Суспільство

  ▪   Жанна Безп’ятчук

Майкл Буравой: «Фаталізм, властивий українцям, виправдовує бездіяльність»

Президент міжнародної соціологічної асоціації Майкл Буравой: «Фаталізм, властивий українцям, виправдовує бездіяльність і дає змогу олігархам керувати країною»

На думку професора університету Берклі Майкла Буравого, соціологи повинні час від часу полишати стіни університетів і дослідницьких центрів та заглиблюватися в гущу життя: навіть якщо там стиснуте повітря й треба дихати пилом, як на рудниках Замбії чи застарілих фабриках пострадянської Росії. Або ж якщо звідти можна потрапити до автозаку, припаркового неподалік Софіївського собору в Києві й підготовленого спеціально для протестувальників. Позиціонуючи себе як марксист, особливу увагу він звертає на соціальні відносини між «класами» суспільства – що накладає певний відбиток на його дослідження. З Майклом Буравим Тиждень зустрівся якраз після його виступу перед українськими студентами під час їхнього протесту в Києві на Михайлівській площі.

Бунт молодих

У.Т.: Ви були присутнім на Михайлівській площі в Києві під час студентського протесту 22 вересня. Чому ви відвідали саме цю подію?

Мені цікаво це, бо сьогодні є схожі студентські рухи по всьому світу. Приміром, нещодавно відбувся великий протест у моєму рідному університеті Берклі. Ми дізналися, що плата за навчання там буде підвищена на 80% впродовж наступних трьох-чотирьох років. Студенти виступають проти комерціалізації освіти. Мені хотілося побачити, як студенти протестують тут, як до них ставляться при цьому.

У.: Що ви сказали студентам

Я не довго говорив перед ними. Там була міліція. Кількох студентів заарештували, потім їх відпустили, щоправда. На площі було доволі небагато людей. Мабуть, міліціонерів було не менше, ніж студентів. Там було також чимало журналістів. Але ті, хто туди прийшов, були дуже рішуче настроєними.Взагалі ж, це скрізь рідкість, щоб уряди йшли на поступки студентам. Скажімо, у Берклі студенти постійно протестують. Але університет їм нічим не поступається. 

У.: Як багато поліції ви бачите під час студентських протестів у США, у вашому рідному Берклі? Як вона поводиться?

У 1960-х, коли відбувалися протести, то поліцію звозили з навколишніх міст, і вона була дуже грубою. Але це мало катастрофічні наслідки – протести лише множилися. Отож, це припинилося. З’явилася спеціальна поліція, що охороняла кампус. Вона поводилася м’якіше. Але коли два роки тому адміністрація університету почала знову збирати поліцію на такі акції, насильство повернулося. Як на мене, це був бездумний вчинок. Але вони чомусь на це пішли. Багато студентів заарештували, були навіть судові процеси над деким із них. До того впродовж 30-40 років теж відбувалися такі виступи, але їх ніхто не помічав. А от насильство привернуло увагу до студентського незадоволення. Поліція не застосовувала силу аж так жорстоко, як у 1960-х, коли були навіть загиблі. Але все одно поліція присутня під час протестів, має провокативний вигляд – тримає щити, зброю.

У.: Такі протести варто розглядати як симптоми соціальних негараздів?

Університетська освіта дедалі дорожчає.Назагал, ми з вами живемо в еру ринків, що розширюються. Логічно, що є рухи, які цьому опираються, і студенти – на передовій цього руху опору в Європі, Америці, Азії. У 1960-х  студентські рухи добивалися поступок від урядів. Сьогодні зробити це значно складніше.

У.: Освічений, урбанізований середній клас часто вважають рушійною силою модернізації та демократизації. Україна була в цілому аграрною країною, яку колонізували потужніші сусіди. Як наслідок, цей клас у нас не достатньо потужний. Треба на це дивитися як на проблему?

Цікаве запитання: яка соціальна верства є рушійною силою суспільства? Одні кажуть – середній клас, інші – вищий клас, еліта. У вашому суспільстві дехто зауважить, що це олігархи. І хай вони його рухали вниз, але ж таки рухали. І так само цікавим є запитання, наскільки важливим соціально є освічений середній клас. Наскільки мені відомо, освітній рівень українського суспільства є доволі високим, порівняно з іншими країнами, особливо якщо подивитися на кількість людей із вищою освітою.

Українське суспільство було більш аграрним порівняно з багатьма іншими. Але не це вже сьогодні є вирішальним. Нині банкірам належить останнє слово й саме вони рухають суспільство в певному напрямку. Під час кризи 2008 року багато хто запитував, чи зможе адміністрація Барака Обами контролювати банки. Але в реальності ми бачимо, що це банки контролюють наше життя. Отож, хто зможе цьому протидіяти? На мою думку, це і середній клас, і всі ті класи, які сьогодні не мають землі у своїй власності, не мають роботи. Вони можуть стати силою, що повстане в майбутньому. Якщо ми поглянемо на арабський світ, ми вже побачимо ці повсталі класи в дії, і вони можуть задати тон для подальшого розвитку повсюди.  

У.: Молоді розчаровані люди, які соціалізуються на незліченних перехрестях глобальної павутини.

Так, ось чому я пішов на площу в Києві, де зібралися студенти.

Скандинавські ідеали

У.:  Нинішній український уряд проголосив курс на здійснення реформ. Наразі лише близько 17% українців, згідно з опитуванням Центру Разумкова, вважають, що в країні здійснюються реальні економічні реформи. З цього випливає, що абсолютна більшість не підтримує уряд та не довіряє йому. Можна в країні здійснювати реформи, якщо між урядом і суспільством немає взаємної довіри, немає діалогу?

