Суспільство

  ▪   Валерія Бурлакова

Нелегали на колесах: Розвинений чорний ринок міських та міжміських перевезень призводить до втрати не тільки державних коштів, а й людських життів

Околиці залізничного вокзалу в Києві часом нагадують, що ми справді живемо у країні третього світу. На бетонних парапетах п’ють чи сплять безпритульні.

Вуличні цуценята оточують продавчиню біляшів та розчинної кави. Вона саме наливає комусь «п’ятдесят» з-під поли. «Квартира! Квартира! Квартира!» – кричать численні жінки, пропонуючи помешкання гостям столиці. Поруч ніжаться на сонці два міліціонери. Напівлежачи на капоті старої іномарки, смакує шаурму кремезний чоловік років 50. Його машина вщент обліплена різнокольоровими плакатами з назвами доброї половини українських міст – до них «зазивала» пропонує поїхати маршруткою просто зараз. «Харків! – вигукує дядько, не припиняючи жувати. – Одеса! Дніпропетровськ!»

На годину швидше

Дістатися до Одеси (489 км від столиці), розповідає Тиждень.ua поціновувач східної кухні, коштує 170 грн. У маршрутці, яку він пропонує, немає кондиціонера, якщо пощастить, є маленький телевізор із «95 кварталом» чи низькопробними російськими серіалами на екрані та водій, що смалитиме у вікно дорогою. Багаж пасажирів тулиться за задніми сидіннями та й просто у проході.

Попри такі умови, це не найдешевший варіант подорожі. Найменш витратно доїхати до Південної Пальміри потягом: плацкартні квитки коштують 90–100 грн. Автовокзал пропонує численні автобуси від 100 грн за місце. А проїзд комфортабельним бусом одного з найбільших приватних перевізників в Україні коштує «аж» 175 грн – за ці гроші на пасажирів чекатимуть навіть усміхнені стюардеси, що розносять безплатні напої та бутерброди.

Однак нелегальні маршрутки не порожні. Зі стоянки залізничного вокзалу вони від’їжджають приблизно щодві години, з автовокзалу – щогодини. Однак жодного вартого довіри розкладу ці перевізники не мають. «По заповненню!» – відповість вам будь-хто з водіїв. Це означає, що, може, ви вже й мінералки купити не встигнете чи, навпаки, чекатимете на відправлення 3 год.

Людей це не зупиняє. «Замість звичних 6,5–8 год маршрутка їде до Одеси 5 год, іноді й швидше. До неї можна прийти будь-коли і зайняти зручні місця. Квитки брати не треба, тож стояти в черзі не доведеться», – пояснює свій вибір постійний клієнт нелегальних перевізників киянин Сергій.

На запитання, чи можна взагалі отримати проїзний документ на маршрутку, привокзальний «біг бос» відповідає ствердно. Але показати, який він має вигляд, не може, продати його просто зараз також. Натомість протягує візитку із зображенням білої маршрутки на тлі синього-синього моря, що, ймовірно, символізує Чорне. «Коли зберетеся, можете забронювати місце, – каже. – Водій вам дасть квиток на місці». На візитці інформації мінімум: «Київ – Одеса, відправлення від залізничного вокзалу» та три мобільних номери.

«У столиці квиток і справді видають шофери. Треба їм сказати заздалегідь, що тобі він знадобиться, – розповідає одеситка Олена, якій проїзні документи бувають потрібні для хоча б умовної звітності про відрядження до столиці. – В Одесі продають у маленькій кімнаті «наливайки» за 100 м від будівлі автовокзалу». Такий квиток, за словами дівчини, має досить цікавий вигляд. Це клаптик паперу, на якому друкованими літерами зазначено маршрут та пункти, що потребують заповнення, дату, місце. «Хоча місце навіть із цим «документом» ти займаєш яке є, у маршрутках вони не пронумеровані. Прийде багато людей раніше за тебе – сидітимеш позаду чи поруч із водієм, де буде вільно. І час відправлення на квитку нічого не гарантує. Автобус не набереться – чекатимеш», – ділиться досвідом Олена. Папірець-квиток заповнюється від руки, і єдине підтвердження того, що ти не виготовив його самостійно, – незрозуміло чий підпис…

