Суспільство

  ▪   Роман Малко

Заробітчани. Заручники ситуації

Чи спроможна влада подбати про трудових мігрантів
Матеріал друкованого видання
№ 24 (656)
від 10 червня

«Ми створимо умови, щоб люди, які роз’їха­лися по світу, забажали повернутися додому. «Хочу виїхати» ми повинні замінити на «хочу повернутися». Ці слова належать Володимиру Зеленському, їх можна знайти в розділі «Комфортна країна» його передвиборчої програми як кандидата на пост президента України. Згодом він повторив їх в інавгураційній промові й навіть конкретизував, що чекає на повернення «тих, кого народила українська земля, бо разом нас 65 мільйонів». Із собою новоспечений президент просив привезти лише готовність «будувати нову, сильну й успішну Україну», а також «свої знання, досвід і ментальні цінності». Навзаєм обіцяв, що «з радістю» надасть українське громадянство, і припустив, що така масова міграція може стати «нашою національною ідеєю»: «Об’єднавшись — зробити неможливе. Всупереч усьому!».


Дивно, але це одна з небагатьох фантазій Зеленського-кандидата, які йому як президенту вдалося бодай частково втілити в життя. Щоправда, жодних зусиль до цього він не доклав, але йому посприяв випадок із назвою «пандемія». Якщо вірити прем’єру Денисові Шмигалю, COVID-19 повернув додому із закордону близько двох мільйонів українців. Водночас важко перевірити, чи ці дані правдиві, бо процес повернення насправді малоконтрольований. Утім, будь-яка офіційна цифра могла би бути більшою, якби президент виконав хоча б іще одну свою передвиборчу фантазію, прописану у вступному розділі програми «Я розповім Вам про Україну своєї мрії», яка дослівно звучить так: «Де підставою призначення на посаду є розум, освіта, талант і совість, а не те, що разом хрестили дітей».

 

Читайте також: Як впливає на Україну трудова міграція


Річ у тім, що охочих повернутися в Україну було набагато більше, але українська влада банально позбавила їх такої можливості, укотре виявивши свій непрофесіоналізм. Скажімо, тільки в Італії готових до повернення громадян, за даними представників діаспори, було не менш як три тисячі осіб. Це ті, в кого закінчувався термін перебування в рамках безвізу, хто приїхав на тимчасову роботу або чиї заощадження не давали змоги нормально пережити карантин. Усі ці люди, як і рекомендували українські чиновники, чемно заявили про своє бажання повернутися на Батьківщину в посольства чи консульства, але там їм нічим не змогли допомогти.


Нездатність «слуг» стратегічно мислити та звичка ухвалювати рішення, спираючись на власні фантазії, відкориговані даними соцопитувань і кількістю лайків під президентськими «відосиками», цього разу, здається, зіграла з ними справді злий жарт. Криво змавпувавши чужі ідеї із запровадженням карантину й закриттям країни, вони навіть не спромоглися адаптувати їх до українських реалій. Подумати, як безпечно й без скандалів привезти всіх охочих додому, як подбати про контроль на кордонах і тестування мандрівників.

Агітуючи українців повертатися, президент Зеленський і його служиві, схоже, навіть не замислювалися, чим уся ця історія може закінчитись. Адже слабко віриться, що вони планували зібрати мільйони громадян і просто їх тут закрити


Агітуючи українців повертатися, президент Зеленський і його служиві, схоже, навіть не замислювалися, чим уся ця історія може закінчитись. Адже слабко віриться, що вони планували зібрати мільйони громадян і просто їх тут закрити. У цьому, по-перше, немає жодної логіки. По-друге, якщо йдеться про звичайний медіаефект, заради якого в Зеленського зазвичай працюють, то це надто дорогий проект, який до того ж може мати непрогнозовані наслідки. А втім, якщо це й справді так, то навіщо? Щоб вони працювали над утіленням президентської мрії та реалізовували вигадану його піарниками національну ідею? Але це чистої води популізм, зреалізувати таке неможливо. До того ж ідеться також як мінімум про порушення Конституції, яка гарантує громадянам вільне пересування, а як максимум про злочин. Адже навіть президент не має права перетворювати своїх громадян на невільників, тим паче, якщо він справжнісінький тобі «слуга народу»…


Урешті, більшість заробітчан у різний час виїхала закордон не від доброго життя й нестачі патріотизму. Щоб повернути їх в Україну, спочатку слід створити певні умови: запропонувати роботу, гідну оплату праці та прозорі й чесні правила гри. Люди не хочуть товктися по чужинах, вони бажають жити у своїй країні, розбудовувати її для дітей і щодня бачити, як ті ростуть і дорослішають. Проте за рік своєї каденції президент і його «слуги» не зробили нічого, щоб цей момент наблизити.

