Суспільство

  ▪   Ганна Чабарай

Село і його лікарі

Директор Центру первинної медико-санітарної допомоги Прилісного Олексій Камінський. Фото автора
Як завдяки громаді та медичній реформі оновилася сільська амбулаторія
Матеріал друкованого видання
№ 10 (642)
від 5 березня

Село Прилісне на Волині останні кількадесят років є певною мірою центром культурного й соціального життя для всіх, хто живе в радіусі кількох кілометрів. Із 1980-х тут працює торфобрикетний завод, звідки працівники привозять у навколишні села новорічні пакуночки своїм дітям. Зав­дяки заводу в селі є кілька чотириповерхівок та центральне опалення — це робить його схожим на містечко. Тут розташована школа I–III ступенів, де продовжують навчання після сусідніх «дев’ятирічок». Тут є бари й дискотеки, куди на вихідних приїздить молодь навіть із райцентру. І головне — через Прилісне проходить автошлях із Луцька аж до білоруського кордону, тому маршруток вистачає, щоб не підлаштовуватися під їхній графік. У решті — звичайне поліське село з доволі давнім асфальтом і такими ж тротуарами, що ними з року в рік випускницям на підборах усе складніше долати традиційний маршрут школа — церква — будинок культури, та ліхтарями, які десь є, а десь і немає.


З початком децентралізації Прилісне стало центром об’єднаної територіальної громади, у яку входить ще шість навколишніх сіл. А наприкінці 2019-го тут відкрилася новенька амбулаторія. На тлі радянської забудови вона як клаптик цивілізації: сучасна світла будівля з пандусом і величезними вікнами. Поряд така ж аптека й центр надання адміністративних послуг, який за звичкою і далі називають сільрадою. Навколо нетипово свіжий як для зими газон та декоративні деревця. Не без домашньої атмосфери: на перилі пандуса сохне килимок. Над входом вивіска «Доступна медицина» — так називалася державна програма розвитку сільської медицини, яку запровадила попередня влада, не забуваючи активно на ній піаритися. Після виборів програма згорнулася, але амбулаторія разом із вивіскою залишилася. За словами директора Олексія Камінського, вони надають цій фразі нового сенсу: мовляв, стараються робити їхню медицину доступною кожному мешканцю громади.

 

 

Перше, що бачить відвідувач, — прохання надіти бахили, які лежать у коробочці біля стільців. Плитка всередині примхлива, каже директор, якщо бруд в’їсться — вже не відмиєш. Надіваю і йду коридором до його кабінету — все нове, світле й зовсім не асоціюється зі звичною державною лікарнею з обдертими зеленими стінами. Кабінет традиційний: два столи — для лікаря й медсестри, комп’ютер, кушетка, умивальник. За скляними дверцятами шафи товсті папки з деклараціями пацієнтів, зверху — ікони (куди ж на Заході без ікон). «Найважливішим документам найвидніше місце», — жартує пан Олексій. А втім, які тут жарти: амбулаторія відчула на собі плюси медичної реформи, коли відокремилася від району й почала отримувати кошти напряму від Національної служби здоров’я України (НСЗУ).


Олексій Камінський нетутешній. Він переїхав із Рівненської області, де займався локальним реформуванням схожого центру первинної допомоги ще до офіційного старту медреформи 2018 року. Уже там зрозумів, що грошей на медзаклад вистачатиме, якщо ними грамотно розпоряджатися: до 2018-го держава платила 240 грн за кожного приписаного пацієнта, і цього було достатньо, каже директор. Із початком реформи тариф у середньому становить 600 грн.

 

Читайте також: Як виховати хорошого лікаря


У Прилісному й до цього була амбулаторія — державний заклад у його традиційному розумінні, який не мав власних стін і розташовувався в приміщенні дитячого садка. До того ж двоповерховий — відвідувачам старшого віку складно було підніматися до лікарів сходами. Громада вирішила створити власний центр первинної допомоги, який підпорядковувався б сільській раді, а не району. Бракувало фахівця з відповідним досвідом та кваліфікацією. У Камінського був такий сертифікат, він допоміг амбулаторії отримати ліцензію, а також подати запит на будівництво нового приміщення в межах «Доступної медицини». У січні 2019‑го почалося будівництво, а наприкінці року відкрили нову амбулаторію.


До відокремлення кошти, які НСЗУ виплачує за деклараціями, надходили в районний центр — Маневичі, а звідти вже розподілялися по амбулаторіях. «Ми порахували й виявили, що половину коштів, які надходили за деклараціями, район використовував на свої потреби. Тепер же ці кошти надходять прямо на наші рахунки, ми маємо понад 5 тис. декларацій. Це теж було причиною відокремлення, адже район централізував кошти й витрачав їх на свій розсуд, більшість грошей ішла на центральну Маневицьку амбулаторію, а периферія, відповідно, недоотримувала», — розповідає директор. Каже, люди називають амбулаторію поліклінікою, бо в їхньому розумінні це щось вище й краще, хоч фактично нічого не змінилося: тут працюють ті самі сімейні лікарі.


