Суспільство

  ▪   Роман Малко

Закономірний поворот

Епідемія COVID-19 підірвала фундамент глобалізації. Занадто відкритий і хаотичний світ тепер став небезпечний. Людство перенаситилося експериментами й змушене буде відмовитися від своїх відверто неперебірливих стосунків та повернутися до розміреного способу життя, який ще донедавна вважався застарілим та немодним.
Матеріал друкованого видання
№ 19 (651)
від 6 травня

Можна й не вірити, що глобалізації настав гаплик; що COVID-19 змусить світ стати консервативнішим і переглянути своє ставлення до певних світоглядних умовностей, на яких багато що останнім часом трималося і якими, відверто кажучи, зловживали. Але інших варіантів немає. Вірус не орієнтується в трендах і байдужий до ліберального порядку денного, його догматику й претензію на монополію.

 

Логічно було б припустити: щоб здолати такий безпрецедентний виклик, необхідна тотальна співпраця й об’єднання зусиль усіх мешканців планети. Взаємодопомога, обмін інформацією, досвідом і таке інше… І це зрозуміло без обговорення. Але дійсність зовсім інша. Під час поширення пандемії почали тріщати, здавалось би, найнадійніші наддержавні об’єднавчі конструкції. Спеціально створені, щоб у разі таких-от глобальних труднощів гарантувати єдність, взаємодопомогу, підтримку мешканцям планети. Саме носії та пропагандисти всіх цих умовних загальнолюдських цінностей перші кинулись закриватися, відгороджуватися, забороняти й обмежувати. Обійматися з Китаєм, який усі ці цінності мав на увазі та з яких відверто насміхався. У культурній, інтелігентній Європі, скажімо, ще нічого надзвичайного не почалося, а країни-союзниці вже одна поперед одної почали хаотичну боротьбу за маски, респіратори й деталі до апаратів ШВЛ. Чого варта лише заборона заходити в порти лайнерам із сотнями туристів-заручників, до яких удавалися лідери й провідники нанотехнологічного прогресу на планеті. А перекриття кордонів для транзитних мандрівників, скасування рейсів, узяття на примусовий карантин мешканців готелів.

 

Читайте також: Бацила неспокою. Що українці думають про загрозу COVID-19 і спроможність влади їй протидіяти

 

Страх перед невідомим, схоже, показав істинне обличчя мешканців планети, знявши полуду з очей одних і маски з облич інших. Виявляється, світ мало змінився відтоді, як спалив останню відьму, і всі ці балачки про інтеграцію, взаємодопомогу, важливість демократичних цінностей для декого — просто балачки або ще гірше — спосіб заробітку. І СOVID-19 це чудово підтвердив. Порятунок потопельників, який був завжди справою рук самих потопельників, так і залишився їхньою справою. Закон природи, згідно з яким виживає найсильніший, як був ключовим ще при динозаврах, так і є ключовим, попри всі байки, і в епоху інтернету. Нічого нового за останні століття з людством не трапилося, і жодних змін під впливом прогресу в ньому насправді не відбулося. А завдяки пандемії боротьба за виживання знову позбулася умовностей та коштовного напилення й набула цілком природних форм.

Ми маємо те, чого позбавлені більшість щасливих мешканців країн цивілізованого світу, — досвід виживання за найнесприятливіших обставин. Саме цей досвід рятував нас не раз і обов’язково придасться сьогодні. Якщо ми цього захочемо


Ба більше, людство знову усвідомило свою уразливість та беззахисність перед природою. І не знайшло жодного іншого способу захиститися від її вибриків, як сховатися вдома, задраївши двері й накрившись ковдрою з головою. Ця дивовижна тенденція стосується не лише українців, які, щойно запахло смаженим, злетілися на свою батьківщину. Додому рвонули всі: американці, німці, італійці, французи. Але українці зробили це навіть усупереч здоровому глузду, адже ніколи не вірили у вітчизняну медицину. А це зайвий раз свідчить, що на чужині людина зазвичай не почувається в безпеці, коли трапляється щось екстраординарне, катастрофічне й незрозуміле. Та й будьмо відверті, ніхто особливо нікого не тримав за шкірку. Менше людей — менше проблем. І це, знов-таки, стосується не лише українців.


