Суспільство

  ▪   Ганна Чабарай

По русифікованих містах. Що українці думають про мовний закон та «утиски російськомовних»

Фото: УНІАН
Упродовж року в Україні діє закон про захист державної мови, який на відміну від свого неконституційного попередника – «закону Ківалова-Колесніченка» – справді спрямований на підтримку української.

Верховна Рада VIII скликання спромоглася ухвалити його майже наприкінці каденції, зробивши українцям велику послугу. Адже фракція “Слуги народу”, яка сформувала парламентську більшість після виборів 2019 року, не вважає мовне питання вартим уваги, тому сумнівно, що такий законопроект отримав би необхідну кількість голосів за нинішнього складу Ради. Понад те, у лавах дуже неоднорідних «Слуг народу» лунає риторика, суголосна відвертим проросійським силам.

 

Антимовні потуги

 

Ще торік група народних депутатів, переважно із фракції «Опозиційний блок», звернулася до Конституційного Суду з вимогою визнати чинний мовний закон неконституційним. Він, мовляв, дискримінує російськомовних українців, хоч це не так, бо закон лише захищає право отримувати послуги в публічній сфері державною мовою і не поширюється на  приватне спілкування. 7 липня під час засідання ініціатори подання, колишні опоблоківці-регіонали, одразу ж нарвалися на порцію просвітництва. Олександр Долженков, виступаючи перед суддями, заявив про дискримінацію російськомовних як етнічної меншини. Суддя Ігор Сліденко нагадав йому, що термін «російськомовні громадяни» є частиною путінської доктрини «русского мира» – і на кілька днів став зіркою соцмереж.

 

Всі інфографіки створені за даними опитування Фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова (серпень 2020 року, 2018 респондентів у всіх регіонах, похибка 2,3%, фінансування посольства Нідерландів)

 

Рішення Конституційного Суду потребують часу, тому «слуга народу» Максим Бужанський зареєстрував свій законопроект, який пропонує зміни до законів про мову та освіту. За його переконанням, українська мова освіти дискримінує російськомовних дітей. Ні Міністерство освіти і науки, ні профільний комітет парламенту цей проект не підтримали, він був знятий із розгляду, проте встиг зібрати під стінами Ради велелюдну акцію протесту, яка об’єднала і політичних, і неполітичних активістів — навіть тих, які зазвичай одне одного недолюблюють.

 

Читайте також: Правопис і хвороби зростання

 

Середньозважену позицію провладної партії щодо мовного питання не дуже охоче висловив голова парламенту Дмитро Разумков. У травні у інтерв’ю “Главкому” він сказав, що закон про мову треба змінювати, бо там є позиції, які можуть сприйматися як позитивно, так і негативно. Мовляв, кожен політик має зважати, об’єднають його слова українське суспільство чи ні, тому фракція буде дотримуватися центристської позиції. Перекладаючи зі “слуганародної” мови українською: ми будемо думати, як сподобатися всім або якомога більшій кількості електорату. Зрештою, як і в усіх інших питаннях.

 

 

Сподобатися всім буде складно. Бо треба врахувати думку і тих, хто не може повірити, що через майже 30 років незалежності треба відстоювати право на державну мову, і тих, хто щиро вважає, що російськомовним діткам доведеться вчити «швидкость свитла» та інші терміни, які буцімто «українською не перекладаються». Найбільш очевидне рішення – звернутися до соціології, аби з’ясувати, чиї ж права насправді утискають в Україні.

 

(Не)сподіваний консенсус

 

Таке дослідження провів Фонд «Демократичні ініціативи» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова. Упродовж 14-19 серпня вони опитали понад 2 тис. респондентів у всіх регіонах України, за винятком окупованих територій (похибка 2,3%, фінансування посольства Нідерландів). Результати представив аналітик фонду Сергій Шаповалов під час дискусії, яку організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК).

 

 

Більшість українців – 72% – відповіла, що українська мова є важливим атрибутом незалежності країни, а майже 25% так не вважають. Є регіональні відмінності: якщо на Заході це твердження не викликає сумнівів у 97% опитаних, то на Сході таких лише 45%, водночас для майже 50% східняків мова не асоціюється з незалежністю. Проблеми розвитку мови першочерговими для України вважають 20%, важливими, але не нагальними – 44%, другорядними – 33%. І аналогічно: чим далі на Схід, тим менше респондентів хвилює це питання.

 

Читайте також: Тягар помилок

 

Але повернімось до «порушення прав російськомовних громадян» - улюбленої теми російської пропаганди та проросійської частини політикуму. Дослідники поставили респондентам це запитання і з’ясували таке: 52% вважають, що ці права не порушуються, 26% – що порушуються в окремих випадках, 10% – що порушуються постійно. На жаль, дослідження не конкретизує, яким чином і в яких сферах ці порушення відбуваються. Найбільше порушень відчувають на Сході.

