Суспільство

  ▪   Ярослав Тинченко

Не вручена зірка

Що насправді відомо про подвиг майора Олексія Шепелюка
Матеріал друкованого видання
№ 35 (667)
від 26 серпня

29 серпня 2014 року відбувся розстріл українських військ, які відходили з-під Іловайська так званим зеленим коридором. Того дня в пресі активно обговорювали повідомлення Міністерства оборони України про те, що двоє наших офіцерів підірвали себе гранатою разом з російськими десантниками.


У новині Міноборони йшлося про те, що в оточення потрапили бійці зенітно-ракетного дивізіону 51-ї ОМБр на чолі з майором Олександром Кондисюком. Надвечір 25 серпня він та його підлеглий — командир батареї майор Олексій Шепелюк вирішили прориватися з оточення. В авангарді групи пішли обидва майори, сержант та двоє солдатів. Але вони потрапили в засідку: першим був поранений Кондисюк, за ним — Шепелюк, який намагався витягнути свого товариша, потім — ще троє військових. Основна частина групи через щільний вогонь ворога не змогла надати допомогу своїм товаришам. Поранених оточило 12 десантників. В офіційному повідомленні йшлося: «Коли вороги, створивши кільце, наблизились на відстань декількох метрів, поранені українські офіцери підвелись із землі та підняли руки вгору. Було помітно, що вони щось тримали в руках, а за мить пролунало декілька потужних вибухів, схожих на вибухи гранат. Вочевидь, офіцери Збройних Сил України, майори Олександр Кондисюк і Олексій Шепелюк, не бажаючи здаватись, підірвали себе разом із чисельно переважаючим ворогом».
Повідомлення оборонного відомства закінчувалося тим, що командування АТО готувало документи щодо надання загиблим офіцерам звання Героя України (посмертно).


Однак незабаром виявилося, що Олександр Кондисюк живий. Він повернувся з полону й сьогодні є військовим комісаром Іваничівського районного військкомату на Волині. А Шепелюк виявився в списках військовослужбовців, які, ймовірно, перебувають у полоні. Тож історія про підрив гранатою і тим більше надання звання Героя України (посмертно) поступово затерлася.

 

Читайте також: Повернути імена


Тим часом 23 жовтня 2014 року з району населеного пункту Дзеркальне, що неподалік Іловайська, місцеві мешканці самостійно доставили до моргу в місті Дніпрі тіла дев’ятьох українських військових. У липні 2015-го за даними експертизи ДНК було встановлено, що один із загиблих — Олексій Шепелюк. Від моменту загибелі минуло вже два місяці, але, попри це, судово-медичні експерти змогли встановити причину смерті і у своїх висновках зазначили, що сталося «ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків». Отже, Олексій Шепелюк, найімовірніше, загинув унаслідок вибуху.


Але що насправді сталося 25 серпня 2014 року й де загинув майор Олексій Шепелюк? Це був бій з російськими військами за населений пункт Дзеркальне — поруч із селищем Кутейникове, що лежить на трасі від державного кордону до Іловайська й далі — в бік Макіївки та Донецька. У Дзеркальному тоді розташовувався базовий табір 3-ї батальйонно-тактичної групи 51-ї ОМБр.


Один з офіцерів, який перебував тоді в Дзеркальному, розповів, що населений пункт починаючи з 20 серпня систематично обстрілювала артилерія росіян, яка для цього на три — чотири кілометри заходила в глиб української території. 24 серпня о 10-й годині ранку до селища прибули три самохідно-артилерійські установки «Акація» 51-ї бригади, а ще через дві години почався потужний артилерійський обстріл. На території базового табору містилися склади з боєприпасами, які стали хаотично вибухати. Попри те що о 14:30 обстріл припинився, значну частину зброї та техніки (зокрема, САУ) було знищено.


Після обстрілу на територію табору зайшов військовослужбовець у формі збройних сил Російської Федерації, який попросив надати йому медичну допомогу. Це виявився костромський десантник. Слідом за ним було затримано ще дев’ятьох російських військових. Пізніше їх показали по всіх телеканалах України й світу.

 

Читайте також: Справжні сліди. Російські війська під Іловайськом у серпні 2014 року


У ніч з 24 на 25 серпня до Дзеркального з району Савур-могили прибула батальйонно-тактична група 93-ї ОМБр ЗСУ, у складі якої було чимало бронетехніки. Натомість у бійців підрозділів 51-ї бригади залишилася тільки стрілецька зброя.


Уранці 25 серпня російські десантники та загони сепаратистів оточили Дзеркальне та почали обстріл. Командування на себе як старший за званням прийняв командир підрозділу 93-ї бригади. Він наказав бійцям 51-ї бригади — зенітникам, артилеристам і тиловикам — чинити активний опір з наявною зброєю. А сам планував з усією своєю технікою обійти десантників та атакувати їх із тилу. Але колона 93-ї бригади зникла в напрямку Іловайська. Слідом на очах військових з 51-ї бригади пройшли дві великі колони ЗС РФ.