Поки спілкуємося з паном Олексієм, настає обідня перерва. У кабінет раз у раз заглядають нетерплячі колеги, виманюючи його до столу: «Ідете обідати з нами? Та ходіть же!». Директор, здається, не поспішає і розповідає далі.

 


Питаю, чи можна записатися до них онлайн, адже у великих містах така опція є. Пан Олексій сміється й каже, що це не спрацює: люди все одно сидітимуть у чергах. Більшість пацієнтів старшого віку, вони просто не користуються інтернетом. Є можливість телефонного запису, але система дає змогу прийняти лише чотирьох людей за годину, а приходить набагато більше. До того ж не всім потрібен повноцінний огляд, часто пацієнти просто беруть направлення, це займає щонайбільше п’ять хвилин. «Стараємося прийняти всіх до обіду, щоб потім займатися електронною документацією, електронними картками, викликами в сусідні села. Ми працюємо з восьмої ранку, тобто до початку робочого дня можна пройти огляд, здати аналізи. У суботу працюємо також, завжди є черговий лікар», — каже пан Олексій.


Електронні медичні картки заведені на всіх, але ведуть їх, коли є потреба. Наприклад, тим, хто користується програмою реімбурсації «Доступні ліки», така картка потрібна обов’язково, щоб виписати електронний рецепт. «Доступні ліки» можна отримати прямо в селі, тут є приватна аптека, яка бере участь у програмі. Амбулаторія виписала вже понад 1,5 тис. електронних рецептів. Із квітня запрацює електронне направлення на вторинний рівень — вузьких спеціалістів, для цього використовуватимуть електронну картку. «Зараз трохи незручна ситуація, адже в чинному наказі Міністерства написано, що в разі внесення електронного запису він має бути роздрукований і вклеєний у паперову картку з підписом та печаткою лікаря. Для чого це? Новий проект постанови передбачає, що картка необов’язкова, достатньо електронного запису», — каже лікар. Тут користуються медичною інформаційною системою «МедЕйр», і трапляються проблеми з роботою серверів під час великих навантажень. Також, буває, зникає інтернет на кілька годин. Тому поки що підстраховуються папером і ручкою.

 

Читайте також: До лікаря без черги


«Щоб змінити систему охорони здоров’я, Уляні Супрун треба було мати великі… (затинається). І вона змінила. Порошенко знав кого ставити. Хоч би що казали про «первинку», мовляв, коштів не вистачає, як воно все працюватиме — та воно працює. Скаржилися, що неготові, що немає комп’ютерів, а потім порахували: на кожного пацієнта прийде у два з половиною рази більше грошей — з’явилися і комп’ютери, і все, що треба. Так само і «вторинка». У тих, хто все порахував, комп’ютери давно є», — ділиться директор.

 


Довколишніми селами розповзаються чутки, що закривається Маневицька центральна районна лікарня і всім доведеться їздити в сусідній район — Камінь-Каширський, а це далеко. Утім, лікарню ніхто не закриває, вона просто не потрапила в список опорних — Кабінет Міністрів затвердив відповідний перелік на початку року. Опорні лікарні отримають додаткові кошти від держави, щоб створити потужну діагностичну базу й надавати висококваліфіковані послуги. Маневичі ж функціонуватимуть як звичайна лікарня: з 1 квітня, коли почнеться реформа вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, вона почне надавати пацієнтам послуги й отримувати від НСЗУ за це гроші. Проте, схоже, Маневицька лікарня не поспішає долучатися до реформи.


«Ми, звісно, даватимемо направлення в Маневичі, у Камінь ніхто не поїде, бо далеко. У Маневичах є майже всі спеціалісти. Немає гастроентеролога, уролога, кардіолога — це мінус. Вони втрачатимуть кошти через це. Треба або знайти кардіолога й дати йому квартиру, або втрачати гроші. МРТ і КТ в них немає. Головний лікар повинен скласти якусь стратегію. Я дивлюся в системі — усі райони тестують електронні направлення, щоб 1 квітня не було авралу. Маневицької лікарні серед них не видно. Тому вона й не стала опорною», — міркує лікар. Кожна ненадана послуга зменшить кількість пацієнтів, які виберуть Луцьк чи Камінь-Каширський, а отже, зменшить і надходження.

 

Читайте також: Як відучити українців від Google-терапії


Стоматологічна допомога не належить до первинної ланки, але дантист у Прилісненській амбулаторії теж є. Його послуги — крім протезування — безплатні для мешканців громади. Йому купили нову стоматологічну установку: готуються остаточно переманити сюди зі штату районної лікарні. Це ініціатива сільської ради: вона як власник медичного закладу може передавати йому кошти, але тільки в межах програми, яку сама ж і затверджує. Це можуть бути медикаменти, оснащення чи навіть автомобіль. Директор каже, що в планах новий електронний мікроскоп та гематологічний аналізатор, щоб пришвидшили роботу лабораторії.