Чимало пасажирів подібних маршруток засвідчують: ціни на них важко назвати фіксованими. За відсутності грошей та великої черги із водієм, що перебуває в гарному настрої, можна торгуватися і зрештою зійтися на меншій сумі. Коли маршрутка не наповнюється швидко, шофер може запропонувати пасажирам доплатити за вільні місця та вирушити просто зараз. Якщо людина відмовляється від сплаченої поїздки, перевізники повертають 80% її вартості, залишаючи собі самовільно встановлені 20%. В Одесі пасажирам, які приїхали на вокзал із валізами та квитками на автобуси, іноді радять віддати свої проїзні документи та поїхати маршруткою з доплатою – і швидше, і «просто зараз», а не за півгодини за розкладом. Квиток на автобус одразу поспішають здати в касу (можливо, маючи там певні домовленості) представники нелегалів.

Поспілкувавшись із купою «зазивал», маємо кілька продиктованих телефонів, оптимістичне «щось придумаємо!» на запитання про квитки, обіцянки доставити до місця призначення з вітерцем… а головне – ворох різнокольорових візиток. Лише на одній із них зазначений не тільки маршрут поїздки та контактні телефони, а й назва компанії-перевізника.

«Прості речі рятують життя»

З’ясувати, чи перевізник офіційний, досить легко просто на місці – достатньо подивитися навкруги широко розплющеними очима. У салоні маршрутки, згідно із законом, обов’язково має бути розміщена інформація про перевізника та страховика, їхні контакти – адреси та телефони. У випадку міжміських і міжнародних перевезень – хоча б нумерація місць та витяг з отриманого дозволу на перевезення пасажирів.

Чорний ринок транспортних перевезень небезпечний не тільки відсутністю чіткого розкладу або страхування чи тим, що квиток із відрядження «не визнає» бухгалтер на роботі. І не лише тим, що перевізники-нелегали нехтують соціальними зобов’язаннями перед пільговими категоріями населення та позбавляють прибутків офіційних перевізників, які сплачують податки. Іноді «ліваки» становлять безпосередню загрозу життю пасажира.

Перевізники без ліцензій та дозволів не опікуються технічним станом автівок та медоглядом шоферів, адже не мають ані власної бази, ані свого лікаря та механіка. До того ж нерідко водії на міжміських маршрутах змушені проїжджати впродовж доби понад 500 км, тож у будь який момент їх може здолати перевтома або сон. Наслідком цього є ДТП із численними жертвами.

Чорний ринок

За даними громадської організації «Всеукраїнська асоціація автомобільних перевізників» (ВААП), 30% перевізників України нелегальні. Представники ГО підрахували, що внаслідок діяльності нелегалів державний бюджет щороку недоотримує майже 10 млрд грн. Хоча, за скромною версією Міністерства інфраструктури, ця сума становить лише 30 млн грн. Державну цільову економічну програму розвитку автомобільного транспорту на період до 2015 року ВААП не раз блокувала через її недоліки, водночас публічно не пропонуючи власної чіткої програми. Тож проблему чорного ринку транспортних перевезень ніхто не поспішає вирішувати, і все завершується черговим обговоренням під час чергового круглого столу.

Експерти вважають, що нелегальних перевізників, які на сьогодні становлять величезну частину ринку, треба не позбуватись (адже їхні послуги мають неабиякий попит, отже, вони потрібні населенню), а виводити з тіні. Утім, як зауважують у ВААП, останнім невигідно працювати по-білому: платити повні податки, дотримуватися графіка перевезень (відправляючись напівпорожніми, якщо він цього вимагає), дозволяти державі регулювати свою тарифну політику тощо. Це суттєво зменшить їхні прибутки.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.