Серед учасників бою досі немає одностайності: чи встиг повідомити командир групи з 93-ї бригади про свій відхід, чи просто кинув захисників Дзеркального напризволяще? Можливо, він попереджав або хотів попередити, що плани несподівано змінилися, бо в Дзеркальному залишилося 14 військовослужбовців-зв’язківців з його підрозділу. Але, коли почався бій, прямим влучанням було знищено машину зв’язку — у ній загинув майор Сергій Шевчук.


Дії групи, до якої входили Кондисюк та Шепелюк, відбувалися саме під час оборони Дзеркального. Але на підставі чиїх свідчень Міноборони заявило про подвиг двох офіцерів? На жаль, назвати конкретного свідка сьогодні важко. Але дуже схожий опис вибуху надав звільнений пізніше з полону майор Ігор Підлісний (нині заступник обласного військового комісара Волині). Після повернення його опитували правоохоронці, тоді він розповів, що 25 серпня ховався від артилерійського обстрілу в бліндажі неподалік Дзеркального разом з іншими військовослужбовцями, частину з яких було поранено або контужено.

 

Читайте також: Рахунок ворога під Іловайськом

 

До бліндажа наблизилися солдати в російській уніформі. Вони наказали українським бійцям виходити з бліндажа, інакше закидають його гранатами. Українці здалися, їх побили, відвели на відстань 200 метрів, де вже лежали зв’язаними інші військовослужбовці 51-ї бригади, зокрема Андрій Барсук, Олександр Кондисюк та Олексій Шепелюк. «Нам зв’язали руки, а через деякий час я почув вибух. Піднявши голову, побачив, що кілька людей було вбито, і я скочив у річку та заховався під берегом», — свідчив Підлісний.
Потім майор Підлісний перечекав деякий час і побіг до базового табору своєї частини в Дзеркальному. Імовірно, саме він повідомив там про обставини вибуху, а вже звідти доповіли в штаби. Скидається на те, що, крім Ігоря Підлісного, про це більше ніхто не міг би розповісти, адже на той момент інші свідки вже перебували в полоні.


26 серпня Ігоря Підлісного вдруге взяли до полону вже в Дзеркальному. Тоді в базовому таборі 51-ї бригади залишалося 104 військових, які мали лише стрілецьку зброю, вочевидь, з малим боєзапасом (бо ж склади напередодні вибухнули). Зранку місце розташування бійців почав обстрілювати танк Т-72, на його атаку не було чим відповісти.


Те, що сталося пізніше, знаходимо у свідченнях іншого офіцера, які той дав після повернення з полону: «… до базового табору приїхала БМД з білим прапором, і до неї вийшли наші офіцери. Через деякий час вони повернулися до розташування й сказали, що бойовики «ДНР» висунули вимогу здатися в полон, адже в разі відмови вони готові застосувати зброю та артилерію. Біля табору було багато техніки сепаратистів: танк Т-72 та близько 20 БМД». Тоді 104 українські офіцери та солдати, які захищали Дзеркальне, були змушені здатися до полону. Того ж дня на КамАЗах їх перекинули спочатку до Сніжного, а 29 серпня — до Донецька.

 

Читайте також: Персональний літопис


Олександр Кондисюк та Ігор Підлісний повернулися з полону тоді, коли про долю Олексія Шепелюка нічого не було відомо. Понад те, родина плекала надію, що він живий. Він навіть фігурував у деяких списках полонених. Антиукраїнські дописувачі на різних інтернет-платформах, дізнавшись про повернення Кондисюка з полону, почали висміювати історію від МОУ про двох майорів-героїв, які підірвали себе гранатою.


Крім того, відбулися слухання, після яких 51-шу бригаду звинуватили в поразці під Іловайськом і дезертирстві та офіційно розформували. Про командира бригади Павла Півоваренка тоді поширювали неправдиві чутки, буцімто він перейшов на бік ворога (як зараз відомо, він загинув). А за логікою, саме полковник Півоваренко (див. Тиждень 19/2016) в проміжку від 26 до 28 серпня мав би ініціювати перед Міноборони нагородження офіцерів званням Героя України (посмертно). Тобто подання на нагороду з історією подвигу, яке озвучило МОУ, мало бути взято з представлення до нагородження за підписом комбрига. На тлі цього всього вже восени 2014 року історія подвигу потонула в намулі домислів і брехні.


Шкода, але ні 2015 року, ні пізніше офіцерам та солдатам 51-ї бригади не вдалося відстояти честь свого з’єднання, не було навіть спроб зробити це. Добре, щоб Підлісний, Кондисюк та інші учасники боїв за Дзеркальне, які могли б бути свідками загибелі майора Шепелюка, внесли ясність у цю історію. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.