Суспільство

  ▪   Валерія Бурлакова

Концерт замість повстання: під Лук'янівським СІЗО співали для політв'язнів

Вечір 23 травня. День смерті Євгена Коновальця – започатковане 1941 року Свято Героїв. Лук'янівське СІЗО. Під його вікнами, на засипаному тополиним пухом баскетбольному майданчику, як ніколи багато людей, понад сотня

Лунає пісня: «...в цілому полі синьому, як льон, судилося тобі самому бути, аби спізнати долі, як покути…» Співає Сергій Василюк, вокаліст гурту «Тінь сонця», насамперед не для тих, хто сьогодні прийшов сюди. А для тих, хто звідси піти не може, хто за стінами в'язниці №1. «Сподіваюсь, хлопці чують», – часто кажуть у натовпі.

Козаки за духом

Хлопці – це, зокрема, активісти ГО «Патріот України» Ігор Мосійчук, Сергій Бевз, Володимир Шпара – так звані «васильківські терористи». Однак не лише вони. Згадували на акції й «святошинських робін гудів», котрі розгромили підпільний салон гральних автоматів, і «ніжинських робін гудів», які викрили постачальників наркотиків, і родину Павліченків, і Віталія Запорожця.

«Він не був заполітизованою людиною, – каже про останнього «руйнівник Леніна» Микола Коханівський. – Запорожець кинув виклик системі, поклавши з одного пострілу покидька-дільничого, який тероризував до того все село. Це справжній героїчний вчинок. Ми нащадки героїв по крові, це так і є. А Віталій Запорожець – запорожець і козак за духом. Тому він вчинив так, як багато хто лише мріє».

Ім'я Запорожця присутні зустрічають оплесками.

Силами протесту

«Треба не просто вшановувати героїв минулого. Слід пам'ятати й героїв сьогодення: борців, які нині мають честь, гідність, і не продаються», – переконаний Коханівський.

Організатори акції заздалегідь попросили людей принести тим, хто за ґратами, найпотрібніше. Продукти: тушонку, згущене молоко, чай, крупи та ліки. Їх і справді принесли, зокрема, багато рифампіцину, який використовують для лікування мікробактеріальних інфекцій, зокрема, туберкульозу та лепри…

«Коли герої опиняються за ґратами – це є однією з найкращих форм мобілізації та опору режиму, – впевнений колишній політв'язень Ігор Гаркавенко. – Коли герої в могилі – це фундаментальна форма опору режиму. Коли наші герої за ґратами, ми хочемо, щоб наші противники теж були там само. Коли хтось із нас опиняється в могилі, кожен з нас у своєму серці бажає смерті для наших ворогів. Тому я хотів би подякувати нашому ворогові за те, що він надає таку базу для опору».

Тим самим шляхом

Координатор Комітету визволення політв'язнів, журналіст газети «Коммерсант» Артем Скоропадський впевнений, що в Україні відбувається те саме, що й у Росії та Білорусі в останні роки.

«Не так, може, страшно та жорстко, – зазначає він. – Але скільки ще доведеться чекати, щоби зрозуміти, що Україна рухається тим самим шляхом? Зараз сидять УНСОвці. Порушена кримінальна справа проти учасників Податкового Майдану. Сидять «васильківські терористи». Є ще купа справ... Кого ще потрібно посадити, щоби громадяни України зрозуміли, що Україна йде авторитарним шляхом, яким свого часу йшли і Росія, і Білорусь? І до чого це призвело, ми бачимо, ось, я стою перед вами, іммігрант з Росії».

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.