Суспільство

  ▪   Валерія Бурлакова

Таємнича лабораторія у Києві живе після смерті

Вчені стверджують, що до покинутої лабораторії хтось навмисно звозив препарати та документи

Легенди – неодмінний атрибут будь-якого великого міста, і старовинний Київ не виключення.

Хто ж не чув, що на Лисій Горі збирались відьми, а мешканців Замку Ричарда лякали моторошні звуки. Але все це – перекази давнини глибокої… Місто живе, змінюється, в ньому народжуються нові казки. Наприклад, про покинуту лабораторію Київського інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського.

До цієї будівлі неможливо дістатись машиною. Сховалась вона на вкритому деревами пагорбі майже у самому серці міста. Пройти однією з майже зарослих стежок, перелізти кілька впавших дерев – і ви на місці.

Будівля виглядає трохи моторошно навіть зовні. Тому немає нічого дивного у тому, що про неї розповідають. Можна почути, що це – колишній центр модернізації людини. Що саме тут розробляли біологічну зброю. За іншою версією - вакцину від СНІДу. Це, доречі, ближче до правди – всі, хто був там, бачили ярлички на клітках для піддослідних тварин. Дати та написи: «холера», «гепатит», «рак», «СНІД»…

Прихильники всіх версій діяльності лабораторії схиляються до того, що в цьому місці трапилось щось страшне. Чому б ще люди покинули її, залишивши все на своїх місцях? Зникли, як екіпаж «Марії Селести», залишивши по собі не тільки меблі, але й препарати, шприці, документацію, перепустки, посуд, особисті речі…

«У лабораторії я вперше побувала у 2008 році, - згадує киянка Ірина, якій завжди цікаво було гуляти по покинутих домівках. – Пішли туди зі знайомим, який налякав, що у приміщеннях можуть бути віруси, якими заражали піддослідних тварин».

Багато років в цьому місці, де за дверями з попередженнями на зразок «Тварини інфіковані» на підлозі розкидані шприці, кияни – від бажаючих випити не на вулиці підлітків з сусідніх будинків до фотографів та поціновувачів «пост апокаліптичної естетики – шукали гострих відчуттів. І в одночас вірили, що нічого справді небезпечного у цьому місці бути не може. Бо хто ж його тоді залишив би напризволяще?..

10 років різниці

Перший співробітник інституту, з яким пощастило поспілкуватись Тижню, трохи здивував. «Лабораторія не покинута, - анонімно засвідчили у телефонній розмові. – Точно вам кажу, це все казки!».

«Заборонено про це розмовляти», - відрізав охоронець на прохідній інституту епідеміології.  

З керівництвом вдалося вийти на зв’язок тільки після кількох десятків дзвінків, письмового запиту та двох візитів.

За офіційною версію лабораторію залишили ще 19 років тому – у 1993 році. Таку інформацію Тижню надав заступник директора інституту Олег Рубан.

«У 1993 році вимкнули опалення, - розповідав він. – У держави не було грошей – перебудова була». За словами Рубана, з того часу у приміщенні ніхто не працював.

Як не дивно, дещо інші речі розповідала сама будівля. Наприклад, останній рік, який фігурував на причеплених до кліток з інфікованими тваринами папірцях – не 1993-й, а 2002-й. І це не єдина згадка про нього.

«В одному з кабінетів, на дверях якого було прізвище та ініціали його власника, ми знайшли телефонний рахунок датований 2002 роком. На ньому буле таке ж прізвище та ініціали», - розповідають відвідувачі лабораторії.

В той же час, більшість документів все ж таки датується кінцем 80-х та початком 90-х років. Втім, про те, що «допрацьовували» у 10 років як закинутій будівлі у 2002-му вчені не кажуть.

Звичайне диво

На питання, як працювала установа, що там робили, пан Рубан відповідає більш ніж лаконічно: «звичайна лабораторія була». «У столиці близько 300 таких, - додає він. – Чи тримали там інфікованих тварин? Десь тримали, десь не тримали».

Втім, це не принципово. Принципово те, що ще нещодавно у лабораторії залишалась купа медикаментів, документації, тощо. Можна було і почитати і статистику по інфекційним захворюванням, і взяти додому вакцину проти сказу, і помилуватись на листи з Оксфордського та Кембріджського університетів.