Зважаючи на масштаби кризи, яку спричинив COVID-19 для планети, подолання наслідків буде довготривалим та болючим процесом. Звісно, для кожної країни він стане індивідуальним випробуванням і залежатиме від її можливостей, об’єму жирової подушки та стану травмованості. Але виживуть явно не всі. Та й до звичної відкритості світ повернеться не скоро, якщо взагалі повернеться. І не лише тому, що багато країн замкнеться в собі. Певна ізоляція, протекціонізм, віддавання переваги національним інтересам — необхідна умова виживання. Намагання вибратися з ями призведе до переоцінки значення національних держав, економіки, власних можливостей та інтересів. Світ ризикує повернутися в таке собі лайт-середньовіччя із самодостатніми конкуруючими чи навіть воюючими князівствами та графствами, із щільними кордонами й жорсткими правилами співіснування. Складними обставинами обов’язково спробують скористатися пройдисвіти при владі, і в деяких країнах можливі певні ексцеси. Звісно, це насторожує. Але в кінцевому результаті все залежатиме від сприйняття обмеження власної свободи самими громадянами та їхньої опірності до цього. Врешті, ніхто нікому, як бачимо, особливо не допомагатиме, хіба що з метою взяти під контроль чи отримати дивіденди. Анонсована зустріч великої двадцятки без журналістів, можливі претензії США та Німеччини до Китаю про виплати компенсацій, тривала нафтова війна — усе це намагання набити собі ціну та втопити основних конкурентів, щоб вижити за їхній рахунок. Очевидно, якісь спроби домовитися поміж лідерами провідних держав будуть. Принаймні про ненапад. Тільки чи стануть вони успішними, зважаючи на наростаючу конфронтацію поміж країнами, питання наразі без відповіді. Криза не налагоджує конфліктів. Навпаки, поглиблює їх. Тому, щоб не врізати дуба, утриматися на ногах та не долучитися до компанії невдах, доведеться самостійно подбати про себе.

 

Читайте також: Природне походження, котики і причини високої заразності: огляд наукових статей про коронавірус

 

Залучаючи внутрішні ресурси (які в України, скажімо, вельми обмежені) і грамотно їх розподіляючи. Гасло «Свій до свого по своє» так чи інакше знову стане актуальним для багатьох економік світу. Крім того, потрібен ще й мудрий, далекоглядний професійний і національно орієнтований державний провід, який здатен стратегічно мислити й зможе у стислі терміни провести країну поміж гострих рифів і не в якесь нове болото. В Україні цього проводу, знов-таки, немає, як, власне, і не було за всі роки її новітньої державності. І звідки його сьогодні взяти — невідомо. Три десятиліття біля керма країни стояли ті, хто її банально грабував. Вони не асоціювали себе з державою та народом, яким пощастило керувати, і дивилися на цю місію очима визискувачів-окупантів. Їхній примітивний совковий менталітет не дозволяв мислити стратегічно й бачити далі свого шлунка. Саме завдяки їхнім зусиллям Україна за своїх унікальних стартових можливостей на початку 1990-х перетворилася сьогодні на звичайного жебрака. У них немає національності, тому в їхній політиці відсутні національні інтереси. Їм байдуже, якою мовою говорити, яким псевдокультурним шлаком згодовувати електорат, по якому вектору рухатися (у напрямку НАТО чи Кремля), з ким сідати за стіл переговорів, на яких умовах відводити війська чи припиняти стріляти.

 

За таких обставин, відверто кажучи, українці взагалі не мали б жодних передумов пережити ці випробування та вийти сухими з води. Але, хоч як парадоксально, підіймати руки і йти здаватися ще зарано. Ми маємо те, чого позбавлені більшість щасливих мешканців країн цивілізованого світу, — досвід виживання за найнесприятливіших обставин. Саме цей досвід рятував нас не раз і обов’язково придасться сьогодні. Якщо ми цього, звісно, захочемо. Бо насправді є два варіанти розвитку подій. Перший — довіритись обставинам, закохано дивитися в очі найвеличнішому лідерові сучасності. Однак у такому разі на країну чекає катастрофа. Або другий — зібравши всі сили в кулак, струсивши із себе увесь непотрібний колоніальний мотлох, рвонути вперед і нарешті побудувати собі свій затишний комфортний та міцний будинок — українську національну державу. Саме українську за духом та суттю. З національною ідеєю в монолітному фундаменті. Тільки тоді в цій державі буде комфортно жити всім мешканцям, незалежно від національності. Бо вона буде стійкою та сильною і матиме справжню, а не віртуальну цінність для причетних. COVID-19 нам дарує нині таку можливість, і краще її не профукати. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.