газової інфраструктури, а й нафтопереробних заводів, нафтогонів тощо. Як наслідок — Європейській комісії доводиться розбиратися, наскільки Газпром відповідає антимонопольним правилам.

Читайте також: Французькі друзі Путіна

Водночас бачимо, як Росія старається користатися бізнес-зв’язками з компаніями Західної Європи для реалізації корупційних схем. Модель, схоже, така: представники Кремля здійснюють дипломатичні поїздки до Берліна, Гельсінкі, а кілька тижнів чи місяців потому з’являються угоди, що слугують підґрунтям для тиску на Єврокомісію, аби покласти край певним суворим політичним підходам до РФ. А ще відбуваються обміни активами: через такі оборудки Газпром вводять в інфраструктуру різних країн. Натомість їхні компанії (серед таких OMV, E.ON, Shell і BASF/Wintershall) отримують частки сибірських газових родовищ, наприклад Уренгойського.

Таким чином, російська енергетична політика розділяє Європу, і вона доволі ефективна, навіть попри складні умови, у яких опинилися Газпром і «Роснефть».

Які запобіжні інструменти має Єврокомісія?

— Вона може застосувати до Газпрому чи інших подібних компаній норми Євросоюзу: однакові для всіх, хто працює на європейському ринку. Інший шлях — політичні рішення. Але думки в ЄК щодо того, як тепер поводитися з російським бізнесом у Європі, розійшлися. Західноєвропейські країни-члени підтримують поглиблення співпраці з Москвою. Східноєвропейські, у яких більше досвіду, пов’язаного з російським впливом, дуже проти. Є також фактор індивідуальних вигод, котрі Газпром пропонує окремо країнам у всьому ЄС. І тут справді складно. Деякі з них на словах виступають проти «Північного потоку-2», але припинять блокування проекту, якщо отримають щось навзамін. Тривають дискусії про те, що з ним робити. Найбільший компроміс на сьогодні — продовження санкцій і запобігання незаконній поведінці на енергоринку.

країни регіону, зокрема й Україна, можуть поглиблювати інтеграцію, будувати інтерконектори, щоб доправляти паливо з інших напрямків, і диверсифікувати сам процес його постачання

Які загрози «Північного потоку-2» у цьому контексті?

— Інвестиція у нього дасть західноєвропейським енергокомпаніям непогані гроші. Але такий погляд є короткозорим. У довшій перспективі проект приховує реальні загрози для безпеки. Саме тому НАТО та ЄК його критикують, адже він робить стабільнішою присутність Газпрому в Європі й посилює залежність від російського газу, а ще збільшує його частку в Центрально-Східній Європі, запобігаючи диверсифікації. На жаль, Альянс та Єврокомісія не мають політичних інструментів для блокування «Північного потоку-2». Єдине, що може ЄК, — це стежити за дотриманням компанією правил.

Тим часом країни регіону, зокрема й Україна, можуть у такій ситуації поглиблювати інтеграцію, будувати інтерконектори, щоб доправляти паливо з інших напрямків і диверсифікувати сам процес його постачання. Приклади диверсифікації: термінал для скрапленого газу в польському Свіноуйсьце, каспійський газ у майбутньому, будівництво інфраструктури між собою: вона може змінити газовий ринок на цій частині континенту.

Після розвалу Радянського Союзу російський газ надходив до Західної Європи зі сходу на захід, через Центральну та Східну. Якщо побудувати інтерконектори між Польщею, іншими країнами Вишеградської четвірки, Хорватією та Україною, проляже інший вектор — із півночі на південь. Це може змінити поведінку ринків у регіоні. Такими газогонами ми зможемо транспортувати газ із Каспійського, Середземноморського регіонів, Скандинавії, навіть Близького Сходу. Це особливо важливо, адже він дешевший за скраплений.

Читайте також: Чи стане Німеччина "троянським конем" Росії?

Тут з’являються нові інфраструктурні проекти: той-таки термінал скрапленого газу в Свіноуйсьце, ще один у литовській Клайпеді. Попри свою високу вартість, ці ініціативи дають чудові результати в сенсі енергетичної безпеки. За рік після запуску термінала в Литві закупки блакитного палива від Газпрому в країні впали до близько 50% загального показника. Основний постачальник газу в них тепер Норвегія. Таким чином Литва здобула енергетичну незалежність від Росії.

Наскільки таких альтернативних джерел достатньо, щоб забезпечити потреби країн Центрально-Східної Європи? І наскільки відрізняється ціна цього газу від пропонованої Газпромом?

— Поступово ці країни досягнуть моменту, коли зможуть відмовитися від російського газу повністю. Ми вже бачимо таке в Україні: цього року після конфлікту з Газпромом Київ вирішив не імпортувати його. Це стало можливим завдяки героїчним зусиллям українського уряду, компаній та суспільства, спрямованим на зменшення споживання газу загалом, впровадження енергозберігаючих технологій і пошук замінників на європейському ринку через реверс із Польщі, Словаччини, Угорщини. У вересні 2014-го Газпром намагався зменшити постачання блакитного палива до Польщі та Словаччини, аби вони не перекачувати його до України. Відтак ці країни вийшли на спотові ринки в Німеччині й придбали газ там, та ще й зі знижкою, замість безпосередньо купувати в Газпрому. Це показує, наскільки ринок змінився. Але кінцева мета — нейтралізувати політичний вплив газових відносин із Росією і перетворити їх на звичайний бізнес, який не позначається на політичних розстановках і не змушує країни поступатися Москві. Найкраще рішення тут — свобода вибору постачальника.

Читайте також: Stratfor про найближче десятиліття: занепад Росії, криза ЄС та зміцнення Туреччини

Що ж до ціни, то на ринках Європи цей енергоносій коштує менше, ніж безпосередньо в Газпрому ($150–200 за 1000 м3 на спотових майданчиках проти відповідно $238 для Європи і Туреччини, за винятком балтійських країн). Норвезька Statoil продає Литві дешевше, ніж російська компанія. Точної суми ми не знаємо, бо це конфіденційна інформація, однак литовці кажуть, що навіть скраплений газ, який зазвичай дорожчий за традиційний, виходить дешевшим, ніж пропозиція з РФ. Це робить структуру споживання гнучкішою і менш залежною від Газпрому.

Між Газпромом і, наприклад, німецькими компаніями укладаються угоди про обмін активами у великих газосховищах. Чи може це мати якийсь політичний вплив на майбутні рішення стосовно того, яким країнам продавати паливо, а яким ні? Або ж уможливити штучний дефіцит газу?

— То був би незаконний вплив на європейську газову інфраструктуру, на який вказує Єврокомісія в процесі аналізу на відповідність антимонопольним нормам. Зараз вона перевіряє, наскільки таким чином Газпром здобуває право впливати на ринки та інфраструктуру й запобігати диверсифікації. І ми вже бачимо, як під загрозою може опинитися, наприклад, реверс до Словаччини з Німеччини. Чи блокування Газпромом прокачування більших обсягів газу до тих-таки словаків, щоб вони не продавали його українцям. Київ на цю проблему вказував. У Брюсселі переймаються ось якою перспективою: якщо «Північний потік-2» запустять і Газпром здобуде такий вплив на регіональну інфраструктуру в Східній Німеччині, то може стати проблемним імпорт палива з ФРН до Польщі, якщо воно нам знадобиться, бо пріоритетним буде транзит із «Північного потоку-2». Це реальна небезпека присутності Газ­прому всередині згаданої інфраструктури.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.