 

 

До речі, Демініціативи та Центр Разумкова стали жертвами маніпуляцій російського постпреда при ОБСЄ Александра Лукашевіча, який на засіданні 4 червня заявив, що «69% українців хочуть вільно використовувати російську мову», посилаючись на дослідження Фонду. Проте згадані 69% респондентів лише відповіли на запитання про статус російської мови в Україні: російська має  вільно використовуватися у приватному житті, але єдиною державною залишається українська (грудень 2019 року).

 

Читайте також: Моя русифікація

 

«Це запитання дає змогу з'ясувати думку громадян про статус російської мови, а не їхнє власне бажання говорити російською, як це протлумачив у своїй промові Лукашевіч. Такі дані навпаки свідчать про толерантність українців до російської мови, попри те, що Росія окупувала український Крим та розв'язала на Донбасі війну, внаслідок якої загинули вже більше 13 тисяч людей і ще десятки тисяч отримали поранення», – пояснили у Фонді. У серпні запитання про статус російської мови повторили. 66% вважають, що вона має використовуватися вільно, але державною має бути українська, 18% – що російська має отримати статус офіційної мови в окремих регіонах, 12% – що російська має стати другою державною.

 

 

Попри намагання деяких політичних сил та медіа критикувати мовні реформи, громадяни підтримують їх впровадження. Зокрема, 82% респондентів погоджуються, що представники влади і державні службовці мають спілкуватися державною мовою, 64% підтримують мовні квоти на телебаченні, 79% згодні, що всі громадяни мають володіти державною мовою, 77% – що в державних навчальних закладах більшість предметів має викладатися українською. Підтримка характерна для всіх регіонів, крім однієї відмінності: на Сході кількість противників квот на телебаченні дещо переважає кількість прихильників (56% проти 38%).

 

Читайте також: З окупації по українську мову

 

Опитування показало кореляцію між рідною мовою респондентів та ставленням до незалежності. «Очевидно, що мова є частиною ідентичності людини, яка впливає на її політичну, громадянську поведінку. Традиційно в опитуванні до Дня Незалежності ми ставимо таке питання: якби референдум щодо проголошення незалежності відбувся сьогодні, то як би ви проголосували? Це питання засвідчує базову громадянську лояльність, воно показує, яка частина громадян попри всі проблеми країни бажає жити в цій країні, бажає її незалежності. Як люди відповідають залежно від рідної мови: серед російськомовних за незалежність проголосували б 40%, серед тих, для кого рідна українська мова, їх істотно більше – 77%», – розповів Сергій Шаповалов.

 

 

За його припущенням, причиною такої колосальної різниці може бути регіон походження респондентів: у центральних та західних регіонах набагато більше поширена українська як рідна мова та мова спілкування і там виникає найменше сумнівів у державності України. Водночас серед мешканців Півдня і Сходу, які називають українську мову рідною, на 20% більше тих, хто підтримує незалежність. Так само там живе 20% тих, хто сприймає українську як рідну, але не підтримує незалежність.

 

В Україні поширений феномен ситуативного зросійщення: люди, для яких рідною мовою є українська, переходять на російську в російськомовних середовищах. Опитування показало, що серед українськомовного населення 16% вдома переходять на російську. Серед тих, для кого рідна російська, лише 1% переходить на українську, решта продовжує спілкуватися російською. Ще більш характерно це для Півдня та Сходу: там 42% українськомовних переходять на російську в побуті. «Люди, які сприймають російську як рідну, російською і спілкуються, їм ніхто не заважає. Серед тих, хто вважає рідною українську, частина переходить на російську. Постає питання, хто ж кого утискає», – говорить Шаповалов.

 

 

Крім того, на Півдні та Сході більше міст, ніж на Заході, і ці міста русифіковані: чим більше населення, тим вищий рівень русифікації. Села ж говорять здебільшого українською. «Ми вимушені констатувати, що в містах Півдня і Сходу українську мову сприймають рідною менше, ніж російську. Це велика проблема державної політики – яким чином повертати ці міста в український публічний простір, який істотно впливає на ставлення громадян і до державності, і до вектора зовнішньополітичного розвитку», – констатує аналітик.

 

 

Виявилася й кореляція ставлення до мови та зовнішньополітичних вподобань: серед тих, хто вважає мову атрибутом незалежності, більшість говорить про європейський вектор розвитку України. Серед тих, хто не погоджується, що мова є атрибутом незалежності, значно більше тих, хто говорить про російський вектор.

 

Не шукати уявних зв’язків

 

Важливо розуміти, що мова і ставлення до державності пов’язані, проте не абсолютно, застерігає Шаповалов. «Очевидно, що не всі, хто так чи інакше ставляться до мовних питань, аналогічно ставиться до зовнішньополітичного розвитку чи державності. 2014 рік показав, що дуже велика кількість російськомовних патріотів України, зокрема з Півдня та Сходу, стали на захист країни зі зброєю в руках. Цим людям російськомовність не заважає бути патріотами, але не треба робити з цього висновок, що мова і патріотизм ніяк не пов’язані.  Цифри показали, що дуже пов’язані. Тому розвиток культурного простору є дуже важливим, аби розвивати громадянську і державну ідентичність громадян та відстоювати європейський вектор розвитку. Із цим багато проблем, громадська думка дуже неоднорідна. Але ми маємо бути свідомими цих проблем і приймати відповідальні рішення про те, яким чином розвивати українську мову в Україні», – говорить він.

