Суспільство

  ▪   Єлизавета Гончарова

Зафіксована пам’ять про війну, що триває

Як на Донеччині з’являються стихійні та офіційні пам’ятки цієї війни

Шість років війни, яка продовжує формувати порядок денний загалом у країні, залишили на Донбасі багато слідів. Навіть там, де вже досить давно не точаться активні бойові дії, у деяких населених пунктах на центральних площах височіють обстріляні будинки, у лісах та степу досі можна побачити колишні бліндажі та траншеї, а фермери знаходять під час посівних нерозірвані міни та снаряди. Але окрім цих свідчень війни, в селах, містах і вздовж фронтових доріг з’являються пам’ятники, що позначають місця трагедій або нагадують про героїв-земляків. Зараз про цей процес вже можна говорити як про типове явище, отож у 2018 році Донецький обласний краєзнавчий музей, евакуйований до Краматорська, видав невеличкий каталог-довідник «Героям слава!», у якому зібрані 98 світлин різноманітних пам’яток, розташованих на Донеччині.

 

Цікаво, що крім меморіальних дошок, пам’ятних плит та хрестів на місці загибелі людей, музейники дослідили й неформальні прояви вшанування пам’яті або приклади настінних «дуелей», характерних для початку війни у містах Донеччини. «На нашу думку, до загалу пам’яток російсько-української війни, котра зараз точиться, слід залучати і різноманітні графіті — написи на стінах будівель та інших споруд, пов’язані з воєнною тематикою. Здебільшого ці написи закликають вшановувати пам’ять загиблих воїнів. Є також графіті іншого змісту, породжені шаленим спалахом емоцій. Серед останніх найбільш відомим завдяки Інтернету стало графіті, зроблене у червні 2016 року на руїнах ресторанно-готельного комплексу «Метелиця» у селищі Семенівка (біля в’їзду до Слов’янська із боку траси Київ-Довжанський): «Россия, ты ответишь за это!» — зауважують у передмові до каталогу його автори. Але за роки, що минули з виходу цього видання, різноманітних пам’ятників на Донеччині побільшало. З одного боку, до цього спричинили трагічні події останніх років, зокрема загибель військових, а з іншого — усвідомлення місцевими громадами необхідності вшанування пам’яті тих, завдяки кому на більшій частині Донеччини тримається крихкий мир.

 

Читайте також: Я всіх пам’ятаю

 

Пам’яток, присвячених подіям Революції гідності, на Донеччині небагато. Попри те, що органи самоврядування, перебуваючи у спільному всеукраїнському просторі, традиційно проводять заходи та акції, присвячені Майдану, це сприймається тут не так гостро, як війна. У краматорській школі №10 встановлена пам’ятна дошка Герою Небесної Сотні Івану Пантелєєву, який там навчався. А на будівлі бахмутської школи №18 — дошка пам’яті Дмитру Чернявському, що також має статус Героя Небесної Сотні та Героя України, хоча загинув на мітингу на підтримку України у Донецьку. На жаль, часто війна точиться не тільки на полях боїв, воюють і з пам’ятниками. Актів вандалізму зазнали великі банери пам’яті з фотографіями загиблих бійців батальйону «Донбас», розташовані на вході до «Дому книги» у Бахмуті. До речі, власником книгарні є доброволець цього батальйону. У Бахмуті також встановлена меморіальна дошка на честь чотирьох загиблих воїнів тактичного підрозділу «Донбас» — на будівлі педагогічного училища, де 2014 року дислокувалося це військове формування. Дошку відкрили у 2017 році, у річницю звільнення міста, за участю комбата Семена Семенченка, чому передувала дворічна тяганина через різноманітні бюрократичні перепони.

 

 

У мікрорайоні, де внаслідок російського обстрілу загинули мирні мешканці, також є пам’ятний знак. Але попри те, що 20 уродженців Бахмуту та Бахмутського району загинули під час виконання військового обов’язку, офіційного пам’ятника на їхню честь у місті немає. Ініціатива добровольців батальйону «Артемівськ» щодо встановлення пам’ятного знаку у центрі міста підтримки у місцевої влади не знайшла: їм відмовили нібито через відсутність зручного місця. Після цього активісти з участю місцевого художника зробили меморіал з фото загиблих земляків, який вперше проекспонували у центрі Бахмута на День захисника Вітчизни 2019 року. Також бахмутські волонтери допомогли встановити пам’ятник (і опікуються ним) на трасі убік Слов’янська: там на початку 2015 року сталася трагедія: розбився автобус з воїнами Нацгвардії, більшість із яких загинули, а поранених доправляли до бахмутської лікарні.

 

Пам’ятні місця є майже в усіх містах північної Донеччини. Наприклад, у Костянтинівці, на території військової частині 90-го батальйону, що дислокується у місті, стоїть пам’ятник загиблим воїнам цього військового підрозділу, більшість з яких тримали оборону Донецького аеропорту. У «Парку афганців» 2017 року встановлений пам’ятний знак, на якому написано: «Героям, які поклали своє життя за незалежність України». Меморіал вже тричі змінював зовнішній вигляд: спочатку довелось замінити частину, де був зображений червоно-чорний прапор, бо її розбили. А потім стели, які спочатку стояли вертикально, поклали та зацементувати, щоб запобігти наступним спробам вандалізму. У пам’ять костянтинівського волонтера та добровольця Сергія Ісаєва, який загинув 2016 року, встановлено меморіальну дошку на його рідній школі.