Зараз з лабораторії винесли все – навіть меблі. Більшість кімнат випалили – втім, не чіпаючи коридори. Цілком очевидно, що це була не пожежа – після нього приміщення не тільки вигоріли б не «вибірково», але були б хоч якісь залишки того, що горіло. Втім, в інституті цього не визнають.

«Це, мабуть, прийшли гості якісь і вирішили ще й пікнік там влаштувати», - припускає пан Рубан.

З часів «пікніку» відхрещуватись від наявності у закинутій будівлі медичних препаратів було б вдвічі простіше, якби не один нюанс. В кількох метрах від основної споруди, у лісі, є невеличкий бункер під землею. Раніше дві величезні кімнати під землею з підлоги до стелі були заставлені ящиками з препаратами. Зараз їх немає, полиці й стіни вкриті золою, наче й це приміщення «обробили» вогнем.

Але немає препаратів лише на старому місці. Якщо відійти на кілька кроків від бункеру й трохи розгрісти пожовкле листя – натрапляєш на купу паперів, скляночок та ампул, які хтось просто звалив у лісі й присипав листям.  «Хромоген ОФД», «Скрін ВІЧ», «СІБ з лактозою»… Здебільшого це тести на різні захворювання, розчини, паперові індикатори.

Може, у індикаторах і немає нічого страшного. Але так вважають не всі. «У склад наборів зазвичай входить десяток ампул з індикаторами, й одна-дві контролі ампули із робочим вірусом та штамом бактерій», - стверджує київський доктор, який попросив не називати його ім’я. Доречі, коментувати ситуацію з лабораторією та її потенційну небезпечність відмолись декілька київських вчених.

У інституті походження всього цього «добра» пояснюють дуже дивним чином.  

Everybody lies

«Ми ніякої документації не залишали, - запевняє пан Рубан. – Вона не наша. Думаю, це провокація».

«Я дивився в Інтернеті – виглядає жахливо просто!, - зізнається він. Але продовжує запевняти, що препаратів, які за годину до цього вдалося сфотографувати Тижню, лаборанти по собі не залишали. «Ми все знищили давно».

Уточнюємо – може, знищили все небезпечне, але там залишились речі, які за небезпечністю дорівнюють дистильованій водичці? Яку ми, до речі, теж знайшли.

Однак пан Рубан впевнений, що навіть дистильованої води там бути не може. «Але ж ми все бачили, - кажемо, - І кілька років тому, і зараз…».

«Це щось нове! Хтось намагається зробити цей об’єкт привабливим”, - каже вчений.

Важко повірити, що є у світі люди, які намагаються зробити привабливими покинуті будівлі.  Тим більше що приваблюють вони, зазвичай, хіба що підлітків, романтиків та фотографів.

І люди ці спеціально принесли туди центнери препаратів, які потім вирішили «переховати» під пожовклим листям. Залишили у лабораторії купу тематичної літератури й «паспортів штамів». Почепили на порожні клітки папірці із назвами страшних хвороб.  Легше повірити у недбалість, яку намагаються прикрити брехнею.

Чи було відвідання лабораторії небезпечним – вже й не скажеш. Хто і що там підчепив чи міг підчепити не покаже статистика інфекційних хвороб – все ж таки, екскурсії туди не водили. Але й було там чимало людей…

Коли вперше потрапляєш у подібне місце – заспокоюєш себе, в першу чергу, не гумовими рукавичками та респіратором. А тим, що не міг ніхто тут залишити нічого небезпечного. Це ж просто неможливо. Коли чуєш, що «лабораторія не закинута», «говорити заборонено» й «навіть дистильованої води там не залишилось» - розумієш, що нічого неможливого у світі немає.

Зараз лабораторію планують реконструювати, розповідають в інституті. Уряд обіцяв виділити гроші. «Приходьте за півроку!», - запрошує пан Рубан.

Що ж, за півроку це й справді буде «звичайна лабораторія». Без жодних легенд та загадок. Без можливої небезпеки для тих, кому кортить відчути себе сталкером. Але ж, кажуть, подібних місць у столиці близько 300… Хто знає на що ще не вистачить фінансування.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.