 

Читайте також: Трудова міграція: там, де нас нема


Можна було би припустити, що найвеличніший лідер сучасності сподівався зацікавити сотні тисяч заробітчан нафантазованою прем’єр-міністром програмою зі створення робочих місць і кредитування малого бізнесу «Нові гроші». Що вони погодяться залишитися в Україні, щоб працювати на будівництві доріг за €300 в місяць (точніше, за 6–8 тис. гривень, як обіцяв прем’єр). Попри заманливість пропозиції, охочих навряд чи буде багато. Навіть на підприємствах Ріната Леонідовича й Ігоря Валерійовича платять більше, тож ініціативи Шмигаля не витримують жодної конкуренції. І він чудово це розуміє. Та й сам президент хтозна чи готовий за такі гроші укладати бруківку чи хоча б вийти на сцену і скорчити гримасу.


Убачати в усій цій метушні якусь сплановану операцію також не варто. У середовищі Зеленського на таке не здатні. Навіть якщо припустити, що дії влади спричинило глибоке розуміння критичності ситуації з демографією, яка неодмінно відбивається на економіці, й бажання хоч якось її виправити. Бо справи в країні дійсно кепські. За даними Федерації роботодавців, кількість пенсіонерів суттєво перевищує кількість тих, хто працює: 11,3 млн проти 10,6 млн відповідно станом на 1 січня 2020 року. Плюс безробітні, армія яких постійно зростає й на 1 червня, за даними Держслужби, офіційно становить понад 510 тис. осіб (що більше за кількість робочих місць, які прем’єр обіцяв створити). А фактичні цифри очевидно в рази більші, й за підрахунками Торгово-промислової палати може йтися про 2,5–2,8 млн українців. Якщо вони не знайдуть роботи й не зможуть виїхати на заробітки, то рано чи пізно також потребуватимуть грошової допомоги. Узяти її уряду ніде. Доведеться або підвищувати податки, або піднімати пенсійний вік, або і те, й інше, а також позичати в донорів.

 

Читайте також: Любов на відстані. Трудова міграція змінює підходи українців до формування сім’ї

 

У Зеленського це чудово розуміють. І можливо, саме тому нині влада більше схожа на загнаного щура, який кидається в різні сторони, шукаючи виходу з тупика, аніж на знатного авантюриста. Спочатку робить необдумані кроки, забороняючи виїжджати з країни під приводом карантину. Потім намагається їх виправити, вишукуючи аргументи, що мали б цю заборону подати вже як турботу про громадян. Далі взагалі закриває очі й робить вигляд, наче не бачить, як через кордони чартерами чи під виглядом туристичних груп люди просочуються на заробітки. Усе це, звісно, абсолютно відповідає іміджу влади й давно не мало би нікого дивувати. Але залишається питання доцільності. Хтось там узагалі здатен наперед продумати ризики й можливі проблеми та втрати?


Заборонити відправлення чартеру із сезонними робітниками дуже просто. Але налагодити зіпсовані стосунки із сусідами чи союзниками на міжнародній арені вже складніше. Тим паче втихомирити голодні бунти, якщо в засіках батьківщини гуляє вітер. А те, що прем’єр Шмигаль назвав сильною переговорною позицією щодо своїх людей, яка, мовляв, дасть змогу забезпечити їм нормальні цивілізовані умови роботи в Європі, насправді взагалі скидається на шантаж іноземних партнерів, які потребують робочих рук… Та й українців, яким треба робити, і грошей. Тут уже тхне спробою використати ситуацію з карантином у якихось своїх не зовсім зрозумілих інтересах. Можливо, щоб випросити додатковий кредит для закриття дір у проріділому бюджеті. У будь-якому разі, позиція хибна й не здатна забезпечити бажаний для Зеленського та його команди результат. Натомість здатна нашкодити.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.