 

 

Результати дослідження можуть комусь не подобатися, навіть не беручи до уваги екс-регіоналів та проросійське крило провладної партії. Свою критику, наприклад, висловили директор Інституту української мови Національної академії України Павло Гриценко та уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, які взяли участь в обговоренні. Пан Гриценко вважає, що сам факт формулювання запитань про статус державної мови підриває українське законодавство, яке визначає єдиною державною мовою українську. А пан Кремінь, який родом із Миколаєва, не згодний із тим, що Південь України русифікований ментально, адже там багато російськомовних патріотів.

 

Читайте також: Не боятися мови

 

Щирість намірів обох діячів щодо захисту української мови не стоїть під сумнівом, проте ігнорувати об’єктивну реальність не вийде. Фактом є те, що частина громадян України вважає рідною мовою російську, нею і розмовляє. Це не робить їх непатріотами, тому що кореляція ще не означає причинно-наслідкового зв’язку. Хтось із них воює з Росією, бо бажає незалежної України та європейського вектору розвитку, але на одну таку свідому людину є кілька тих, хто хоче протилежного, і кілька тисяч тих, кому байдуже. Російська мова не забирає в людини любов до України, вона лише статистично підвищує шанси жити виключно в російськомовному середовищі, споживати інформаційний продукт, генерований Росією, який легко може виявитися елементом гібридної війни.

 

 

«Не завжди є розуміння, навіщо потрібне вивчення громадської думки. Наприклад є закон про ринок землі, який більшість громадян не підтримувало. Але закон ухвалили, ринок відкриють через рік. Очевидно, що в деяких моментах громадську думку треба формулювати, працювати з нею. Бо часто вона сформульована, зокрема за допомогою маніпуляцій, у той бік, який для держави шкідливий. Саме тому її треба вивчати. Ухваленням певного закону ми не стираємо людям думку про нього. Є поняття легальності й легітимності. Легальність – це законність рішення. Легітимність – це коли люди, на яких це рішення поширюється, визнають його правомірність. Нам би хотілося, щоб на захист держави ставав кожен, а не один із тисячі чи двох тисяч у певному регіоні. Вивчення громадської думки дозволяє нам спростувати багато фейків російської пропаганди та меседжів, які вона нам нав’язує. Державну політику треба формувати з огляду на те, що легальність без легітимності – це примус. Нам би дуже хотілося, аби ні в кого не викликало сумнівів положення Конституції щодо єдиної державної мови, бо це в інтересах держави. Але в цьому напрямку слід ще багато працювати», – пояснив Шаповалов.

 

Тож очевидним рішенням видається об’єднання громадян навколо тем, які не викликають сумнівів. Як показало опитування, це єдина мова освіти та публічної сфери. Власне, вони вже закріплені в мовному та освітньому законодавстві.

 

За межами бульбашки

 

«Суспільство досягло консенсусу в певних питаннях, це дуже важливо і ми маємо будувати на цьому меседжі, адресовані в різні спільноти. У нас є аргументи, щоб вибити маніпулятивні речі, які зараз існують в інформаційному просторі. Ми всі повинні працювати, щоб ці ідеї широко йшли у суспільстві. Цей консенсус виховує суспільство, дає впевненість, що воно – цілісний організм. Варто говорити про нашу дорожню карту, необхідність мовної політики та її імплементації, роль громадянського суспільства. Треба виходити з теплої ванни, коли певні інтелектуали живуть у закритій системі, яка сприймає всі їхні думки. Питання: як досягнути тих середовищ, до яких ми не маємо зараз доступу», – пояснює директорка МІОК Ірина Ключковська.

 

За її словами, Україна має розробити довгострокову стратегію створення інформаційного і культурного продукту, спрямованого на різні сегменти населення – якісні популярні серіали, кіно, музику, літературу. «Альтернативою російській експансії повинна бути англійська мова як інструмент, який допоможе молодим людям зануритися в інші цінності. Послухати те, що говорять на Заході, не через перекладача, поспілкуватися. Впроваджувати англійську з 1 класу. Це дасть можливість молодим людям прийняти альтернативний якісний інформаційний продукт», – додає пані Ключковська.

 

Про пріоритет англійської мови говорив в інтерв’ю Українській правді й секретар Ради національної безпеки й оборони Олексій Данілов. За його словами, державною мовою має бути лише українська, водночас вивчення англійської з раннього дитинства допоможе українцям перебувати в цивілізованому світі. Це стратегічне завдання, а в короткостроковій перспективі українці можуть пильнувати, як публічна сфера впроваджує норми мовного закону, які одна за одною набувають чинності, та вимагати дотримання своїх прав на послуги українською мовою.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.