 

 

У Дружківці торік відкрили своєрідну пам’ятку цій війні: на базі катівень, влаштованих бойовиками, зробили музей, у якому можна відчути атмосферу тих часів. Біля міського військкомату встановили знак, на якому вказано, що планується зведення пам’ятника, але вже три роки все залишається у такому ж вигляді. В іншому районі міста з'явився аналогічний знак, але його вкрали, і пам’ятника так і немає.

 

Читайте також: Боротьба за людський ресурс

 

У Слов’янську та Краматорську, які першими відчули на собі війну, різноманітних пам’яток доволі багато. У місцях, де тривали бої, — багато хрестів, капличок та пам’ятних знаків, присвячених конкретним героям, котрі там загинули. Більшість з них встановлено за ініціативи та за фінансової підтримки побратимів та волонтерів. За географією подібних меморіалів можна простежити шлях військових на початку війни. Наприклад, біля селища Андріївка є знак на честь воїнів Сергія Панасюка і Петра Коваленка, які загинули у травні 2014 року. А в лісі біля Карпівки — гранітний хрест на честь екіпажу Мі-24, збитого терористами. Меморіал «Скорботний янгол» створений 2016 року біля селища Пришиб на честь екіпажу розвідувального літака,  збитого бойовиками, що завдяки самопожертві екіпажу не впав на житлові квартали міста. Масштабна композиція, створена коштом волонтерів, знаходиться на місці блокпосту №5 між Слов’янськом та Краматорськом.

 

 

Також створено меморіальний комплекс на горі Карачун, де велися потужні бої. Майже кожного року він поповнюється пам’ятними знаками, а на річницю звільнення на честь загиблих героїв були висаджені дерева. У самому Слов’янську варто згадати про меморіальну дошку на будівлі колишньої прокуратури, де під час окупації розташовувався штаб бойовиків, а також там катували та позбавляли життя. На ній згадується, зокрема, горлівський депутат Володимир Рибак, якого по-звірячому вбили за патріотичні переконання та захист українського прапора.

 

 

У Краматорську, окрім меморіальних дошок на честь загиблих земляків-військових Андрія Сірченка, Івана Літвінова, Михайла Горяйнова, Євгена Пагуліча, Василя Білого та школяра-героя Степана Чубенка, встановлених на будівлях їхніх шкіл, є вулиця імені Дмитра Афанасьєва, загиблого добровольця батальйону «ОУН». А ще у Краматорську є пам’ятник у вигляді ракети, поміщеної у крихкий скляний куб, що символізує пам’ять про жертв обстрілу міста 2015 року, який забрав життя 17-ти краматорчан та військових. Торік вирішили перенести пам’ятник з вулиці Двірцевої, куди поцілила ракета, на територію військової частини.

 

 

Декілька пам’ятних знаків можна знайти на території Лиманського району, де 2014 року точилися винятково потужні бої. У самому Лимані для вшанування пам’яті військових та мирних мешканців влада пристосувала постамент від пам’ятника Леніну, куди прикріпили три таблички із прізвищами загиблих. А на ділянці біля Ямполя та Закітного ініціаторами вшанування стали місцеві громади — люди, які  бачили власними очима героїзм військових. Вони зібрали кошти та звели декілька меморіалів на місцях запеклих боїв. Одна зі стел знаходиться на перехресті доріг Лиман-Закітне та Ямпіль-Озерне. На відкриття 2016 року меморіального знака, який увінчує державний прапор, приїхали волонтери та добровольці з усієї області. Запрошували й рідних загиблих бійців, котрих вразила щирість людей, які намагаються зберегти пам’ять про близьких людей. Навколо меморіального знака вже декілька років ростуть квіти: місцеві мешканці щоразу долають декілька кілометрів лісом, аби доглядати за ними.

 

Читайте також: Полюси Майдану

 

Низка пам’ятників військовим встановлена у Приазов’ї. Йдеться про пам’ятний знак воїнам, що загинули у бою під Волновахою, меморіал на честь прикордонників у Маріуполі, а також пам’ятник морякам, котрі загинули під час обстрілу катерів «Гриф» та «Калкан»у серпні 2014 року. Окремо варто відзначити населені пункти, що досі знаходяться в зоні активних бойових дій. Здебільшого в таких містах та селищах ще не думають про увічнення пам’яті, бо постійно потерпають від війни, але є виключення. Наприклад, Торецьк, який досі перебуває фактично на лінії фронту, у самому центрі міста має своєрідну пам’ятку — згорілий виконком. Але на річницю звільнення міста активісти втілили ідею встановлення відповідного знаку на місці запеклих боїв. Тепер на державні свята там збираються патріотичні містяни, щоб покласти квіти та згадати захисників України. Цікаво, що доволі змістовний музейний куточок з фотографіями та прізвищами всіх бійців, які загинули біля Торецька, облаштували у будівлі військово-цивільної адміністрації. Донедавна у центрі Авдіївки був пам’ятник загиблим містянам, який фактично спонтанно виник під час масованих обстрілів міста. Потім з невідомих причин його прибрали з площі самі автори.

 

 

Невеличкі пам’ятні знаки стоять майже по всій лінії фронту, яка вже декілька років існує у більш-менш стабільних межах. Такий, наприклад, встановлений неподалік місця загибелі відомого оперного співака Василя Сліпака на позивний «Міф».

 

 

Рідні мали можливість побачити меморіальну дошку, яку розмістили побратими на місці загибелі бійців Яни Червоної та Олександра Мілютіна. Більшість подібних меморіалів наразі недоступні для пересічних громадян, бо розташовані там, де існує реальна військова небезпека. Але вони не менше, ніж офіційні, фіксують справжню пам’ять і правду цієї війни.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.