Результати моніторингу протестів в Україні свідчать про те, що у вас є багато незадоволення, що виливається у самоорганізовані соціальні рухи, до яких не мають жодного стосунку політичні партії, тобто є розрив між цими рухами та інституалізованою політикою…

До певної міри Україна не відрізняється від більшості інших країн, коли йдеться про політичні протести чи непідзвітність уряду населенню. Однак у вашій країні до того всього політичний процес є надміру розділеним зсередини, більш розділеним, ніж в інших країнах. У вас панує повна невизначеність щодо майбутнього. В цьому сенсі ваша політична арена дуже цікава.

У.: Ви говорили про те, що держава та ринки зводять нанівець права людини та економічну захищеність простих людей повсюдно в світі. Яку специфіку цей описаний вами процес має в Східній Європі?

Це справді відбувається багато де. Держави обслуговують ринки. Що відбулося в Східній Європі? Перехід від одержавленого соціалістичного суспільства до капіталістичного, коли ліквідовувалася планова економіка та запроваджувалася ринкова. Останнє передбачало приватизацію засобів виробництва та ринкове регулювання цін. Також відбувся перехід до виборної демократії. Це три елементи переходу. У Росії все це відбулося в 1991-1992 роках і мало вельми радикальний характер. Фактично новий політичний клас перевів країну на ринкові рейки миттєво. І це була тотальна катастрофа. І ваша економіка, і російська сповзали вниз аж до 1998 року. Лише потім вони почали потроху підводитися. Інший приклад транзиту – Китай. Там зрозуміли важливість політичних інституцій  для підтримки ринку на початковому етапі. Економічно китайці успішніші. А в Росії ми бачили, як революційним шляхом вона перейшла від напівфеодалізму до соціалізму. Нині ми спостерігаємо, як все ще реалізовується інший розтягнутий в часі проект – перехід від соціалізму до капіталізму.

У.: Але якраз навпаки, багато хто вважає, що Україна втратила історичний момент для швидких реформ, і після того стала країною, що вічно кудись запізнюється. Чого не скажеш про Польщу.

Вона не провела реформи достатньо швидко. А я говорив про те, коли це все робиться нашвидкуруч. Між першим і другим – величезна різниця. Якщо ми подивимося навколо, то побачимо, що країни, які здійснювали реформ  повільніше, досягли більшого успіху. Польща сповідувала концепцію швидких змін, але насправді вона провела їх дуже розмірено. У цій справі важливим є баланс соціальних класів. Польський робітничий клас був значно сильнішим, ніж в Росії чи Україні. Економіки з такими атрибутами були значно успішнішими. Інший урок подав Китай. Якщо ви здійснюєте перехід, то маєте визначити інституційні рамки, що дадуть змогу ринку розвиватися. У Росії люди вважали, що всі їхні проблеми викликані плановою економікою, і відповіддю на них буде західна ліберальна демократія. Вони очікували, що ринок постане спонтанно, але натомість наступив хаос.

У.: І який вихід? Чи є він взагалі?

Вихід – контролювати ринок, забезпечувати його державне регулювання. У Швеції, Данії, Норвегії ви побачите саме регулювані державою внутрішні ринки. Ви маєте дивтися на світ навколо, на ті системи, де є водночас і соціальна довіра, й економічні успіхи. Вони теж змінюються під тиском глобальних ринкових процесів. Але при цьому вони зберігають свою інакшість. Для неї є також цілком конкретні інституційні передумови. Потрібно мати інституції, які б змогли впливати на ринок... Політична система повинна бути змагальною. Люди повинні відчувати, що завжди є політична альтернатива, до якої вони можуть пристати. Також важливо розвивати інституції, що обслуговують щоденні елементарні потреби людей: дитячі садочки, сучасне житло, волонтерські соціальні організації.

У.: Багато людей заперечить на це, що далеко не кожне суспільство спроможне таку модель розбудувати. Є різні менталітети, історичні досвіди, тощо.

Я не вірю, що існують якісь нездоланні культурні передумови для тієї чи іншої моделі. Як соціолог, я вірю у важливість соціальних інституцій. Що є визначальним для соціальних демократій? Історично так склалося, що вони мали добре організовані робочі класи, сильні профспілки, а також політичні партії, які представляти інтереси робітників.  Це є якраз ті важливі інституції, що вимагають від держави регулювати ринок в інтересах кожного. Дехто каже: «Ми, українці, не зможемо цього досягти, ми інші». Це фаталізм, що є виправданням бездіяльності, і саме він дає змогу олігархам керувати вашою країною.

 

Біографічна нота

Майкл Буравой є послідовником прихильником концепції публічної соціології, відомим у світі соціологом, марксистом, професором Університету Каліфорнії у Берклі. На XVII Світовому соціологічному конгресі його було обрано президентом Міжнародної соціологічної асоціації на 2010-2014 роки. Його батько народився 1905 року в Дніпропетровську, але родина невдовзі емігрувала до Німеччини. Професор Буравий досліджував життя робітничого класу в Замбії, США, Угорщині та Росії.

Праці

Колір класу у мідних рудниках: від африканізації до замбіанізації, 1972.

Виробництво згоди: зміни в робочому процесі за монопольного капіталізму, 1979.

Політика виробництва: фабричний режим за капіталізму та соціалізму, 1992.

Минуле, що опромінює: ідеологія та реальність на угорському шляху до капіталізму, 1992 (у співавторстві з Яносом Лукашем).

Чотири країни, чотири десятиліття, чотири великих трансформації та одна теоретична традиція, 2009