 


Щочетверга сімейний лікар, педіатр та стоматолог на службовому авто виїжджають у села громади. Також лікаря можна викликати додому — так роблять люди старшого віку, особи з інвалідністю чи лежачі пацієнти після інсульту. «Часом ми транспортуємо цих пацієнтів на нашому авто власним коштом у районну лікарню, на кілька літрів бензину не збідніємо. Тим більше таких пацієнтів небагато — один-два за місяць», — розповідає пан Олексій.


Каже, що охоплення щепленнями в громаді дуже хороше. Дорослим нагадують про ревакцинацію від дифтерії, яку треба робити кожні 10 років. «Усі вже забули, яка страшна хвороба дифтерія, навіть лікарі, що й казати про пацієнтів. Ми готові до діагностики, у разі підозри візьмемо в пацієнта мазок і відправимо в Маневичі, щоб він не їхав туди маршруткою і не заражав людей. У 1990-х дифтерія була і в Маневицькому районі. Почалася звідки — із сіл, де були відмовники. Якщо запитати в старших лікарів, звідки почалася дифтерія, вони одразу назвуть села з найнижчими показниками щеплень. Те саме й нині: найменше охоплення там, де багато «віруючих» (так тут називають представників різних релігійних течій, які не належать до православ’я, переважно євангельських християн, – Ред.), вони відмовляються, звідти й почнеться епідемія. Її смертність дуже висока. Якщо блискавична форма, то не вдієш уже нічого. Дитина сьогодні захворіла, мама вирішить завтра повезти до лікаря, а дитина до ранку не доживе», — каже директор. Слухаю його й хочу вірити, що антивакцинальні рухи сюди не доберуться, поки тут домінує телевізор, а не інтернет.

 

Читайте також: Пацієнти про медицину. Світовий досвід


Фасад медреформи та її віха одночасно — зарплати лікарів. Тут їх четверо — троє сімейників і педіатр. Отримують від 14 тис. до 18 тис. грн залежно від стажу — непогана сума для села навіть після вирахування податків. У медсестер від 7 тис. до 9 тис. грн, «на руки» — 5–6 тис. «У нас була різна кількість декларацій, а від цього залежить зарплата. Коли прийшов педіатр, ми віддали йому частину своїх, відповідно в нас їхня кількість зменшилася. Ми домовилися, що доплата за декларації буде в усіх однакова, бо ж працюємо всі однаково», — каже керівник.
Нарешті відпускаю його поїсти і йду фотографувати будівлю. Люди трохи лякаються камери. «А що ви тут знімаєте? А дозвіл керівництва є?» — несміливо запитує працівниця. Заспокоюю її, що все законно. У коридорах поки що порожньо, лише прибиральниця жваво протирає підлогу шваброю. Виходжу в хол: крізь велике, на всю стіну, вікно вривається сонячне світло. Підлога заставлена рослинами,  між якими сховався глиняний пес, дві садові лавки, на стіні ще одна ікона. Санітарка розвішує на лавках випрані рушнички. «Ой, тільки ж не знімайте оце», — пирскає сміхом. Як же не зняти такий антураж!


На столі листівки з інформацією про грип, ГРВІ, онкологічні хвороби. На дверях лабораторії перелік досліджень, які можна зробити безплатно. Приходить майстер, розкладає інструменти — зараз він чіплятиме тут електронний годинник.


«Сірожка, — гукає до нього санітарка, — я дзеркало відбила на скутері. Можна причепити його рідким цвяхом? А вони продаються взагалі окремо?» — «Та продаються», — відповідає той.


Після 14-ї години почали приходити люди. Матусі з дітлахами повсідалися рядами під кабінетами, діляться новинами: «Та досі не пішов!» — «Та піде, малий ще!».

 


«Іро! Де Іра? Тут аналізи з карти випали, яйцеглист», — лунає коридором гучний жіночий голос. Хтось побіг заносити Ірі загублений папірець.


Зустрічаю на вході місцеву мешканку пані Любов. «Як вам нова амбулаторія?» — питаю, поки вона натягує бахили. «Та як, гарна, тільки ж у Маневичі все одно доводиться їздити», — каже, знизуючи плечима. Таки люди думають, що тут тепер поліклініка.


Бачу з вікна, як повз проїжджає шкільний автобус — теж новинка, раніше школярі добиралися рейсовими маршрутками. Тепер він може й пацієнтів до амбулаторії підкинути, коли повертається в Прилісне порожній.


Пан Олексій хоче показати мені спеціальне авто для перевезення осіб з інвалідністю, але його зараз немає: на виїзді. Цей автомобіль теж дістався від попередньої влади, на ньому навіть було написано: «Уряд Гройсмана допомагає». «Ну ми слово «Гройсмана» відшкребли, лишилося просто «Уряд допомагає», можемо вписати будь-чиє ім’я», — сміється директор. Прощаюся і ступаю з рівненької плиточки подвір’я на брутальний асфальт тротуару. До райцентру з автостанцією та залізничним вокзалом звідси хвилин десять брязкітливою маршруткою — стерпно, хоч влучати по сенсорних кнопках телефона трохи складно. Хороші лікарні вже почали з’являтися, можливо, згодом до них прокладуть і хороші дороги. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.